Як ми вже повідомляли, наприкінці минулого року відбулася пряма телефонна лінія та прес-конференція, які провів начальник управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Віталій Олександрович ПРИМАК. Вони були присвячені найактуальнішим проблемам охорони навколишнього середовища, тим больовим точкам екології, ліквідувати які державній владі, місцевому самоврядуванню та екологічній громадськості області в минулому 2006 році так і не вдалося, і над якими слід напружено працювати в році 2007-му.
Сьогодні ми продовжуємо публікувати нотатки нашого спеціального кореспондента з цієї прес-конференції.
Острів Зміїний... Легендарний, овіяний древніми міфами, чудовий у своїй романтичній красі і загадковий у своїй острівній самотності. Упродовж усього існування Радянського Союзу цей клаптик острівної суші перебував у віданні прикордонників та Збройних Сил, вважався територією закритою, а тому для всіх сторонніх та цікавих – недоступною. А після розпаду СРСР він став однією з проблемних точок України, з якою пов’язані і територіальні проблеми у взаєминах з сусідньою Румунією, і проблема його подальшого використання, його заселення, облаштування, енерго– і водопостачання.
Цей острівець, площа якого сягає всього 20,5 га, лише недавно отримав адміністративно-територіальну прив’язку до Кілійського району Одещини, лише недавно там створено самостійний населений пункт – селище Біле; а ще – там налагоджено роботу пошти і магазину, споруджено причал і невеличкий готель, налагоджено телефонний зв’язок, тобто, острів поступово обживається не лише військовим, але й цивільним людом. І, здавалося би, які такі екологічні проблеми можуть виникати на цьому малесенькому і малозаселеному острівці? Але, виявляється, вони виникають негайно і всюди, куди ступне людська нога – така вже сутність нашого буття.
Ще до недавнього часу на острові не було своєї питної води, споживали привозну, а отже, не завжди якісну, чи, якщо правдивіше, – завжди неякісну, оскільки тривале зберігання ні смаку, ні корисності їй не додавало. Й ось нещодавно там з’явилася вода з власної свердловини. Якістю вона теж не відзначається, але, принаймні, своя, свіжа і, якщо її належним чином очистити... Одне слово, поява її одразу ж поліпшила умови обживання острова, надала їм цивілізованості, дозволила налагодити буття готельного господарства і мріяти про недалеку і світлу туристичну перспективу Зміїного.
Проте ми не можемо навіть припускати, щоб міжнародна спільнота мала підстави звинувачувати нас, у Європу крокуючих українців, у тому, що, обживаючи острів, ми ще й на початку ХХІ століття підходимо до цього давно апробованого людською цивілізацією процесу вкрай нецивілізовано. Так, це добре, що населення острова збільшується і стає постійним (військові завжди несли службу на острові вахтовим методом). Але з появою кожної нової людини, особливо з появою готелю, все гостріше постає проблема каналізаційної системи, якої на острові ніколи не існувало. А це, як справедливо зауважив під час прес-конференції головний еколог області Віталій Примак, “призводить до забруднення неочищеними стоками території острова, акваторії моря, і створює несприятливу екологічну ситуацію”.
Пригадую, як кілька років тому, коли острів ще був винятково у віданні військових, я поцікавився у старшого офіцера острова, що виконував роль його коменданта і начальника гарнізону, чому на острові нема жодного деревця. Він сумовито обвів поглядом до різі у шлунку знайомий, бідний на рослинність пейзаж і знизав плечима:
– А тут дерева не ростуть.
– Бачу, що не ростуть; цікавлюся, чому не посадите.
– Тому, що тут скельний грунт, – пояснив офіцер, – ні дерев, як бачите, ні кущів.
– Вас тут, на цьому малесенькому клаптику суші, нудиться близько сотні молодих чоловіків... Але якщо ви так ставите питання, то дайте мені ломик, я сам видовбаю заглиблення, а завтра, з черговим вертольотом, привезу два мішки чорнозему і деревце...
На жаль, діалог цей відбувався вже тоді, як офіцер проводжав нашу письменницьку делегацію біля вертольоту. Як я згодом дізнався, ніхто за ломик на Зміїному після нашого відльоту так і не взявся, і деревця не посадив. І справа тут не тільки в лінькуватості та безініціативності того старшого офіцера, а в тому, що, відбуваючи на Зміїному свою двомісячну, здається, вахту, кожен з військових підрозділів почувався на ньому тимчасовим, а цивільного господаря острів тоді ще не мав. Тому приємно було почути, що в році, який відійшов, серед іншого, владні структури наші подбали і про озеленення острова, зокрема, на проведення робіт з озеленення було виділено 25 тисяч гривень.
Що ж, хочеться вірити, що колись там справді зеленітиме гайок і навіть заведуться солов’ї. А загалом, як повідомив Віталій Примак, “враховуючи стратегічну, політичну та економічну важливість острова, наявність родовищ нафти і газу, які виявлені на континентальному шельфі, з фонду охорони навколишнього середовища у період з 2002 по 2005 роки профінансовано заходів майже на 2 млн гривень”.
На що ж витрачено ці кошти? З’ясовується, що на дуже важливі, екологічно вмотивовані заходи. Так, скажімо, 54,2 тис. грн пішло на утилізацію паливно-мастильних матеріалів, якою доти на острові ніхто всерйоз не займався і це перетворилося на одну з найнагальніших проблем, адже не скидати ж усі ці відходи в море. Ще понад 64 тис. пішло на проведення комплексної експертизи проектно-кошторисної документації з використання берегоукріплювальних робіт на острові, а понад 800 тис. уже витрачено на самі берегоукріплювальні заходи, саме ті, без яких обійтися на острові вже було неможливо, якщо тільки ми справді маємо намір цивілізувати його. До речі, сама проектно-кошторисна документація обійшлася в 136 тис. грн.
Ну а як щодо каналізаційної системи? Тут теж уже є певні зрушення. Зокрема, завершено розробку проектно-кошторисної документації, і минулого року один млн гривень витрачено на будівництво господарсько-побутової каналізації та станції очистки стічних вод. Звичайно ж, на цьому питання не вичерпується, острів усе ще потребує нових фінансових ін’єкцій, а на екологів і господарників там чекає чимало справ. Зокрема, вже зараз постає питання: що робити з твердими побутовими відходами? Існують два варіанти екологічно виваженого розв’язання його. Перший: контейнерування всіх відходів і відправка на материк, для подальшої переробки чи поховання на сміттєзвалищах; другий, радикальніший, – дбаючи про майбутній житлово-туристичний розвиток острова, вже зараз спорудити на ньому мінізавод з переробки відходів, поява якого, між іншим, створила б і кілька додаткових робочих місць.
Але у зв’язку з цим проектом виникає одразу кілька нових питань: наприклад, чи буде він достатньо завантажений “сировиною” і чи стане рентабельним, чи варто ці відходи просто спалювати, може з них слід щось виробляти? і взагалі, чи потрібно “засмічувати” цю крихітну територійку ще й заводом? Або, принаймні, якщо вже й зводити його, то на насипному, штучному півострівці, який водночас збільшив би й територію острова, як збільшив його зараз морський причал.
Як повідомив В. Примак, з’явилася й зовсім нова, несподівана проблема. Ще в середині 90-х років поблизу острова, під час сильного шторму, затонув плавучий кран, якого й досі не підняли. Перший огляд цього “утопленика” на дні моря для екологів був утішним: водолази повідомили, що ніяких інших залишків палива, окрім того, що знаходилося в баку з пальним і яке було потім відкачане, на крані нема. Але виявилося, що вони помилялися: на плавзасобі були ще й додаткові ємкості з пальним, які тепер треба буде якось знешкоджувати.
Одне слово, роботи на острові ще вистачає. Тому в нинішньому, 2007 році, заплановано для потреб острова з Обласного фонду охорони навколишнього середовища виділити 665 тисяч гривень; крім того, направлено запит до Мінприроди України на виділення ще 650 тисяч з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. То ж будемо сподіватись, що кошти ці до острова справді дійдуть і мудро, по-господарському будуть там використані. Тому що, як ми вже всі давно зрозуміли, цінність цього острівця визначається не величиною його території, а його великим значенням для розвитку всього нашого регіону, а ще – морським престижем нашої держави.
