Психологами Центру практичної психології Одеського юридичного інституту ХНУВС у лютому 2007 року проведено тренінги учнів старших класів одеських шкіл з профілактики насильства у сім’ї. Тема викликала у дітей значну цікавість. Адже так чи інакше, вони зустрічаються з проявами сімейного насильства якщо не у себе вдома, то у сім’ях своїх знайомих або сусідів. На жаль, у нашій країні сьогодні ще далеко не всі розуміють, що звичні для багатьох сімей форми спілкування насправді є насильством з великим руйнівним потенціалом як фізичним, так і психологічним.
Коли ми говоримо “Сім’я” – нам уявляється затишне, спокійне місце, в якому можна заховатися від небезпеки і труднощів. Однак для багатьох сімей реальністю стає насильство, а рідний дім – більш небезпечним, аніж вулиця. Як не дивно, прагнення до насильства – мета слабких людей. Адже суть насильства – перш за все приниження жертви, зведення її до свого рівня і нижчого. Тільки таким чином насильник, який просто не взмозі “піднятися” сам, перестає хоча б на деякий час почувати себе неповноцінним… Насильство багатолике і може набувати різних форм від фізичного – побої, сексуального – до більш спотвореного психологічного – емоційного і морального. До насильства схильні не тільки чоловіки, хоча за своєю природою вони від природи агресивніші, ніж слабка стать, але й жінки. Хоча їхні способи пригнічувати, на перший погляд, менш екстремальні, але за силою дії вони також руйнівні, як і пряме фізичне насильство.
Найпоширеніший вид сімейного насильства – знущання чоловіка над дружиною. Тобто чоловік настільки психологічно слабкий (нехай у нього і тричі накачені м’язи), що не сподівається утримати дружину шляхом словесної дії, та й слів у нього досить часто просто немає – інтелект підкачав. Тоді він починає орудувати кулаками і погрозами: “Надумаєш втекти – взагалі вб’ю!” Іншого способу утримати біля себе жінку він просто не уявляє. А інколи чоловіче насильство відбувається взагалі без застосування фізичної сили. Чоловік встановлює у сім’ї свої порядки, різко обмежує дружину у правах, висуває необгрунтовані претензії. У такого сімейного диктатора при викривленому розумінні справедливості (“мені все можна”) і заниженій самооцінці сильне прагнення до влади. І бере він цю владу методами психологічного насильства тільки тому, що боїться: по-іншому у нього може не вийти. Причому нерідко такий чоловік не дозволяє дружині нікому розповідати про її страждання і приниження: тому що, з його точки зору, таке ставлення до дружини цілком справедливе, а несвідомо він побоюється, що на його силу може знайтися інша сила – можливо, хтось вирішить цю жінку захистити. Тому таких дружин “бити б’ють і плакати не дають”.
Однак чоловік здатний одного разу замахнутися на дружину у цілком протилежній ситуації. Коли дружина прагне влади над чоловіком, правда, не за допомогою фізичної сили, а засобами так званої жіночої хитрості. У таких жінок на це є “серйозні” причини. Не посідаючи у соціальному житті значимого місця, та й самі себе цінуючи невисоко, вони можуть самоутвердитися, тільки пригноблюючи чоловіка. Не нападаючи відкрито, зовні вони часто тихі і покірні. Але через деякий час забирають кермо влади над сім’єю у свої руки. Уявіть собі тихого, спокійного чоловіка, не схильного до конфліктів. І в нього є дружина, для якої визначення “пилка” буде найніжнішим. Дружина “пиляє” свого благовірного вдень і вночі за що завгодно: він все робить не так… Часто покрикує на чоловіка, причому нерідко при значущих для нього людях. Не страждаючи від надлишку тактовності, ця дружина може під час сварки досить боляче зачепити чоловіка словами, образити його родичів чи висловитися несхвально про якісь інтимні життєві подробиці.
Чоловік терпить не тому, що “рохля”, а тому, що розуміє: пригнічування – мета слабких. А він не вважає себе таким. Перекрикувати дружину не хоче, а на спокійні розумні аргументи вона просто не реагує. Але одного разу такий чоловік доходить до “точки кипіння” і накидається на дружину з кулаками у стані аффекту, не усвідомлюючи своєї поведінки. Часто цьому сприяє алкогольне сп’яніння. І якщо домашні тирани пригнічують своїх близьких з відповідною метою, свідомо і з розрахунком, то тихий чоловік, виведений із себе, нічого вже не взмозі розрахувати, він повністю втрачає голову. І може завдати дружині досить серйозних травм або взагалі вбити.
Особлива тема – насильство над дітьми. З побиттям дітей, вони самі стають ніби вищими і сильнішими!
У цьому ж ряду – бажання постійно контролювати дитину, обмежити її права і можливості. Якщо батьки, як їм здається, “із добрих спонукань” надмірно опікуються і пестять свою дитину – це також свого роду насильство: таким чином вони привчають свою дитину до думки, що вона без сильних батьків – нічого не може і без їх участі і допомоги просто помре з голоду. І в результаті штучно прив’язують дитину до себе, примушуючи все життя триматися за батьківську владну руку. Адже це прекрасний спосіб зрости у власних очах: знати, что хтось без тебе не зможе існувати…
І найприхованіший вид насильства – коли воно йде від начебто найменш злобивих членів сім’ї: старих і дітей. Діти досить швидко навчаються маніпулювати батьками. Особливо, коли батьків найбільше турбує фізичне благополуччя дорогоцінної дитини. Достатньо їм відмовити їй в якісь дрібниці – у дитини відразу істерика. Батьки лякаються, як би дитині не стало погано, і швиденько роблять так, як вона хоче. А дитина бере цей метод на озброєння і продовжує їм користуватися, навіть вийшовши із дитячого віку. Саме з таких дітей, як правило, виростають підлітки, схильні до демонстративних самогубств. Загалом основне гасло насильства слабких: “Зроби по-моєму, інакше мені буде погано через тебе” (як крайній варіант – “інакше я помру”).
За тією ж схемою маніпулюють своїми дітьми батьки. І це ніщо інше, як спроба повернути силу і владу. Адже коли діти були маленькими, батьки були для них “за визначенням” сильними і авторитетними людьми. А в міру зростання діти розуміли, що не у всьому батьки сильні. І врешті-решт – батьки стали слабкими не тільки психологічно, але й фізично. І ніби втратили над дітьми, які виросли, усіляку владу. Але ні! Чудовий спосіб знову примусити дітей підкорятися батьківській волі – зв’язати їх по руках і ногах своєю неміччю. І смикати їх час від часу: “Покинь всі свої справи і будь зі мною, тому що я так хочу”. І нехай вони спробують відмовитися, відразу почнуться звинувачення у “неповазі до старших”. З часом такі смикання стають все частішими, батьки ніби перевіряють, чи підкоряється ще ця маріонетка-дитина наказам батьків? І часто батькам не потрібно ніякої конкретної допомоги, тільки переконатися – ниточка влади ще ціла. Тому не треба осуджувати тих дорослих дітей, які намагаються жити окремо від батьків: дуже може бути, що це просто намагання уникнути тихого батьківського диктату!
Що ж робити у всіх цих ситуаціях? Всім учасникам конфлікту можна дати певні рекомендації.
Об’єкту сімейного насильства: перш за все зрозумійте, що ваш мучитель насправді не сильний, а слабкий. А якщо ви терпите його приниження мовчки і покірно – ваше терпіння тільке подразнює його і зміцнює його почуття вседозволеності. Тому “мовчання ягнят” – не найкраща тактика поведінки. Але і сльози, крик і інша демонстрація ваших страждань також тільки підвищує його активність. Перш за все, якщо ситуація не зайшла занадто далеко, не погоджуйтеся з насильством. Але не фізично, а морально. Як правило, у душевно слабкої людини пропадає бажання пригнічувати того, хто виявиться сильнішим.
Однак якщо насильство у вашій родині вже давно стало звичним, і тиран вже звик до покірності, пручання може тільки спровокувати його на більш рішучі дії – аж до вбивства, причому виключно зі страху: як це раптом проти нього повстала його покірна власність! У такій ситуації перш за все спитайте себе: а що вас примушувало тривалий час жити з людиною, яка над вами увесь цей час знущалася? За ради чого вам доводилося все це терпіти? Якщо ви не бачите нині у цьому сенсу – отже, вам пора задуматися про те, як віддалитися від вашого насильника. І навіть якщо він вас забезпечує матеріально – вирішуйте. Що вам більше подобається: на деякий час відмовитися від ситного, але сповненого приниження життя, щоб з часом стати самостійною і сильною особистістю, чи терпіти всі знущання, далі доводячи насильнику, що ви ще слабкіші, аніж він?
Тепер – декілька слів для сімейного тирана. У подібних ситуаціях вам також потрібна допомога! Вам необхідно усвідомити, що всі ваші дії – ознака не сили, а слабкості. А далі – розібратися, чому ви самі не відчуваєте своєї значимості, впевненості і наполегливості? Звичайно, вам потрібна підтримка, але ж точно не з боку жертви і не за її рахунок! Перший ваш крок на шляху до власної значимості і силі – відмовитися від насильства як такого. Пам’ятайте, що у будь-якій сварці винен той, хто розумніший. І пам’ятайте, що звертання по допомогу – якраз ознака не слабкості, а справжньої внутрішньої сили.
Найкращий спосіб профілактики будь-якого насильства – не принижувати навколишніх. Адже саме із принижених, слабких, з часом виростають жорстокі, відчайдушні, нерозсудливі насильники! І якщо ж ви не хочете проявів насильства у власній родині – поважайте одне одного. Тоді ні у кого із вас не з’явиться необхідності доводити свою значимість шляхом пригноблення і приниження інших.
