Минули ті благодатні часи, коли з кожної водойми, річки, струмка чи криниці можна було без шкоди для здоров’я напитися і втамувати спрагу. Сьогодні найпридатнішою для споживання залишається життєдайна волога, що надходить з артезіанських свердловин.
В Любашівському районі централізованим водозабезпеченням з «артезіанок» охоплені мешканці 10 із 56 населених пунктів, а переважна більшість населення бере воду з 6617 власних та громадських криниць. За даними Любашівської санепідемстанції (головний лікар Сергій Жмурко) якість питної води відповідає загальноприйнятим нормам держстандарту, проте в поодиноких випадках аналізи показують її підвищену твердість та перевищений вміст нітратів. Й тішить, що добропорядні господарі дбайливо слідкують за своїми колодязями, вчасно їх чистять та знезаражують.
Що стосується житлово-комунальної сфери, то водопостачанням переймаються сільські та селищні ради. Сьогодні тридцять сім робочих артсвердловин з 122 наявних справно перекачують воду з водоносних шарів на поверхню.
Жителі райцентру отримують питну воду з семи свердловин. Менше року вони користуються послугами підприємства «Фермерська Зоря-2» (керівник Григорій Байрамов), яка взяла на себе водопостачання. Спершу комунальники налагодили роботу свердловин, побудували ще одну башту, і в результаті їхньої копіткої плідної праці любашівчани стали краще забезпечуватися питною водою, ніж це було раніше. Правда, для того, щоб водопостачання було цілодобовим, необхідно замінити водогінну мережу, бо, якщо підвищити тиск подачі води, труби можуть не витримати навантаження.
Разом з «Зорею-2» промислові райони Любашівки забезпечують якісною артезіанською водою ВАТ «Любашівський елеватор», філія «Любашівський райавтодор», ВАТ «Любашівська РТП», Котовський БМЕУ № 2 (Одеська залізниця). Старожили розповідають, що до цих пір справно працює водогін, побудований ще до революції 1917 року. Цьогоріч Любашівська селищна рада запланувала витратити на водопостачання 15 тисяч гривень.
Поступово вирішується проблема з водопостачанням у Новокарбівській сільській раді. Там у криницях більшості сіл немає води. Сільський голова Валентина Пепельжи розповіла, що кілька років тому було ліквідовано цю наболілу проблему на хуторі Дмитрівський. При сприянні районного керівництва було відремонтовано водонапірну башту, глибинний насос, двигун, закуплено кабелі, і вода знову потекла з кранів у 90 дворах. А цими днями свято прийшло в оселі жителів села Сирівське. Керівництво ф/г «Агро-Нордік» витратило 20 тисяч гривень, щоб побудувати башту «Рожновського» і відновити водопостачання селянам, які потерпали без води близько десяти років. Невирішеною залишається проблема з водопостачанням у селі Червоний Яр.
З 60-х років минулого століття справно працює 140-метрова артезіанська свердловина, розташована на березі річки Кодима. Гвоздавський сільський голова Віра Крижанівська повідомила, що водопровід протягся на 9,5 кілометра. Ним користується 109 абонентів сіл Гвоздавка-Друга, Солтанівка і смт Зеленогірське. Обслуговується та ремонтується водогінна мережа за рахунок абонплати. Правда, додає клопоту електротрансформатор, який виявився нічийним, і потрібно, щоб його взяв на свій баланс Любашівський РЕМ. Адже, забезпечуючи роботу свердловини, він щомісячно «бере на себе» електроенергії на 400 гривень. Звичайно, це ще півбіди, але кошторисом сільської ради не передбачено утримання електрика, а споживачі води не завжди готові «викладати» значні суми на ремонт ще й електромережі і трансформатора.
Даній сільській раді підпорядковані села Гвоздавка-Перша і Друга, Солтанівка, Володимирівка, Шликареве, Василівка та Чабанівка, де знаходиться майже тисяча криниць переважно з якісною та досить смачною водою.
А ось мешканці села Бобрик-Другий, які живуть на так званій Лисій горі, води у своїх криницях не бачать десятиліттями. Й щоразу, після кожних виборів сільських голів, вони очікують, що такої проблеми у них більше не буде. Адже кожен кандидат на цю посаду у своїй передвиборній програмі зазначав, що після обрання полагодить свердловину. Але віз, як кажуть, і нині там. Й зараз мешканці понад сорока дворів по декілька разів на день ходять або їздять до єдиної криниці, щоб набрати води для своїх потреб та худоби. Надія Аведенко, яку я зустрів дорогою, везла своєю конячиною кілька бідонів дорогоцінної вологи. З гіркотою жінка розповіла, що живе тут уже 21 рік, й колись вода регулярно постачалася з свердловини. Після розвалу колгоспу двигун вийшов з ладу, місцевий фермер більше не захотів його ремонтувати. І через це їй доводиться по 3-4 рази на день вирушати з дому по воду, а її сусіда возить аж по вісім бочок, бо тримає велике господарство. Не менше ходок на день робить до криниці подружжя, яке має трьох малолітніх дітей. Звичайно, молодим та кінним легше забезпечувати себе питною водою, проте людям похилого віку доводиться боротися, як кажуть, за виживання. Так, колишня доярка, а нині сімдесятирічна пенсіонерка Лідія Захарівна Солованюк, незважаючи на поламану ногу, шкандибає до далекої криниці з бідончиком. Одним словом, горе та й годі.
Нинішній Бобрицький сільський голова Леонід Уліцький переймається їхніми проблемами, але у бюджеті немає вільних коштів, тому голова шукає спонсорів, щоб відновити подачу води та полегшити нелегке життя своїх краян.
Якщо говорити в цілому про проблему водопостачання жителів сіл району, то вона назріла не за один день. Рано чи пізно водогони виходять з ладу, а щоб побудувати новий, грошей у державному бюджеті не вистачає.
