Щоразу, здійснюючи робочі поїздки по регіону, голова Одеської обласної ради Микола Скорик, з-поміж інших, жваво цікавиться питаннями життєдіяльності шкіл та дошкільних навчальних закладів.
Не була винятком і остання його робоча поїздка до віддалених районів північної зони області – Ананьївського і Кодимського (про це повідомлялося у минулому номері нашої газети).
Школа-інтернат у Ананьєві, котра недавно відзначила своє п’ятдесятиріччя, і де сьогодні навчаються понад 150 знедолених дітей (сиріт, напівсиріт, з багатодітних сімей і тих, чиї рідні позбавлені батьківських прав), стала об’єктом пильної уваги голови облради ще й тому, що саме сюди були переказані 42 тисячі гривень, зібраних у День місцевого самоврядування 7 грудня минулого року працівниками облради, ряду установ та закладів (в тім числі і редакцією газети «Одеські вісті»).
У цьому навчальному закладі, випускники якого, маючи хороший рівень знань, продовжують здобувати освіту у мережі ПТУ, технікумах, коледжах, університетах та академіях, впродовж останніх років накопичилося чимало проблем господарчого характеру. Це – реконструкція спального корпусу та банно-прального комплексу, спорудження спортивного залу, якого досі тут не було. Питання можна було б частково вирішувати з допомогою місцевої влади, але та (до заміни керівництва), захопившись боротьбою за крісла і посади, просто не звертала уваги на потреби освітян (і не лише школи-інтернату). Ну а 42 тисячі гривень, зібраних у ході благодійної акції і призначених для ремонту банно-прального комплексу (зокрема, на придбання сучасних пральних машин та іншого обладнання), тільки зараз, на фініші першого кварталу, нарешті почнуть «працювати». Хоча надійшли вони на рахунок школи-інтернату ще 28 грудня минулого року. Причини такої тривалої затримки банальні: «канікулярний» січень у казначействі, а потім – долання важкопрохідних лабіринтів тендерів і, нарешті, складання проектно-кошторисної документації на виконання ремонтних робіт.
Коментуючи для журналістів побачене і почуте в Ананьївській школі-інтернаті, Микола Скорик зазначив:
– Ми зараз будемо думати про забезпечення душових, гігієнічних кімнат, пральні гарячою водою і про те, як взагалі раціонально та оперативно освоювати кошти, виділені навчальному закладу (мова не лише про 42 тисячі гривень). Це ж не діло, що реальні гроші місяцями лежать на рахунку, в той час, коли їх можна витрачати. Тобто, ми бачимо, що навіть за наявності коштів, через дуже слабку роботу нашого казначейства, є проблеми з їх освоєнням.
Оперативніше і продуктивніше на царині вирішення проблем працюють і самі освітяни, і керівництво Кодимського району. Тут, на базі колишнього військового містечка, переданого у комунальну власність, силами будівельників, вчителів, батьків створено чудову школу для учнів молодших класів найстарішого в Кодимі навчального закладу – нині НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів – ліцей» (веде свій відлік з 1936 року). Працює їдальня, де безплатно харчуються малюки та діти пільгового контингенту. У перспективі – перенесення сюди ж, до приміщень колишньої військової частини, шкільних майстерень, спортивного та актової залів.
А в будівлі медичної частини розмістився і по-домашньому затишно облаштувався Кодимський притулок для неповнолітніх «Буслик».
– До цього ми, на правах пасинка, тулилися (безпритульні тільки й шукають, де душу зігріти, саме душу, а не тіло) у дитячому відділенні райлікарні, – розповідає завідувачка Наталя Татківська. – Як тільки військовики звільнили приміщення, я пішла до Святослава Вікторовича Огінського – тодішнього голови райдержадміністрації, та й кажу: «Ну скільки ж можна поневірятися з цими нещасними діточками!? Дайте мені приміщення медичної частини». А він відповідає: «Бери. Тільки щоби був порядок! Бігай куди хочеш, крутись як хочеш, але справу доведи до кінця!». А ми жили тоді за рахунок спонсорства. Цілий рік нам люди зносили, що могли: продукти харчування, одяг, взуття. І ось за п’ять років ми створили такий затишний, можна сказати, по-справжньому домашній будиночок. Я вважаю, що діти почуваються тут комфортно. 30 діточок – це оптимально для нас. Кожному можна приділити увагу, попрацювати індивідуально, вивчити особливості характеру. Адже діти надзвичайно складні, потрапляють до нас після насильства, котре коїлося над ними в сім’ях. Вони тут відходять душею, відчувають, що потрібні у цьому житті. Від нас ніхто не тікає. Навпаки – до нас дітки йдуть… Хочеться, щоб і зовні наше приміщення було таким же гарним, затишним, теплим, як і всередині.
Як зазначив Микола Скорик, колишня Кодимська військова частина – яскравий приклад того, наскільки швидко і безболісно Міністерство оборони України повинно передавати цивільним непотрібні йому об’єкти, і як швидко ці приміщення переобладнуються у шкільні класи, спортивні зали, притулки.
– Я справді вражений притулком, де створено домашні умови для знедолених дітей. І це у Кодимі, де, на відміну від Ананьєва, немає природного газу і взагалі стартові умови були гіршими. Але чітко простежується прагнення керівників закладів освіти та виховання Зінаїди Петрівни Дунаєвської і Наталі Василівни Татківської не чекати милості від «доброго дяді», самим ініціювати процеси поліпшення ситуації. Таким ініціативним, енергійним, заповзятливим, наполегливим лідерам, що запалюють усіх довкруж себе, ми будемо допомагати. А такі лідери є скрізь: в Ананьївському, Кодимському, Ізмаїльському і будь-якому іншому районі. Варто їх лише помічати і всіляко підтримувати.
Голова облради також взяв участь у черговій сесії Кодимської районної ради, на котрій, зокрема, було підбито підсумки соціально-економічного розвитку району за минулий рік та окреслено перспективи на майбутнє. Оцінюючи роботу депутатського корпусу, Микола Леонідович відзначив, що сесія пройшла в абсолютно нормальних, ділових обставинах. Не звучало жодних партійних гасел та політичних заяв. Питання, що розглядалися, перебували саме в площині економіки, вирішення найважливіших проблем. Таких, наприклад, як газифікація, реформування житлово-комунального господарства, залучення інвестицій. Район на сьогодні по суті є депресивним. Він лише на вісімнадцять відсотків забезпечує наповнення власного бюджету. Решта – це надходження та відрахування з державного і обласного бюджетів. Тому вести мову про гармонійний та збалансований розвиток поки що не доводиться. Враховуючи невирішену проблему газифікації, представникам і виконавчої влади, і місцевого самоврядування слід разом шукати і знаходити нестандартні рішення та підходи до залучення інвесторів та підприємців з тим, аби цифра власних надходжень до районного бюджету неухильно зростала. Тоді й проблем поменшає.
