…Ще довго ті, хто знав її, ловитимуть себе на думці: треба зателефонувати Ользі Юдівні, запитати в Ольги Юдівни. На жаль – не відповість... Не зустріне на порозі їхньої з Віктором Семеновичем квартири, де панував дух книжності, теплоти і «розкоші спілкування». Вона була напрочуд щирою, доброзичливою людиною. Краєзнавець Тетяна Донцова згадує, як хвилювалася перед першим своїм виступом на секції любителів книги Будинку вчених, а Сергій Зенонович Лущик сказав їй: «Завжди дивіться на Ольгу Юдівну – доброзичливішого слухача немає». Ольга Юдівна Ноткіна – бібліограф, бібліофіл, краєзнавець… Сорок днів.
Єлизавета Володимирівна Савельєва, співробітник Музею книги Наукової бібліотеки ОНУ ім. І.І.Мечникова.
– Моє знайомство з Ольгою Юдівною давнє – з 1956 року, коли я прийшла працювати в бібліотеку університету. Чим далі, тим більше Ольга Юдівна ставала моїм другом, старшим другом, старшим не стільки за віком, скільки за знаннями і авторитетом. З нею можна було поділитися будь-якими своїми негараздами і переживаннями і бути впевненим у тому, що далі від неї ці розмови не підуть.
У 1979 році у Науковій бібліотеці було створено відділ рідкісних книг – нинішній Музей книги. Моя робота у цьому відділі була неможлива без консультацій Ольги Юдівни і Віктора Семеновича Фельдмана. Саме у них можна було одержати точну бібліографічну довідку з історії кожної з наших книжкових колекцій і з дуже і дуже багатьох з книжок, які зберігалися у нас.
Марина Олексіївна Подрєзова, директор Наукової бібліотеки ОНУ ім. І.І. Мечникова.
– Ольга Юдівна Ноткіна – представник тієї школи бібліографів, яку застали ми, що прийшли на роботу наприкінці 60-х. Вона вже тоді мала величезний авторитет, навчала молодих співробітників. Себе я, звичайно, відношу до її учнів, і всі ці роки я пронесла глибоку вдячність до неї.
До останніх днів вона підтримувала тісний зв’язок з нами. Була дуже рада, коли ми, – досить часто, – зверталися до неї по консультації. Ми показували їй рукописи, які готувалися до видання, вона знаходила кострубатість, неточності, і ми одразу смиренно все виправляли. Її відгук був для нас найголовнішим, тому що вона була фахівцем з великої літери. Вона і приходила до нас часто. Її останній подарунок нам – книга спогадів про співробітників бібліотеки, яку вона подарувала з автографом усім, нині живим, її героям, і всім, кого знала.
Дуже сумно, що вона пішла з життя...
Віра Василівна Самодурова, головний бібліограф Наукової бібліотеки ОНУ ім. І.І. Мечникова.
– Багато років ми працювали в одному відділі. Я прийшла молоденькою дівчиною, нічого не знала про бібліотечну роботу. Ольга Юдівна стала моєю першою, основною вчителькою – навчала всіх премудростей бібліографічної практики. Скільки скрупульозності, терпіння виявляла вона у ставленні до студентів, викладачів – усіх читачів. Вона вважала, що не можна поділяти читачів на різні категорії, кожен обов’язково повинен бути обслужений на високому рівні. На очах у Ольги Юдівни виросли мої діти, багато разів я бувала у них з Віктором Семеновичем вдома. Вони дуже тепло, з великою любов’ю, великою увагою ставилися одне до одного. Ці дві людини були нерозлучні, нерозривні, взаємно доповнювали одне одного. І були прикладом для всіх нас.
Олена Вікторівна Полевщикова, зав. Музею книги Наукової бібліотеки ОНУ ім. І.І. Мечникова.
– Не маю сумніву, що Ольга Юдівна Ноткіна вважала свою професію найкращою з існуючих і ніколи не думала про іншу. Знайти потрібну інформацію, допомогти кожному, хто потребував довідки, – було для неї найбільшою радістю. Надзвичайний ентузіазм поєднувався в Ольги Юдівни з бездоганним професіоналізмом, неймовірна самовіддача – з колосальною вимогливістю до себе і оточуючих.
Ольга Юдівна була переконана у тому, що вона – бібліограф – повинна знати все, абсолютно все, чогось не знати – соромно, не прагнути довідатися – просто немислимо! Її ж допитливість була безмежною, а щирий інтерес до людей відрізнявся рідкісною делікатністю.
«Послухайте, як це цікаво! Це винятково цікаво!», – із сяючими, зовсім молодими очима повторювала вона. Неможливо забути цю інтонацію, цей голос, неможливо уявити, що ми не почуємо: «Я повинна себе перевірити...»
Ганна Львівна Розен, музикознавець, директор Культурного центру благодійного товариства «Хесед Шаарей Ціон».
– Ольга Юдівна Ноткіна вражала мене своєю надзвичайною добротою, причому, вона аж ніяк не була «добренькою». У неї завжди була своя чітка думка, своя тверда позиція, яку вона обстоювала. І, проте, це була доброта в найвищому значенні цього слова, у найширшому розумінні.
Мені згадалася фраза – «природа дивиться з небажанням на всіх не зачарованих людей». Отож, щодо Ольги Юдівни можна сказати, що і сама природа, і всі, хто її оточували, могли на неї дивитися саме як на зачаровану людину, захоплену своєю справою. Вона працювала у нас буквально до останнього часу, була напрочуд чесним і скрупульозним працівником. Коли, будучи вже тяжко хворою, Ольга Юдівна сказала, що звільняється з роботи, таке відчуття було, що ми втрачаємо щось дуже дороге, важливе, потрібне й у роботі, і в спілкуванні. І ось ця порожнеча, що утворилася…Її нічим не заміниш.
Анатолій Данилович Крисилов, науковий керівник Інноваційного центру Асоціації міст України.
– ...Почекайте, – говорила вона, коли з безнадійною покірністю я ставив на місце вже сьому або восьму каталожну шухляду, так і не знайшовши публікацій з потрібної проблеми. – Почекайте, давайте подивимося на це по-іншому, не як на бібліографічне завдання.
І переді мною вже лежали три-чотири різні енциклопедичні словники, і словники синонімів, і через п’ять хвилин завдання розв’язувалося, і всі були дуже задоволені. А якщо і не розв’язувалося, я все одно ішов задоволеним, тому що виникали нові відтінки проблеми, і було над чим подумати. А вона щиро засмучувалася і кілька разів телефонувала вслід…
У бібліотеці вона надзвичайно серйозно ставилася до всіх запитань своїх відвідувачів, і однаково рівно і чітко поводилася з усіма, хто стояв перед нею, – чи була це трохи розгублена рум’яна першокурсниця чи сивий нахмурений науковець.
Це була розумна, щира і багата жінка. Багата на свій непохитний оптимізм і почуття справедливості, багата на постійний жвавий інтерес до життя, на непомітну душевну теплоту. Поки ми живі, – це з нами.
Геннадій Наумович Кацен, директор Будинку «Морія», редактор альманаху «Морія».
– Важко погодитися з цією втратою, зі смертю такої жінки, такого фахівця, людини такої світлої душі і доброти. Ольга Юдівна любила і цінувала кожну людину, їй були цікаві всі, і вона вміла знаходити в людях те, що підносило їх в її очах і давало їм відчуття своєї корисності і власної гідності. Вона була безвідмовна і в людських, і у творчих питаннях, завжди, у будь-який час була готова поділитися знаннями, якими володіла.
Мені, як людині, пов’язаній з книгою, з єврейською культурою, завжди було про що поговорити з Ольгою Юдівною, порадитися з нею, порівняти свої скромні досягнення з її оцінкою і порадою: працюй, працюй і будь вимогливими і чесним із собою, з читачами і слухачами. Як погодитися з цією втратою? А погоджуватися не треба. Тому що всі, хто зіткнувся з Ольгою Юдівною, вже не зможуть її забути. Ми всі її учні, її колеги, її друзі. І це буде завжди у нашому житті. У нас є критерій, є Людина – Ольга Юдівна Ноткіна.
