Петро Георгійович Ламбов, голова правління ВАТ «Петросталь», належить до такого типу людей, які все, за що не беруться, роблять грунтовно, без браку. Це підтверджують і односельці («він такий змолоду – що теслярем працював, що фельдшером, бригадиром»), і Валерій Семенович Кара – начальник управління економіки Тарутинської райдержадміністрації («розумний керівник, з 14 до 60 центнерів з гектара зумів підняти врожайність винограду»). На той особливо час таке досягнення – наче подвиг: плантації настільки занедбані були, що, здавалось, вичавити що-небудь з них – справа пропаща. Ледве вірячи в такі метаморфози, навіть колеги цікавилися: мовляв, як це у тебе вийшло?
“Я, – відповідав Ламбов, – добре знаю: перш, ніж купити трактор, треба знайти відмінного тракториста; перш, ніж створити бригаду – визначитися з розумним бригадиром, а завести отару овець – знайти дбайливого чабана. Кадри й сьогодні вирішують все”.
Коли Ламбов очолив господарство, були борги, які нагромадилися за всіма можливими і неможливими статтями, погана маттехбаза, розхлябана дисципліна і розпач людей, які забули про те, що таке зарплатня.
Щоб виплутатися з цього лабіринту проблем, треба було заробити гроші та через 19 судів пройти, щоб – як би там не було – але 165 тисяч гривень боргу господарству “скостили”. Сьогодні Ламбов безмежно вдячний петростальцям за терпіння, розуміння і підтримку в найперший і найважчий рік їхньої спільної роботи. По суті, він і став переломним: Ламбов таки довів, що і на клаптиках площ (у “Петросталі” найбільше поле – до 80 – 100 гектарів, в основному ж – 9 – 18 га) з низьким гумусом можна вирощувати пристойні врожаї: зернових – 35 центнерів з гектара, кукурудзи в зерні – 40 – 45 ц, винограду – 55 – 60 центнерів. І то, вважає він, це той мінімум, без якого розраховувати на якийсь розвиток господарства нереально.
З першими доходами обновили культиватори, сівалки, дискові борони, обприскувачі. Придбали два нові комбайни і сім тракторів. У приватного підприємця викупили за 285 тисяч гривень переробний комплекс – млин і олійню, і вже другий рік отриману пшеницю люди навіть додому не везуть, а відправляють відразу на млин. Збільшилася і зарплата, переваливши в середньому за 500 гривень.
Розвивається і тваринницька галузь. У господарстві 550 овець, до 400 – свиней – поголів'я, підняте з мінімуму. А в планах – його подвоїти. Це, однак, ніяк не поширюється на дійне стадо. Безвинно винними виявилися корівки-годувальниці, невигідними: усе літо молоко приймалося не вище 60 копійок за літр. В Ізмаїлі, щоправда, з розпростертими обіймами чекають на цю продукцию, пропонуючи ціну, за петростальськими мірками, карколомну – 2,50 за літр. Але ж відстань до міста яка! Ось і томляться з цим молоком, як, власне, і з м'ясом, виробництво якого для селянина сьогодні – йому ж у збиток.
– Ще пару місяців тому – ремствує Ламбов, – кілограм живої ваги 8 гривень коштував, а зараз і по сім не здаси, та й забитий товаром м'ясний ринок.
І все-таки, незважаючи на купу нескінченних турбот, Петро Георгійович внутрішньогосподарськими справами задоволений.
І справді, усе повернулося до кращого. Перекрили в школі дах, побудували котельню і провели парове опалення, у чому допомогла і райрада, перерахувавши 50 тисяч гривень. Підвезення дітей до школи і назад із села Суховатого теж узяло на себе господарство. Дано лад усім внутрісільським дорогам, і сім кілометрів відремонтовано до сусіднього села Калачівка.
Здавалося б, радіти всьому цьому, а Ламбов неспокійний:
– Якби держава повернулася до нас, сільгоспвиробників, обличчям, набагато більше могли б досягти. А так я іноді сумніваюся: а чи потрібні ми їй взагалі?.
Петро Георгійович зовсім не згоден з ціновою політикою держави. За два роки вартість трактора з 52 тисяч гривень піднялася до 92 тис. грн, тонни добрив – з 240 – 300 гривень – до тисячі, ПММ – у три рази. І так – що не назви. Не кожне господарство здатне витримати таки перегони, і скільки їх вже розорено і ліквідовано.
Не дає спокою Ламбову і проблема сезонності сільськогосподарської роботи, основний період якої починається з третьої декади березня. Так, справді, заробітки у останні місяці, особливо у жнива, непогані, часом – за тисячу і більше гривень, але в січні, лютому людина, вважай, не діє. Змушено. Проте, свої законні 24 робочі дні на місяць, які гарантують їй мінімум зарплати, вона мати повинна.
“Тільки де ж їх у нас взимку взяти? Ми не бюджетники, – говорить Ламбов, намагаючись розв’язати цей “ребус”. – Земля дає врожай раз на рік, ми кредитуємо кожен наступний, затрачаючи дуже великі кошти на заготівлю добрив, запчастин, пального, насіння. Та чому б при нарахуванні пенсій суму найінтенсивніших заробітків не розподіляти на місяці змушеного в сільському господарстві простою? Ну, не повинна сезонність відбиватися на людині. Інакше держава ризикує втратити і те, що ще тримається на ентузіазмі людей і на керівникові, який знає: за ним – люди”.
Сьогодні і в “Петросталі” назріла необхідність скоротити число працюючих на деяких виробничих ділянках – так душа у голови болить: у них же родини, як жити будуть? І до послуг центру зайнятості, готового узяти на облік тимчасово звільнених, теж не без обережності ставиться. А чи не вийде так, що, зручно прилаштувавшись до його регулярно виплачуваних грошових допомог, вони до господарства вже не повернуться? Адже і сьогодні в центрі лежать заявки “Петросталі” на 20 виноградарів, п'ять механізаторів, чабанів – не надіслали жодного. І вже майже анекдотичним виглядає співвідношення: директорові школи надійшло 24 заяви на одне місце технічки, а Ламбову – одне – на 20 місць у виноградарстві, хоча і зарплату підвищили, і видають її регулярно.
Хвилює Ламбова і те, що приватні підприємці дешево молоко купують. “Ми не конкуренти йому й у наданні транспортних послуг населенню: наша такса на відсотків 30 вища – через ПДВ, який ми справно платимо. І зовсім не розумію, чому ПДВ обходить стороною власників гектарів, виданих їм по лінії ЛПХ, тільки тому, що вони не зареєстровані? А як бідному господарству витримати підвищену до себе увагу 38(!) контролюючих організацій?”, – обурюється голова.
Нашу розмову, почату в кабінеті Ламбова, ми продовжили, об'їжджаючи разом з головним агрономом Іваном Миколайовичем Шавровим і сільським головою Георгієм Георгійовичем Паскаловим поля “Петросталі”, ретельно оброблені і засіяні (тут сіють у комплексі зі складними добривами). Озимі виглядають прекрасно. Навесні на них чекає поверхневе і кореневе підживлення в суворо витриманий термін. “Ми давно вже розраховуємо тільки на свої сили, коли держава усе ще тримає нас за пасинків, – не приховує своєї образи Ламбов. – Будемо і далі витримувати технологію обробітку і виходити на добрі врожаї”.
...Ми стоїмо на найвищому місці, з якого село – ну, що тобі на долоні. “Красиве воно в нас, правда? – посміхається Петро Георгійович. – По мені – так краще його немає”. І я зрозуміла: без цієї землі і людей, яких любить і бажає їм кращої долі, він жити просто вже не зможе.
