14 лютого в нашій газеті було опубліковано статтю відомого письменника, спецкора «ОВ» Богдана Сушинського «Інтелігентність – категорія духовна», в якій автор закликав повертатися до засад істинної інтелігентності, до аристократизму духу; відроджувати кращі традиції нашої вітчизняної інтелігенції минулих часів; тієї інтелігенції, яка, жертвуючи спокійним добробутом свого міського буття, «ішла в народ», організовувалася в дворянські зібрання, в літературні та науково-мистецькі гуртки, салони, клуби, асоціації. Оскільки ця стаття викликала жвавий відгук читачів, назва її «Інтелігентність – категорія духовна» стає віднині нашою постійною рубрикою.
Сільський інтелігент... Яким незвичним видається зараз це поняття, як рідко ми звертаємося до нього; як мало у нас художніх творів, особливо фільмів, герої яких спонукали б нас до виховання в собі елементів внутрішнього благородства, поваги і самоповаги. Ми з вами вже дожилися до того, що у нас в суспільстві нема усталених форм звертання одне до одного. Інші народи давно виробили усталений “табель про ранги”, усталені форми звертання: пані, пан, леді, сер, сеньйора, сеньйор, фрау... а у нас усе ще – “ей, жєнщіна!”. А на що схоже, коли школярка до поважного сивочолого чоловіка, який у дідусі їй годиться, звертається: “маладой чєлавєк!”? І не її вина, що ми не потурбувалися про якесь усталене, шанобливе звертання, крім “ей, жєнщіна!”, “мужик”, і “маладой чєлавєк”.
В часи свого школярства мені кілька років випало прожити в глухому степовому селі Трояни, що на Миколаївщині. З-поміж усіх тих, загалом чесних і працелюбних, людей, які мене там оточували, найбільше пригадується середніх літ комбайнер на прізвище Шаповаленко. Людина з семирічною освітою, селянин з діда-прадіда, він випромінював якусь дивовижну енергетику спокою, врівноваженості і поміркованості. Він ніколи не посідав державних чи громадських посад, більшу частину життя провів, ремонтуючи свого старенького комбайна чи трактора, але в якому б гурті він не з’являвся – своєю ввічливістю, своїм поважним тоном, своєю стриманістю в усьому, від слова – до питва, він справляв на людей якесь магічне враження. Він і на сидінні свого запиленого жнивного комбайна сидів з таким гонором, немовби воссідав на троні. Він зумів витворити в собі якийсь особливий внутрішній світ, якого ніхто в тому селі, – в якому уявлення про інтелігентність та аристократизм мали таке ж, як про життя на Марсі, – так і не збагнув.
Як не збагнув і тієї поваги, з якою цей чоловік умів ставитися до кожного, з ким спілкувався. Бо тільки він умів навіть до нашого сільського пастуха (усім селом зневаженого п’яничку, брехуна і скандаліста) звертатися так, наче звертався до священика. А вислуховувати так, наче до нього промовляв професор від медицини. Цей чоловік володів якимось особливим талантом – талантом аристократа духу, якого всім нам бракує. Недарма в одному з своїх творів я називаю цього чоловіка “степовим лордом”.
Кожен, хто служив в армії, знає, як мало зараз у нас залишилося офіцерів-інтелігентів, не кажучи вже про інтелігентів прапорщиків та сержантів: мат, хамство, відсутність внутрішньої культури і поваги до молодшого за званням...
Багато хто з наших читачів з задоволенням дивиться зараз телесеріал “Кадети”. Так, життєво, образно, правдиво... Але зверніть увагу на мову, якою спілкуються наші майбутні офіцери. Зніміть з цих хлопців суворівський однострій, і за мовою ви не відрізните цих вихованців-кадетів від в’язнів колонії для неповнолітніх.
Хтось може заперечити мені, що, мовляв, саме так, невиховано і так “розв’язно” й поводяться сучасні курсанти. На жаль, так воно і є, але, пардон: це не аргумент! Начитавшись примітивних частівок пролетарського поета Дем’яна Бєдного, інтелігент Ульянов, не схвалюючи прагнення поета до посиленого “опростолюднення”, далекоглядно прорік: “Простоват. Идет за народом, а надо бы немного впереди”. В телесеріалах, подібних “Кадетам”, не можна все зводити до копіювання образів і типів “з життя”, а треба максимально використовувати їх виховний потенціал; треба давати взірець поведінки, взірець вихованості, взірець аристократизму духу.
Знову ж таки з власного досвіду... В армії, на кухню, потрапляють здебільшого “закінчені розгільдяї”. Але в заболочених лісах Білорусі, де я був на великих вченнях “Двина”, ці “розгільдяї” нашої батарейної польової кухні потрапляли до вже літнього сержанта надстроковика Краснощока, за традицією званого “старшиною”. Й ось тут ставалося диво. Перш ніж “пристроїти” кожного нарядника до нелюбого йому діла: драїти казани, чистити картоплю та рубати дрова, старшина вишиковував наряд перед собою, особисто поправляв на кожному комірець та шинель під ременем і переконував себе і всіх навколо, що йому, “на такий відповідальний пост”, виділили найкращих гвардійців не лише батареї, але й усього військового округу.
Він ніколи не підвищував на своїх “синків-арьоликів” голосу, і жоден офіцер, не кажучи вже про рядових, не смів у його присутності “висловитися” з приводу його “кращих з найкращих”. Він дбав, щоб його хлопці були ситими і спали в теплих наметах, а повертаючи їх в батарею, дякував кожному перед строєм і домагався, щоб так само їх відзначали взводні і батарейні командири. У нього в наряді, на осоружній польовій кухні, не було жодного “розгільдяя”, там були тільки “кращі з кращих гвардійців”.
Цей старшина своєю інтелігентністю, своєю мудрою дбайливістю про солдата руйнував сам отой примітивний образ “армійського старшини”. І прощаючись з ним під час демобілізації, я думав: “Господи, нам би по одному такому, саме такому, старшині, такому офіцерові – хоча б на полк... То це ж була б зовсім інша армія!” Тож давайте подивимось навколо себе: в кожному містечку, кожному селі, в кожному колективі є ось такий, істинний інтелігент; чи принаймні є люди, які намагаються бути інтелігентнішими, ніж їх зробило наше складне життя, в нашому сумбурному суспільстві.
Давайте брати з них приклад. Давайте будемо намагатися виховувати в собі риси інтелігента. Дуже багато проблем, які “раковою пухлиною” роз’їдають наше суспільство, породжено саме неінтелігентністю: наших народних депутатів, наших чиновників, наших педагогів, усіх нас із вами, грішних. Що таке масова вулична культура, що таке плебейство, що таке культивоване грошовите хамство – ми вже знаємо. Тепер час відроджувати в собі духовний аристократизм, час повірити, що майбутнє нашої цивілізації – за цивілізацією істинних інтелігентів.
