У шаленому ритмі сучасного життя, коли політичні міжусобиці виходять на перше місце, ми часто забуваємо про тих, кого політика стосується найменше. Ми забуваємо про наших дітей.
Інколи з сумом доводиться констатувати, що безпритульних стало більше або підлітки стають некерованими, однак далі розмірковування на цю тему справа зазвичай не рухається. Але, як і в будь-якій іншій закономірності, у цій сумній тенденції існують свої винятки.
Олег Жилкін вперше зайнявся веслуванням у 6 років. Пройшовши шлях від любителя до майстра спорту, він не раз здобував високі місця і нагороди на престижних українських і міжнародних змаганнях. Так, довівши свою майстерність до високого рівня, спортсмен тричі здобував золоті медалі у своїй категорії на чемпіонаті Європи.
8 років тому, прийшовши на озеро у районі села Корсунці Комінтернівського району, Олег залишається тут і по сьогодні. Змінився тільки його статус. Сьогодні Жилкін Олег – тренер вищої категорії. Під його керівництвом понад тридцять дітей села Корсунці і Суворовського району Одеси з цікавістю опановують веслування на байдарках і каное.
Одного разу я вирішив відвідати водоймище, на якому займаються майбутні і вже діючі чемпіони.
У променях призахідного сонця водне дзеркало борознять декілька довгих вузьких човнів. Кожен з них виготовлений із спеціального пластику і досягає у довжину 5,2 метра. Спритно орудуючи веслами, молоді спортсмени всього за декілька хвилин долають озеро впродовж довгого берега і повертаються назад. Стороннього глядача вражає, як вдається юнакам та дівчатам зберігати баланс і не перевернутися у човні, ширина якого не перевищує півметра.
Через деякий час веслувальники, молодшому з яких всього 9 років, повертаються на берег. Хтось вислуховує від тренера зауваження, а хтось заслуговує схвалення.
– Наші діти дуже талановиті, – каже Олег. – Всі вони сповнені енергії, тому наше основне завдання – спрямувати їх у потрібне русло. Ось, наприклад, Погибелко Таня, – тренер показує рукою на дівчинку років шістнадцяти, яка спритно витягує із води п’ятиметровий човен, – у минулому році посіла перше місце на чемпіонаті України. Тільки за 2006 рік юнаки та дівчата завоювали 17 золотих медалей і кубків на різних змаганнях і першостях.
Спілкуючись з юнаками та дівчатами, мені мимоволі доводиться звертати увагу на умови, у яких їм доводиться тренуватися. Так, замість причалу у воді лежить незрозуміла заржавіла конструкція, там, де повинен бути майданчик для розминки, розташована купа глини, а старий ржавий контейнер служить одночасно і складом, і роздягальнею, і офісом.
– Незважаючи на те, що тренуємося ми вже майже 8 років, ніхто з керівників ще жодного разу не допоміг, – розповідає тренер. – Звичайно ж, ми зверталися, писали листи і записувалися на прийом, однак влада не виділила ні копійки навіть на заохочення дітей, які посіли призові місця на великих чемпіонатах. Я вже і не кажу, що нам зараз просто необхідно придбати декілька нових човнів.
Треба відзначити, що багато дітей, які займаються у цій секції, – із неблагополучних або багатодітних сімей. Хто знає, який шлях обрали б вони, не знайшовши себе у спорті?..
Так, як наприклад, Олександр Сажай, срібний призер чемпіонату України минулого року, має двох братів, старший із яких чемпіон Європи з веслування. Як кажуть самі діти, спорт дуже дисциплінує і допомагає. Завдячуючи цьому, багато хто з них стали краще встигати у школі. Чи треба говорити, що саме у дитячому і підлітковому віці фізичні навантаження вкрай необхідні для правильного збалансованого розвитку організму.
…Тренування закінчилося, і юні спортсмени галасливою і веселою компанією дружно вирушають додому, а ми з тренером ще довго розмовляємо на березі. Як сталося, що у країні, демографічне становище якої перебуває на межі катастрофи, практично ніхто не звертає уваги на дітей? Чому політики, які промовляють нам з телеекранів про те, що діти – наше майбутнє, із завидною постійністю констатують, що на дітей немає грошей?
Чергового разу відповіді на ці запитання наїжачуються трьома крапками.
