Втомлені повсякденними проблемами та життєвими негараздами, жителі міст все частіше переїздять у сільську місцевість. Вони без жалю залишають блага цивілізації, купують хати «зі зручностями у дворі» і знову привчаються до селянської праці. Звичайно, це ті, що мають сільські корені. Корінним же городянам доводиться заново, як кажуть, з нуля, вчитися працювати на землі.
Село Іванівку Сергіївської сільської ради городяни зі стажем почали обживати давно. А одним з перших осів в цій мальовничій місцевості Петро Васильович Литвиненко разом з дружиною Євгенією Василівною. Все свідоме життя прожив Петро Васильович в гомінкій Одесі, там зустрів свою долю, русокосу Євгенію, там виростив і вивів у люди своїх діточок. Та його серце тужило за сільськими просторами, запахом свіжоскошених трав, степового полину та п’янким ковтком парного молока. Тож після виходу на пенсію родина Литвиненків вирішила повернутися в село. Стареньку хатину батьків перебудували на свій смак, упорядкували двір, відновили огорожу і завели чимале господарство, а Євгенія Василівна кілька років навіть працювала у СВК “Агросвіт” різноробочою. За ці роки здружилися з односельцями і завжди поспішали їм на допомогу: то слушну пораду дадуть, то ліками поділяться або грошей позичать.
Сьогодні у їхньому селянському подвір’ї бігає всіляка домашня птиця, рохкають свині та мукають корови з телятами. Господарям довелося докласти чимало фізичної праці, уміння та кмітливості, пролити ріки поту та натрудити руки до кривавих мозолів, щоб домогтися сьогоднішніх статків.
П’ять років тому переїхали в Іванівку Леонід Андрійович і Олена Володимирівна Гаврилюки. Купили дім, корову, завели птицю і зажили повноцінним сільським життям. Одержуючи непогану пенсію, господар ще й підробляє в СВК “Агросвіті”, а його дружина працює там кухарем, готує смачні страви механізаторам. Змалечку звичні заробляти на кусень хліба, вони не можуть сидіти склавши руки.
Господиня вибачилася, що не відразу вийшла: ховається від перекупників, не хоче продавати їм вже підрослих теляток. Трішки погомонівши, подружжя категорично відмовилося позувати перед фотокамерою і порадило підійти до їхніх племінників, які минулої весни оселилися в селі і живуть через город.
Корінні одесити Руслан Розенкранц і Ольга Гринєвич нещодавно одружилися. Спочатку молодята жили то в одних, то в інших батьків, а також доглядали діда, колишнього полковника МВС Івана Пилиповича Гринєвича. Коли той у 86-річному віці помер, його квартиру продали, але відразу з’явилося багато родичів, щоб отримати спадщину. За свою частку подружжя купило добротну хатину поблизу своїх іванівських родичів. Ця кардинальна подія у їхньому житті сталася 31 березня 2006 року. Спочатку разом вони облаштували хатину, а вже потім в оборі з’явилося декілька курок та три кізки. Молодих новоселів, незважаючи на заклопотаність, щоденно опікує тітка Олена.
На перших порах колишнім городянам було важко, адже потрібно обробляти великий город та поратися по господарству. Але результати праці їх вразили. Кажуть, уже вдосталь посмакували смаженою картоплею, в місті картоплю їли рідко (зараз свою городину передають до Одеси), а дарунками з свого саду влітку поласували стільки, що за все життя в місті стільки не з’їли. Руслан і Ольга задоволені нинішнім життям і в місто повертатися не збираються. Роботи і тут вистачає. СВК “Агросвіт” завжди радий добросовісним працівникам. Звісно, Олина рідня по материнській лінії, яка мешкає в сусідній Олександрівці, також їм допомагає. Особливо припав їм до смаку домашній хліб, спечений бабусею Галиною Іларіонівною Підгорною, і парне молоко. Решту необхідних в побуті речей та продуктів харчування можна придбати в автолавці, котра справно курсує сільськими вулицями всієї округи. Такий сервіс на колесах уже давно налагодили підприємливі торговельники з смт Врадіївка Миколаївської області.
Шістдесятип’ятирічна Варвара Федорівна Обертінська перебралася в село з міста Рені у 2005 році, де все життя пропрацювала на хлібозаводі. Своє міське помешкання залишила доньці Людмилі, а тут оселилася у хатині, придбаній донькою Оленою, яка живе неподалік. Чепурненька бабуся прикрасила свою оселю власноруч вишитими покривалами, порається на городі і очікує в гості ще трьох доньок-одеситок, десятьох онуків та чотирьох правнуків...
Сергіївський сільський голова Ніна Ковальчук задоволена, що переселенці вливають, як кажуть, свіжу кров у наполовину спустілі села. І якщо так справи підуть і далі, то незабаром в степовій глибинці з’являться вулиці “Малий Пересип”, “Одеська” та “Дерибасівська”.
