Коли до одного із керівників місцевого значення звернулися працівники культури з питанням про недостатнє фінансування, він прогнав ходоків короткою, але місткою фразою: «А знаєте, що роблять із поголів'ям, коли його немає чим годувати?..».
По-перше, саме висловлювання характеризує рівень керівника. По-друге, якщо вже опуститися до запропонованої аналогії, хотілося б знати: чи не соромно «головному зоотехнікові» розписуватися у власній неспроможності? Хто як не він мав подумати про «корми» для «поголів'я» довірених йому установ культури?
Так вибудувана організація нашого суспільства, що за кермом органів місцевого самоврядування можуть опинитися люди різні. Особливо гостро кадрова проблема відчувається у провінції, звідки останнім часом втікає без оглядки розумна молодь. Ті деякі лідери, які могли б взяти на себе керівництво громадою, як правило, вже знайшли себе у важливих, глобальних справах – очолюють підприємства, рухаються по службовому шляху. Ось і виходить: коли в містечках та селах справа доходить до виборів, серед кандидатів виявляється чимало людей, спонукуваних амбіціями. Амбіції – це добре, коли вони підкріплені глибокими знаннями, досвідом керівної роботи, баченням шляхів вирішення існуючих проблем, високим рівнем інтелекту, зрештою. Але, на жаль...
А тепер – приклади із селянського життя. Новий голова села Нагірного, що в Ренійському районі, одразу відзначився тим, що перевів єдиного в селі культпрацівника на півставки. Яка була в цьому необхідність, якщо районний бюджет справно перераховує на утримання цього фахівця необхідні кошти, не зрозуміло. Історія закінчилася тим, що культпрацівник, промучившись півроку на півзарплати, написав заяву за власним бажанням. Що ж, сільську раду можна привітати: позбувшись фахівця, вона заощадила 10 тисяч гривень. А скільки турбот скинули з плечей! Не треба ходити на культурні заходи, організовувати поїздки самодіяльних артистів на конкурси й огляди, шукати можливість шити нові костюми, купувати музичні інструменти. Є в селі культпрацівник – є проблеми, немає культпрацівника – немає проблем!
«Господарську хватку» виявили й у селі Долинському. По-перше, зібрали всі бібліотечні фонди до одного сховища, а площу, яка вивільнилася від книжок, віддали в оренду під комп'ютерну залу, де тепер за помірну плату дітвора має можливість постріляти в «Call of duti» та інші ігри – ані розуму, ані серцю. Далі – більше. Сільрада ухвалила рішення щодо виділення ще одного приміщення Будинку культури під швейний цех. Що стосується культпрацівників, то їх у Долинському перевели на півставки. Напевно, щоб не плуталися у підприємців під ногами. Ось така у нової сільради тактика стосовно Будинку культури: максимум прибутку, мінімум витрат.
У с. Лиманському в сільській раді працівникам БК цими днями оголосили, що виділених за формульною методикою із районного бюджету коштів не вистачає на зарплату, тому з квітня місяця худрука доведеться перевести на півставки. Інформація не відповідає дійсності – на зарплату гроші виділено у повному обсязі. Що це – бажання сільради заощадити на культпрацівникові? Навіщо? Потрібні гроші, щоб побілити фасад сільради? І в подібних ситуаціях ані начальник відділу культури, ані голова районної держадміністрації нічого не можуть зробити, щоб захистити культармійців – із ухваленням нового Бюджетного кодексу сільські будинки культури передано на баланс сільських рад.
Як не дивно, газифікація будинків культури у селах Плавні, Новосільське та Орлівка, на яку минулого року було виділено цільові кошти із вищого бюджету, лише ускладнила й без того непросте фінансове становище сільських осередків культури. За нинішніх тарифів на газ їхнє опалення обійдеться майже у 70 тисяч гривень. Звідки сільрадам взяти такі кошти? Районний бюджет виділив 25 – 35% від необхідного, але решту селам треба додати з другого кошика. Газ провели, котли встановили – ви гадаєте, сільські будинки культури опалюються?
Суть бюджетної реформи, яка поставила за мету передати максимум повноважень на місця, у принципі чудова. Але на практиці, як бачимо, все не так однозначно.
Першими у районах запротестували медики, які опинилися під опікою сільських рад. Добре, якщо сільський голова розуміє важливість провадження всього комплексу робіт, які покладають на людей у білих халатах, – починаючи від гігієни харчування й закінчуючи щепленнями. А якщо він за вдачею своєю той самий «головний зоотехнік», який вважає, що медицина – це машина «швидкої допомоги» і лікарняний аркуш?.. У багатьох районах, наприклад, в Ізмаїльському та Ренійському, установи охорони здоров'я перевели до районного підпорядкування, під професійне керівництво головних лікарів, які розпоряджаються як трудовими, так і фінансовими ресурсами. А ось установи культури, як вимагає законодавство, залишено на балансі сільрад.
Добре, якщо село багате, і голова розуміє, що культурне та естетичне виховання – не менш важлива справа, аніж ремонт доріг. Наприклад, у селі Котловині Ренійського району на передплату періодичних видань для двох бібліотек та Будинку культури сільрада щороку виділяє 500 гривень. Але подібні факти – швидше виняток.
Там, де культармійці не знайшли розуміння й підтримки, де села небагаті й сільська скарбниця порожня, мимоволі напрошується висновок: «експеримент» із передачею установ культури на баланс сільських рад – стратегічна помилка. Втрачено важелі керування культурними процесами.
Сьогодні в Ренійському районі витає в повітрі питання про те, щоб усе повернути на круги своя – передати сільські установи культури до районного підпорядкування. Це дасть можливість акумулювати кошти й поступово, одну за одною, вирішувати проблеми установ культури, що накопичилися за останні 15 років. Терпіння працівників культури величезне, але не безмежне.
І наостанок епізод, який вразив мене до глибини душі. У селі Нагірному, де Будинок культури як такий відсутній, бібліотекарка, зморившись від нескінченних переїздів з місця на місце, вирішила відкрити будинок-читальню у... власному будинку. Вирішила й зробила. Просить одне: щоб сільська рада відшкодовувала їй витрати на електроенергію. Три роки чекає...
