Йшов дрібний дощ. Заступник командира полку по тилу майор Віктор Семенович Савченко повертався із відрядження. Проїжджаючи через невеличке містечко, наказав водієві зупинитися біля крайнього будиночка. Помилувався квітами в палісаднику й натиснув на кнопку дзвінка. З будинку вийшов чоловік років шістдесяти. Стрункий, енергійний. Побачивши гостя, запосміхався.
…Якось, за часів служби в Групі радянських військ у Німеччині, проїжджаючи по польовій дорозі, Савченко побачив у кюветі мотоцикл, а поруч із ним чоловіка. Зупинив «газик», запитав: що трапилося? Незнайомець ламаною російською мовою пояснив, що немає бензину. Щоб не заважати проїзному транспорту, вирішив відкотити свою техніку на узбіччя дороги, та не втримав. Причепили трос до мотоцикла, й витягли його на тверде покриття. Залили в бак бензин. Літній німець, який назвався Йоганом, подякував за допомогу й дав свою адресу.
– Будете проїжджати мимо, заходьте в гості.
Ось він, Савченко, і заїхав. А дощ припустив. Господар запросив майора до майстерні. Він розповів, що під час Другої світової війни воював у гітлерівській армії проти Радянського Союзу. Йому виповнилося 20 років, коли пішов на фронт, хоча хотів всіляко відкрутитися. Тисячі його однолітків далеко не за своїм бажанням йшли на війну. Просто, по-іншому бути не могло.
Дід та батько Йогана були гарними столярами-червонодеревниками. Та й віконні, дверні блоки, виготовлені Йоганом, приваблювали клієнтів зі всієї округи.
У перші місяці війни молодий солдат одержав осколкове поранення в Білорусії, і був комісований. Вже тоді він навчився більш-менш спілкуватися російською мовою. Тому з майором Савченком вони могли розуміти одне одного.
У майстерні Йогана пахло деревиною. Майор розповів німцеві, що його батько теж займався столярною справою. Потім, дивлячись на інструменти, побачив вже дуже знайомий рубанок. Взяв його й сказав: точно такий у мого батька є. Йоган відповів:
– О, таких рубанків у мене було два. Один з них я подарував одному російському солдатові наприкінці війни. Як зараз пам'ятаю, у нього були блакитні очі, і його звали Семеном. Він родом, здається, з України.
Майор онімів, потім сказав:
– То це і є мій батько. Він брав Берлін. І вас часто згадував. Рубанок дуже добрий, все село про рубанок знало.
Йоган замислився й сказав:
– Нам треба будувати, нам не треба воювати.
– Згодний, – відповів майор і міцно потис Йогану руку.
