Воно прозвучало на прес-конференції В.М. Кольцова, директора Одеського обласного центру соціальних служб для cім’ї, дітей і молоді.
Привід для зустрічі – підбиття підсумків роботи за минулий рік. І, звичайно, без статистики не обійшлося. А почалася вона з головної цифри – під соціальним супроводом перебувало понад 2500 родин. Створено єдиний банк тих, хто опинився у складних життєвих обставинах. Цією ж роботою охоплені і прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.
Відповідаючи на запитання, яку конкретно допомогу надають прийомним батькам, хто цим займається, Віталій Михайлович роз'яснив, що відтепер пошук, добір і навчання майбутніх тат і мам покладено на його службу. А працюють тут досвідчені фахівці-психологи, юристи, завдання яких визначити, чи годяться претенденти на найважчу і найвідповідальнішу роль у житті.
Ще один напрям – підтримка майбутніх мам у пологових будинках і відділеннях. Тут вже створено 27 консультативних пунктів, адже кількість «зозуль» у нас, на жаль, не зменшується, і відмовниць стає все більше. Завдання центру – протистояти цьому, надати безпомічним мамам психологічну допомогу. І результат є: три з них прийняли рішення не кидати своїх діток.
Зрозуміло, що були запитання – а далі? Раптом ці мами передумають і, одержавши обіцяні гроші, все-таки покинуть дітей? Журналісти, звичайно, атакували В.М. Кольцова, та це і зрозуміло, молодіжна, а тим більше сімейна сфера у нас найважча. Особливо, якщо говорити про соціально небезпечні хвороби у цьому середовищі.
Ми вже писали, що центр займається профілактикою наркоманії, ВІЛ/СНІДу, зокрема практикується видача шприців, дезінфікуючих засобів. Тільки у минулому році таких шприців було видано понад шість тисяч.
Багато це чи мало? Запитання не риторичне, особливо якщо врахувати, що у цієї програми є і супротивники. Але на думку В.М. Кольцова краще обміняти шприц, ніж допустити поширення ВІЛ-інфекції. Ось тут керівника центру і запитали – а як він особисто ставиться до легалізації легких наркотиків, за прикладом деяких західних країн? Зрозуміло, що точної відповіді ніхто не почув, оскільки європейський досвід не завжди успішно приживається у нашому просторі. Дається взнаки і менталітет, і кількість хворих, та інші фактори. На думку Віталія Михайловича, в сільських районах цей експеримент, звичайно, нереальний.
Зацікавилися журналісти і соціальними гуртожитками для сиріт. Вони з'явилися у Тарутинському районі та у Котовську. Це – велике благо для дітей, які після закінчення інтернатів та училищ можуть знайти дах над головою.
