ВІТАЄМО!
Завтра в Україні відзначаються День партизанської слави і 65-та річниця з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистською силою темною, із проклятою ордою в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя. 6200 партизанських загонів і підпільних груп, які нараховували близько мільйона людей, завдавали відчутної втрати гітлерівським військам на окупованій ними території, сприяючи просуванню частин і з'єднань Радянської Армії на Захід. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнано гідними звання Героя Радянського Союзу.
Ветерани війни, громадські організації, органи влади сприймають це свято як данину народним месникам – захисникам Вітчизни.
Обласна Рада ветеранів вітає колишніх партизанів і підпільників з Днем партизанської слави і бажає їм міцного здоров'я, добробуту і постійного піклування з боку суспільства.
Голова обласної Ради ветеранів
Олексій ГУРСЬКИЙ
ПРИРЕЧЕНІ НА ПРОВАЛ
Ранок. Туман. Скрипнула хвіртка. Загавкала собака. Через хвилину я крокував по доріжці. Дворняга замахала хвостом. Я тихенько відчинив двері, у коридорі зняв взуття й увійшов до маленької кімнатки. З лежанки ледве піднявся чоловік. На обличчі старого доброго болгарина сяяла посмішка.
…Холодної вітряної ночі 14 березня 1944 року, о 23.00, з аеродрому, що поблизу Мелітополя, злетів двомоторний літак ЛИ-2. На його борту перебувала диверсійно-організаторська група "За Радянську Молдавію", яку очолювали Панас Варфоломєєв, комісар Аветік Будагян і начальник штабу Микола Ушаков. Групі треба було зруйнувати залізничні комунікації фашистської Румунії, організувати партизанський рух у Молдавії, провадити агентурну розвідку й масово-агітаційну роботу серед місцевого населення. В кожному разі, саме такі завдання було зафіксовано в оперативному зведенні № 11 штабу партизанського руху при Військовій Раді 4-го Українського фронту від 20 березня 1944 року. У звіті Варфоломєєва деякі пункти завдання конкретизуються: "Завдання групи – організація й оголення партизанського руху в районах Молдавії й диверсійна діяльність на ділянках Тулча – Бабадач, Меджілкая, Рені – Галац, Барбаши – Браїла, станція Фурей – Цендерей – Фатешти й Констанца".
Сьогодні, коли від тих подій нас відокремлює понад шістдесят років, виникає безліч запитань. Як група з 11-ти чоловік могла виконати поставлені завдання? Тим більше, що молдавську (румунську) мову знав тільки розвідник-підривник Микола Мустафа? А створення агентурної розвідки в тилу ворога? Адже це тривалий і непростий процес! Можливо, щирий задум операції був зовсім іншим?
Ось що писала медсестра диверсійної групи Маргарита Гаєвська: "Льотчики мали викинути нас у район, знайомий командирові загону Варфоломєєву. Не пам'ятаю точно пункт викиду, але неподалік від міста Констанца. Мабуть, помилково штурман дав нам сигнал залишити літак".
Штурман помилився на 150 кілометрів? Прийняв озеро Ялпуг за річку Дунай?
Партизанський загін приземлився на полі кукурудзи точно між селами Карагач і Болбока (нині Нагірне й Котловина Ренійського району).
Судячи зі звіту Варфоломєєва, на озброєнні загону було 11 автоматів, 1 гвинтівка з насадкою для безшумної стрільби, ящик гранат тощо. Частину зброї було упаковано в чотирьох вантажних мішках, які впали на території села.
Добра була конспірація, нічого сказати! Мало того, що мішки потрапили в село, де вартувала жандармерія, приземлившись, червоний командир дав сигнал ракетою й двома пострілами з пістолета – щоб загін зібрався. А через годину, коли всі, хто десантувався, були в зборі, замість того щоб негайно залишити місце (жандарми, безсумнівно, уже йшли по сліду) Варфоломєєв, Болотніков та Гаєвська, залишивши групу в кукурудзі, пішли до околиці села Болбока. А як діяв при висаджуванні колишній командир партизанського загону особливого призначення Дмитро Медведєв, який з 1920 року працював в органах ВЧК, ОГПУ, НКВД України? "Заздалегідь було встановлено, що я запалю багаття, і на вогонь зберуться парашутисти, які приземлилися, – напише він потім у своїй книзі "Сильні духом". – Але я так вдарився при падінні, що не міг встати на ноги й набрати хмизу для багаття. Тоді я підтягую до себе парашут, запалюю його й, тримаючи напоготові автомат, відповзаю в кущі. Як знати, хто зараз прийде на це багаття!"
Так, дивно поводився "спецназ", особливо, якщо врахувати, що до завдання групу готував капітан СМЕРШа Аркадій Корнілович та інші партійні й військові фахівці.
Рано-вранці 15 березня почалася облава. Зав'язався бій, під час якого були чималі втрати з обох сторін. Десантників, що залишилися в живих, було взято в полон.
Чи була у диверсійної групи можливість розчинитися в бессарабських степах? Можливо. Якби їм надали допомогу мешканці Карагача й Болбоки. Але вони не допомогли партизанам. Чому?
… Влітку 1940 року, коли до Придунав’я прийшла Радянська влада, почався переділ землі. Її відібрали в заможних селян, бідняки одержали маленькі ділянки. Вчорашнього безземельного й малоземельного селянина не важко було загнати до сільгоспартілі. Колишнім "куркулям" колгосп був неприйнятний, щоб вони не "розкладали" нового ладу, 13 червня 1941 року до Сибіру тільки із Болбоки депортували 23 сім’ї.
Але повернемося до нашого "диверсійного" загону. Загиблих товариші встигли поховати. Пізніше сигуранца розкрила могили, в одній з яких знайшла польову сумку комісара, де лежав... список із справжніми прізвищами особового складу загону! Чому інструктори дозволили Будагяну взяти список у тил ворога? Чому він не спалив цей документ під час бою? І чому польову сумку "поховали" разом із комісаром?
… Старик-болгарин неквапливо розповідає про подію 1944 року.
– І чому парашутистів називали шпигунами? – знизує він плечима. – А воювали вони добре, молодці. Коли бій припинився, по нашому селу розлетілася звістка: у сумках партизанів знайшли чорний хліб. Ми в Карагачі пекли на той час великий, пшеничний.
У Рені із військовими почестями ховали поліцейського, який загинув під час бою. Доступ для всіх був вільним. Поруч із труною поклали шматочок, грамів у п'ятдесят, темного житнього хліба, і на аркуші паперу написали: "Якщо найелітніші війська їдять такий хліб, то що їсть інше населення?..»
– Житній хліб парашутистів у мене все життя стоїть перед очима, – говорить мій старий знайомий. – Я багато над цим міркував…Перші випробування на наші голови звалилися влітку 1940 року. Спочатку були арешти відомих людей, потім колективізація, депортація – не куркулів, а найсправжнісіньких трудяг. Потім – війна. Після неї – організований голод, хліб-то в нас відбирали до зернятка, полишаючи на погибель. Навіщо це потрібно було? Старий підвівся.
– Вибач, є робота. У мене, як знаєш, правнуки. Так хочеться, щоб вони жили спокійно. Без політичних потрясінь. Без десантів.
Туман розвіявся. Світило сонце. У дворі гралися діти. Почався новий трудовий день. На прощання я потис темну мозолясту руку людині, яка багато чого побачила на своєму віку.
…У Рені, в парку Перемоги, на п'єдесталі завмер солдат: каска, плащ-палатка, автомат. Нижче – імена партизанів, які загинули навесні 1944 року: лейтенант Аветік Будагян, рядові Микола Мустафа та Микола Попков, молодший лейтенант Іван Черевко.
Що це було? Невдала спроба партизанського загону вкорінитися в тил супротивника, про яку багато писали історики радянського періоду? Чи добре спланована операція НКВД, якому важливо було знати, як ставиться багатонаціональне населення Придунав’я до Радянської влади? Деякі архіви до цього часу недоступні. Тому про справжню мету групи ми можемо тільки здогадуватися.
Михайло САЛАБАШ, краєзнавець
У ГЛИБОКОМУ ТИЛУ ВОРОГА
Незаперечне твердження про те, що фашистські загарбники, які окупували частину території СРСР у роки Великої Вітчизняної війни, не почувалися на ній справжніми господарями. Партизани і підпільники позбавили їх спокійного тилового життя, пускаючи під укіс військові ешелони, здійснюючи зухвалі рейди у глибокому тилу гітлерівських військ, порушуючи комунікації, знищуючи поплічників окупантів. Народні месники визволяли від ворога цілі райони і встановлювали у них Радянську владу.
Але будні партизанів і підпільників були насичені не лише великомасштабними операціями, але і бойовими діями місцевого значення, тому що перемогу наближало і знищення навіть одного ворожого офіцера, солдата, поліцая, порушення зв'язку, зривання відправлення молоді до Німеччини, вивезення худоби...
Це підтверджує, наприклад, і звіт про бойові дії партизанського загону імені Желєзняка, яким командував Григорій Петрович Бойко. У бойовій характеристиці, підписаній командиром 2-ї Української партизанської бригади імені Сталіна Кондратюком, відзначено, що «Тов. Бойко Г.П. добровільно став на шлях боротьби з німецькими окупантами. Внаслідок вмілої і наполегливої роботи, проведеної у тяжких умовах фашистського розгулу на початку 1942 року в Грушківському районі Одеської обл., тов. Бойко Г.П. організовує партизанську групу, на базі якої виростає партизанський загін ім. Желєзняка, організатором і командиром якого був Бойко Г.П.».
В іншому архівному документі підкреслюється той факт, що «Діяльність партизанського загону ім. Желєзняка активізувала боротьбу населення всього Грушківського і сусідніх з ним районів Одеської області. Влаштовували нальоти на німецькі комендатури і поліцію, знищували лінії зв'язку, громили автомашини, які доставляли на фронт боєприпаси. Підбадьорювали радянських людей, вселяли в них впевненість і надію у швидкій перемозі Червоної Армії».
Наведемо кілька бойових епізодів з тривожного і небезпечного життя партизанів, згаданих у звіті Григорія Бойка, написаному у тепер вже далекому 1944 році.
«На розташування партизанського табору в лісі Таранова напав гарнізон німецької поліції. Одна група партизанів прийняла бій, а інша обійшла поліцаїв і вдарила з тилу. Бій тривав 2 години. Було убито 33 поліцаї, а 5 поліцаїв на чолі з начальником районної поліції Журовим взято у полон. У цьому бою загинули 8 партизанів, над трупами яких знущалися поліцаї. Взятих у полон поліцаїв партизани стратили...»
«Розвідка доповіла, що в селищі Корнилівка Грушківського району на колгоспному дворі зупинився на нічліг евакуйований жандармський пост. За завданням командира загону група під керівництвом т. Шевченка в кількості 16 чоловік вирушила вночі до селища... 5 жандармських підвід стояли біля стайні. Жандарми спали, закутавшись у перини. По двоє партизанів безшумно підійшли до підвід, а інші стояли на варті. За сигналом командира вони кинулися на жандармів і оглушили їх прикладами. Німців привезли на їхніх же підводах у розташування загону і стратили. При цій операції було добуто 2 автомати, 3 гвинтівки, багато патронів...»
«Партизанський загін вирушив до села Сабатинівки з метою переправитися через річку Буг у Савранский ліс і пополювати на румунських окупантів. На переправі вночі потрапили під обстріл німецького прикордонного загону. При цьому було поранено одного партизана т. Коваля Івана. Незважаючи на обстріл, Буг було форсовано. Прийшовши на румунський бік, партизани були обстріляні. Давши належну відсіч, дісталися до Савранського лісу. Після точної розвідки вночі загін налетів на румунську заставу у цегельному заводі між селами Луполове та К. Олександрівка Савранського району. Прикордонна застава була розбита, і при цьому вбито 8 румунів. У цьому бою 1 жовтня 1943 р. загинули смертю героїв т.т.Щербаков і Пєтухов. У цій операції відзначилися т.т.Тимофеєв, Саїдов та Соколов».
«Бойова група виконувала бойовий пропагандистський рейд по селах: Розношенці, Красногірка, Роздол. На зворотному шляху перерізали німецьку лінію зв'язку між Розношенцями та Корнилівкою Грушківського району».
«Командир підпільної групи т. Кадро доповів у загін, що румунські вояки вночі пробираються у прибузькі села і грабують населення. За наказом командира загону було послано групу партизанів у розпорядження й на допомогу т. Кадра. Ця група під командуванням т. Кадро і за допомогою підпільників Ільницького і Когута організовували засідки протягом 10 днів. Впіймали і знищили 36 румунів і 3 німецьких солдати. При цьому добуто 36 гвинтівок румунського зразка. У цих операціях винятково себе виявили по-геройському т. Кадро та т. Когут.»
«У селі Розношенці німці залишили під охороною через бездоріжжя 5 гармат, які повинні були бути доставлені на фронт. Гармати поставили у приміщення, небезпечне для пожежі. Командир загону т. Бойко з гарматним майстром т. Тимофєєвим та ще 5 партизанами – т.т.Саїдов, Драчук, Бабій, Назаров та Соловйов, – під прикриттям темної дощової ночі пробралися непомітно для охорони до приміщення, де стояли гармати, зняли з них головні частини і залили сірчаною кислотою стволи. І пішли благополучно назад до лісу.»
Ось з таких локальних боїв, нальотів, засідок, диверсій у тилу ворога складалася наша спільна Перемога над фашистами, яку ми справедливо називаємо Великою.
Віктор МАМОНТОВ, «Одеські вісті»
