Нам відповідають «ПІДСТАВ ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ ПЕНСІЇ НЕМАЄ»
Читачка нашої газети, пенсіонерка В. Куруч звернулася до редакції із запитанням: чи має вона право на перерахунок пенсії як держслужбовець, або на нарахування наукової пенсії, з огляду на сумарний стаж роботи – наукової й на державній службі.
Проаналізувавши дану конкретну ситуацію, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області дало таку відповідь:
«Роз'яснюємо, що у відповідності зі ст. 24 Закону України «Про наукову й науково-технічну діяльність» (із внесеними змінами) для громадян, які працюють на посадах, що відносяться до посад державного службовця, попередній стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах, зараховується до стажу держслужби поза залежністю від наявності перерв у роботі. Для тих же, хто працював (працює) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній стаж державної служби зараховується до стажу наукової праці поза залежністю від наявності перерв у роботі.
Оскільки, у відповідності зі ст. 56 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, ці норми не застосовуються стосовно до осіб, які звільнилися з посад державних службовців до внесення змін у ст. 24 Закону України «Про наукову й науково-технічну діяльність».
З огляду на вищевикладене, підстав для призначення пенсії як державному службовцю й пенсії як науковцю в цьому випадку немає».
Резонанс СКІЛЬКИ ЧЕКАТИ НА ОБІЦЯНЕ?
В «Одеських вістях» 22 серпня ц. р. прочитала статтю «Одесаобленерго: світло без обмежень». (Нагадаємо читачам: в ній йшлося про те, що підписано мирову угоду між міською владою та керівництвом «Одесаобленерго», що передбачає поліпшення електропостачання Одеси й припинення обмежень у постачанні городян енергією – ред.)
Раніше в газетах я також читала, що в «Одесаобленерго» змінилося керівництво, зроблено висновки щодо колишньої критичної ситуації з електропостачанням, і тепер одесити будуть зі світлом постійно.
Але, на жаль, обіцяного, мабуть, дочекаємося нескоро. У нашому будинку № 27 по вулиці Буніна, наприклад, можуть відключити електрику з 9.00 до 17.00, світло може зникнути на дві години або на інший проміжок часу. Усе, як і раніше. При цьому ніхто не попереджає мешканців про відключення, відбуваються вони зненацька.
Я людина похилого віку, учасник війни, погано чую (неврит слухового нерва). І як би голосно не робила звук телевізора, чіткості слів не вловлюю, тому давно користуюся навушниками. Але, зважаючи на все, у нас в будинку постійно по вечорах низька напруга в електромережі, і навушники не ловлять звук у потрібному обсязі. Непокоюся й про те, що через низьку напругу можуть стати непридатними холодильник та телевізор.
Хіба «Одесаобленерго» не знає про усе це? Чому ж заходів не вживають?
Лілія ПОПОВА, м. Одеса
P.S. Запитання, поставлені нашою читачкою, редакція адресує керівництву «Одесаобленерго» і сподівається одержати на них вичерпні відповіді.
Добро творити – добру служити ЛЮДИНА СПРАВАМИ СЛАВНА
За останні два роки в селищі Авангард сталося чимало змін на краще. Радує око парк, закладений на честь 60-річчя Великої Перемоги. Селище, мабуть, єдине в області, де відкрито за прикладом Одеси три бювети із чистою питною водою. Вводяться нові лінії газопостачання, заасфальтовано вулиці, причому, насамперед, селищна рада подбала про дороги, які ведуть до сільської лікарської амбулаторії, де щодня ведуть прийом фахівці.
Голова селищної ради Василь Спрейс тримає на особистому контролі такі питання, як пільгове забезпечення ліками ветеранів війни та праці, а також постачання їх щомісяця продовольчими наборами. Подбали й про підростаюче покоління: почалося будівництво дитячого садка на 75 місць, тут же будуть і класи початкової школи. А в нещодавно відремонтованому Будинку культури працює бібліотека із читальною залою та книжковим фондом на 24 тисячі томів. Тут створено куточок дитячої літератури, підібрані колекції журналів для підлітків, є комп'ютерний клас, відкрито курси англійської мови.
Наступного року заплановано старт програми «Молодіжний кооператив» – почнеться спорудження житла для молодих сімей.
Не забули й про духовні засади. У селищі побудовано церкву Великомученика Віктора, де протоієрей Петро Гайдук проповідує парафіянам слово Боже.
Багато чого з того, що зроблено в селищі для людей, було б нездійсненним без підтримки ТОВ «Авангард-Д» і особисто його генерального директора Віктора Добрянського. Мешканці селища говорять, з теплотою відгукуючись про керівника підприємства, що по-іншому він чинити не може: прізвище в нього таке, і він його виправдовує повною мірою. А ще вони вітають Віктора Леонтійовича із ювілейною датою: у жовтні йому виповнюється 70 років, і бажають йому здоров'я, щастя й добробуту.
Андрій БОДИЛЬОВ, смт Авангард, Овідіопольський район
Питання руба ЧЕКАЄМО, ДОКИ ГРІМ ГРИМНЕ?
Все більше й більше переконуюся в тому, що боротьба за чистоту й порядок на одеських вулицях, у парках, скверах, дворах все більше нагадує сутички Дон-Кіхота із вітряними млинами. Вже скільки списів зламано, скільки написано про складні екологічні обставини в місті (серед усього й через велику кількість стихійних смітників), про варварське ставлення до природи, скільки ухвалено відповідних рішень і розпоряджень міською владою, а позитивних змін нема й нема.
Є така стародавня притча про двох чоловіків на призьбі, які, дивлячись у похмуре небо, ворожили: перехреститися чи зачекати, – чого квапитися, можливо, грім і не гримне? На призьбі так міркувати ще куди не йшло. А ось коли у великих справах керуються цим самим «либонь, не гримне», неприємності можуть трапитися досить серйозні.
В одному із найпрестижніших районів міста – на проспекті Шевченка за будинком № 23-в – розміщується щось зовсім невідповідне до житлового кварталу. За декілька метрів від яскравих вітрин престижних магазинів, поруч зі студентським гуртожитком та житловими будинками, на площі на десятках квадратних метрів можна побачити таке, чому одразу й підходящого визначення не підбереш: чи то смітник, чи то відхоже, вибачте, місце. Одразу за двором будинку № 23-в старіє безгоспна будівля, навколо неї утворилися півтораметрові зарослі бур'яну, над якими височіють хворі тополі, грязюка навколо непролазна, купи сміття, всілякого мотлоху, сморід від «похідних» туалетів... Загалом, суцільна антисанітарія. Територію можна було б давно розчистити, облагородити, розбити клумби, газони...
Невже можна відчувати себе лише стороннім спостерігачем при всьому цьому? Адже до біди – рукою подати: чого чекати, хіба що поширення інфекцій, від такого смердючого місця! Звичайно, мешканцям будинку самим не впоратися, потрібна допомога комунальних служб. Порядок треба наводити усім разом. Час від часу миготять у пресі повідомлення про суботники, у яких і високі чини участь беруть. Чи не час і в цьому куточку міста провести такий захід?
Захистити рідну землю, природу від забруднення, – що може бути шляхетнішим? Але в нас, коли заходить про екологічну шляхетність, одразу ж згадують про дірявий гаманець. З бідного, мовляв, і взяти нічого.
Мені набагато ближча інша теза: бідність не перебореш, доки не навчишся щадити й захищати природу.
Попутно висловлю одну пропозицію. Непогано було б хоч якось сортувати відходи, – можливо, тоді вони не виявлялися б у нас під ногами.
До окремих контейнерів збирати папір, поліетиленові упаковки, скляні, металеві відходи тощо. Окреме збирання – окрема переробка. Цей спосіб виправдав себе в більшості європейських країн. Час і нам взяти його на озброєння.
Микола ПОПОВ, почесний член Українського товариства охорони природи
СЛОВА ВДЯЧНОСТІ
ДО ЦИХ ЛІКАРІВ – З ЦІЛКОВИТОЮ ДОВІРОЮ
Не так давно мені, ветеранові війни, інвалідові ІІ групи, довелось пройти процедуру зубного протезування в обласній стоматологічній поліклініці. Очікуючи своєї черги на прийом до лікарів, неодноразово чула схвальні відгуки про роботу молодих фахівців. І незабаром сама переконалася у професіоналізмі, високому почутті відповідальності, сумлінності, чуйності до нас, людей похилого віку, таких фахівців, як лікаря Ольги Кушніренко, стоматологів-ортопедів Олександра Вернигори, Ігоря Лапеєва, інтерна Ганни Вернигори, техніка-протезиста Наталі Кузьменко. Злагодженість і чіткість у роботі медперсоналу – насамперед заслуга талановитого організатора охорони здоров'я, вмілого керівника, головного лікаря поліклініки й головного стоматолога управління охорони здоров’я й медицини катастроф облдержадміністрації, заслуженого лікаря України В'ячеслава Бурдейного. З цілковитою довірою ставляться пацієнти і до нього, й до його підлеглих.
Часто буваючи в поліклініці, не могла не звернути уваги на її проблеми. Одна з них – зношене, застаріле обладнання. Складається враження, що медустанова явно недостатньо фінансується. Але ж вона обслуговує мешканців усієї області, із глибинки приїжджають сюди учасники війни, ветерани праці, інваліди. Обслуговування тут на висоті, дотримуються усіх належних пільг при протезуванні. Але якби вирішили питання зміцнення матеріально-технічної бази, відновлення медтехніки – виграли б і пацієнти, й лікарі.
Будемо сподіватися на увагу до потреб поліклініки з боку обласної влади.
М. ЛЕОНОВА, учасник війни, інвалід ІІ групи, м. Одеса
СПРАВЖНЯ СЕСТРА МИЛОСЕРДЯ
Прошу подякувати через газету працівникам Суворовської районної організації Червоного Хреста, насамперед – патронажній медсестрі Ользі Василівні Проніній, яка обслуговує нашу дільницю. Ми завжди чекаємо на неї із нетерпінням і щиро вдячні цій справжній сестрі милосердя за її працю, співчуття, увагу до нас, пенсіонерів. З якими б проханнями ми не зверталися до Ольги Василівни, вона завжди ставиться до їх виконання відповідально й з розумінням.
Моя дружина Є.З. Дінова – інвалід І групи, лежача хвора. Їй необхідно було зробити аналізи, одержати висновки лікарів-фахівців. За допомогою О.В. Проніної проблему цю вирішили як належить. Наша медсестричка виконує навіть процедури, що не входять до її обов'язку, причому – безкоштовно.
За своєчасну допомогу й чуйне ставлення до пацієнтів похилого віку хочу подякувати й керівникові районної організації Червоного Хреста Тамарі Володимирівні Барніч, а також головному лікареві міської поліклініки № 29 Євгену Корнійовичу Арійчуку, завідувачці терапевтичного відділення цієї медустанови Галині Степанівні Ковальовій.
Володимир ДІНОВ, пенсіонер, м. Одеса
ГІДНИЙ НАЙВИЩОЇ НАГОРОДИ
Неодноразово ваша газета публікувала найтепліші відгуки про діяльність чудового лікаря, головного лікаря Одеського очного госпіталю інвалідів війни Анатолія Івановича Доброгурського, який вже 20 років керує цією медустановою. Не з чуток знаю про його майстерність як хірурга-офтальмолога, про його воістину золоті руки й добре серце. Тисячі вилікуваних пацієнтів вдячні госпіталю, і я – серед них.
А.І. Доброгурський оперував мені обидва ока, повернув мені безцінний дар – зір, можливість читати й писати.
Знаю, що цього року в Анатолія Івановича ювілей – йому виповнюється 60 років.
Гадаю, що за свою самовіддану працю він заслуговує на найвищі нагороди країни, навіть звання Героя України. Впевнений, до моєї думки долучаться усі колишні й нинішні пацієнти головного лікаря госпіталю.
Гавриїл ДОВЖЕНКО, інвалід війни І групи, м. Біляївка
