– Вона точнісінько така ж, як і ти на випускному, пам’ятаєш? – запитав Максим у дружини. – Така ж біла сукня, білі троянди в руках. Ніби й не було цих дев’ятнадцяти років...
– Так, – погодилася Світлана, вдивляючись в щасливе й усміхнене обличчя доньки. Донька весело щебетала в колі своїх однокласниць, що роздивлялися її золоту медаль.
Світлана майже не вірила, що її Даринка вже стала дорослою. Та ось замріяний погляд вихопив із юрби напівзабуте обличчя, і її ніби блискавка вдарила. “Не може бути!!!” – тільки й встигла подумати Світлана і, мабуть, упала б, як підкошена, якби вчасно не підхопив чоловік.
...Вони завжди дружили втрьох: русокоса, блакитноока Світлана, циганкуватої зовнішності задерикуватий Сергій та розважливий Максим. Завжди разом з того часу, як Максим прийшов у їхній клас із іншої школи. Його родина переїхала в південне містечко, щоб він після тривалої хвороби в інших кліматичних умовах зміг швидше адаптуватися і набратися життєвих сил. Оселилася родина в тому ж будинку, де мешкали з батьками Світлана й Сергій. Сергій і Світлана, які товаришували ще, мабуть, із дитячого садка, швидко знайшли спільну мову з Максимом. Вони стали нерозлучною трійцею.
Ні для кого не було таємницею, що обидва юнаки по вуха закохані в Світлану, а вона ніби й не помічала цього, нікому не віддаючи переваги. Інші хлопці вже давно чубилися б, з’ясовуючи, хто з них достойніший уваги дівчини, а ці неначе домовилися залишити все як є.
Так тривало до випускного вечора, на якому Світлана й зробила свій вибір. У довгій білій сукні вона весь вечір кружляла в парі із чорнявим Сергієм. Здавалося, що вони були найщасливішими у світі, і нікого, крім них, навколо не існувало. А Максимові дуже боляче було робити вигляд, що йому все байдуже. Але, втративши кохану дівчину, він не міг собі дозволити ще й втратити і вірних друзів.
Світлана і Сергій вступили до вузів, а Максим восени пішов до армії. До армійської служби призвичаївся швидко, а листи, що приходили регулярно не тільки від рідних, а й від Світлани з Сергієм, були хорошою підтримкою. Та якось одночасно поштовий зв’язок між друзями обірвався. Тож у зароблену відпустку він їхав з неспокійним серцем. А там на нього чекала шокуюча звістка: Сергій загинув у Афганістані, його поховали два місяці тому. Сергієва мати цього не перенесла і померла від інфаркту.
– А як же Світлана? – вихопилося в Максима, коли почув від матері новину. – Їй потрібна підтримка.
Хотів бігти до неї, та мати м’яко зупинила:
– Не треба, сину. – А потім, зустрівшись з його нерозуміючим поглядом, додала. – Зараз не треба. Вона ніби не при собі. Батьки оформили їй в інституті академічну відпустку. Та й самі по черзі сидять вдома. Бояться, щоб чогось собі не заподіяла. Їм радили оформити дочку в лікарню... Ну ж ти сам розумієш, в яку.
– А тому я повинен до неї піти, – знову схопився Максим.
– Вона вагітна, синку, ось-ось народить, – вже в дверях наздогнали його слова матері.
...Багато хто говорив тоді Максимові із Світланою, що з їхнього життя телесеріал можна знімати з “хепі ендом”. Та хіба хтось знав справжню ціну того щастя? Важкі пологи, які ледве не коштували життя молодій матері й немовляті, тривале перебування в лікарні. А ще – довга дорога до себе, якою Світлана поволі поверталась у цей світ. Поверталась до повноцінного життя, в якому були крихітна донечка та люблячий чоловік і найкращий друг в одній особі.
Трохи згодом Світлана та Максим змінили адресу проживання, щоб вберегти доньку від непотрібної інформації і наслідків, до яких вона могла призвести.
Як одна мить пролетіло сімнадцять років, і тепер вже русокоса донька нагадує ту ніжну, граційну Світланку.
* * *
– Це неможливо! – прошепотів шокований Максим, підтримуючи напівзомлілу Світлану.
А з юрби, ніби з того світу, на них дивилися чорняві очі Сергія, якого на Батьківщині давно поховали й оплакали. А він, пройшовши всі кола пекла у душманському полоні... залишився живим після своєї “смерті”. Пройшли довгі роки, перш ніж він зміг повернутись туди, де його вже не чекали.
Цей випускний вечір, як і тоді, знову був для них спільним. А на ранок Сергій зник з їхнього життя назавжди.
Прим. авт. З етичних міркувань імена змінені
