«Динаміка геоекономічного положення України-2007», «Спільнота демократичного вибору: сучасний стан та перспективи розвитку», «Помаранчева революція – пробудження нації», «Бороню Україну»... Ці та інші книжки і збірники матеріалів «круглих столів» були презентовані недавно в конференц-залі облради регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі. Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Передусім, кілька слів про саму цю установу. Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) при Президентові України було засновано в 1992 році, й очолює його кандидат технічних наук Юрій Рубан, який за посадою є членом Ради національної безпеки та оборони України. А вже в червні 2003 року було створено Одеський регіональний філіал цього дослідницького інституту, який від дня заснування очолює кандидат історичних наук Олексій Волович. На моє прохання охарактеризувати діяльність філіалу, його директор Олексій Волович пояснив:
– Структурно наш регіональний філіал складається з двох відділів, які уособлюють два основні напрями досліджень: відділ проблем чорноморського і близькосхідного співробітництва та відділ регіонального моніторингу. Якщо говорити про відділ проблем чорноморської та близькосхідної співпраці, то всі співробітники його мають дипломи відділення Міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету і досить професійно володіють англійською та деякими східними мовами. А наш регіональний моніторинг розповсюджується на Одеську, Миколаївську та Херсонську області. При цьому для виконання окремих проектів ми залучаємо фахівців з різних вузів та установ Одещини. Загалом, філіал здійснює науково-аналітичну і прогнозну діяльність, планує та реалізує науково-дослідні проекти. Головні напрями діяльності: дослідження й оцінка проблем та перспектив суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку Півдня України; дослідження проблем і процесів в басейні Чорного та Середземного морів і на Близькому Сході; участь у підготовці проектів програмних документів і наукових рекомендацій для ухвалення рішень органами державної влади.
Основні книжки, які були презентовані того дня, – «Помаранчева революція – пробудження нації», авторами якої стали Олексій Волович, Михайло Мацюк, Олександр Музичко та Володимир Шевченко; а також збірник статей Михайла Мацюка «Бороню Україну». Кожна зі статей збірника «Помаранчева революція...» – це своєрідний погляд одного з авторів на культурні, суспільно-політичні та соціально-економічні аспекти розвитку українського суспільства, в той чи інший спосіб пов’язані з Помаранчевою революцією. При цьому у вступній статті О. Волович зауважує, що Помаранчева революція «не повною мірою відповідає науковому визначенню революції як суспільного явища», оскільки «революція – це докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації попереднього політичного устрою й утвердження нового». «Справді, – зазначає автор, – в результаті Помаранчевої революції докорінної якісної зміни, різкого стрибкоподібного переходу від одного стану українського суспільства до іншого не відбулося. Проте не всі наукові визначення можуть охопити нові суспільні явища». Тобто все ж таки це – революція, але революція духовна, революція національної свідомості, національної самоідентифікації.
Привертають увагу досить ґрунтовні аналітичні статті О. Воловича «Модель ефективного управління»; О. Музичка «Політична еліта Одеської області: метаморфози післяпомаранчевої доби»; В. Шевченка «Вибори як передумова політичної та партійної структуризації. Або куди хитнеться політичний маятник»; М. Мацюка «Проблема адекватності політичної реформи потребам перехідного періоду». У більшості публікацій цього збірника так чи інакше мовиться про «російський фактор» у зовнішній та внутрішній політиці України. Причому тут ідеться не лише про офіційні дипломатичні взаємини між Україною та Росією, а й про той ідеологічний тиск, який здійснюється російськими проімперськими силами на внутрішню політику України. Ось чому автори чи то безпосередньо звертаються до праць ідеологів сучасного російського націонал-шовінізму О. Дугіна та М. Смоліна, а також до ідеологічних вояжів мера Москви Лужкова до України, чи мають їх на увазі в своїх оцінках та міркуваннях.
«Существование Украины в нынешних границах и с нынешним статусом «суверенного государства» – наставляє п'яту колону в Україні О. Дугін, – тождественно нанесению чудовищного удара по геополитической безопасности России, равнозначно вторжению на ее территорию. Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо. Эта территория должна быть поделена на несколько поясов, соответствующих гамме геополитических и этнокультурных реальностей».
Інший українофоб М. Смолін у передмові до своєї праці «Украинский сепаратизм в России» теж вдається до прямих настанов «русскоязычным»: «Национально мыслящие российские люди обязаны ради будущего российского народа ни за что не признавать права на существование за державой «Украина», «украинским народом» и «украинским языком». История не знает ни того, ни другого, ни третьего, его и не существует. Это фетиш, созданный идеологией наших врагов». Ось так, чітко і ясно...
Впродовж багатьох років кандидат філософських наук Михайло Мацюк виступає на сторінках обласної та республіканської періодики як публіцист, філософ, аналітик. Він – один із тих публіцистів, які оперативно і досить переконливо, ґрунтовно відгукуються на реалії сьогодення, на прояви ідейно-політичної хитавиці в молодій незалежній України. Його статті «Українська національна ідея в контексті глобалізаційного процесу», «Жириновщина по-одеськи», «Унітаризм чи федералізм», «ЄЕП і тузлівський урок» та багато інших, опублікованих свого часу на сторінках одеських видань, викликали жвавий відгук і тих, хто пройнятий ідеєю українського патріотизму, і тих, хто гаряче любить Україну, але без... українців.
Зібрані під однією обкладинкою, ці майже три десятки статей дають читачеві повну уяву про весь набір національних, етнокультурних та міжнаціональних проблем, з якими стикається Україна, і зокрема наш одеський регіон. А загалом, обидві ці книжки стануть важливим історико-ідеологічним матеріалом не лише для сучасників, а й для всіх тих нащадків, які прагнутимуть пізнати наше сьогодення у його істинних політичних реаліях.
Богдан СУШИНСЬКИЙ, спецкор «Одеських вістей»
«ІГРИ» МОЖНОВЛАДЦІВ
За кількістю домобудівель, що розвалилися, а то й справжніх руїн, причому при живих господарях, Кілія, напевно, посідає передові позиції в області. Декілька років з німим докором дивляться на центральну площу міста пусті віконні рами колись популярного бару “Якір” і розташованого поруч двоповерхового будинку.
Смутні часи привели до краху комбінату громадського харчування, на балансі якого перебував вищезгаданий комплекс, і його пустили з молотка. Потім комплекс, згідно з договором дарування АВН № 967111 від 25.10.2000, був подарований (?!) Олегу і Ользі Гречаним.
Будучи одним із піонерів підприємництва у місті, О.А. Гречаний (невдовзі він став мером міста, а після “помаранчевої революції” – головою Кілійської райдержадміністрації) повинен був зробити із комплексу “цукерку” – на радість собі і мешканцям міста. Але, за час, що минув, чудового перевтілення не відбулося. Від приміщення бару “Якір” залишилися голі стіни. Без сумніву, ставлення до власності – це суто приватна справа власника. Але ж тільки ці руїни розташовані у центрі міста. Згідно з договором дарування ВАМ № 464376 від 16.07.2003, О.А. Гречаний подарував своїй дружині 3/10 частини комплексу будівель по вулиці Гагаріна, 40 – ріг П. Осипенко, 13. У тому, що чоловік захотів зробити своїй дружині невеликий подарунок, немає нічого особливого, якби не одне “але”. Олег Анатолійович підніс цей подарунок від імені товариства з обмеженою відповідальністю “Лідер”, діючи на основі доручення № 1140 від 05.04.2003 і будучи його представником при нотаріальному оформленні договору дарування. Чому комерційна фірма дозволила розпоряджатися своїм майном, оціненим при даруванні у 27000 грн (просимо читачів запам’ятати цю суму) панові Гречаному? Який стосунок мер мав до цієї фірми, яка має свідоцтво САА № 711688 про право власності на нерухоме майно частини комплексу по вул. Гагаріна, 40 – ріг П. Осипенко,13, яке складається із бару “Якір”, двоповерхового будинку площею 843,5 кв. м і котельні?
Далі – більше. Виконком міськради, яким керував пан Гречаний, 27.11.2003 рішенням № 241 дав дозвіл на реконструкцію комплексу: так колишній об’єкт громадського харчування перетворився у житловий будинок родини Гречаних.
І ось вам цікава деталь: згідно з Реєстром прав власності № 1462252 Кілійське районне бюро технічної інвентаризації оцінило комплекс у 62048 грн. Пам’ятаєте, на яку суму було оцінено дарування?
Що ж стосується мешканців Кілії, то вони залишилися без конче необхідних і потрібних послуг – у районному центрі до цього часу немає пристойного ресторану. Зате пани Гречані придбали двоповерховий особняк у центрі міста.
На сесії міськради, яка відбулася 26 березня ц.р., прозвучала інформація про зловживання при виділенні земельних ділянок виконкомом міськради попереднього скликання. Так, рішенням Кілійської міськради від 22.07.2005 за № 695-IV-31 “Про передачу у приватну власність земельних ділянок безоплатно для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства…”. Пунктом 1.22 для індивідуального дачного будівництва і ведення садівництва Сливенко Оксані Вікторівні виділено 2200 кв. м землі по вул. Нова, 7а. Здавалося б, нічого особливого. Але ось наступним пунктом 1.23 цій же Сливенко О.В. для ведення особистого сільського господарства на цій же вулиці Новій, 7а виділяється ще 15803 кв. м землі. Як виявилося, це ще не все, і в цьому ж пункті 1.23 також для ведення особистого сільського господарства все тій же Оксані Вікторівні Сливенко виділено: по вул. Чернівецькій, 14 – 392 квадратних метри, по 28 Червня, 65 – 1084 “квадратів”, по Чехова, 16 – 639, по Войкова, 25а – 1000, по вулиці Пушкіна, 60 – 1082 квадратних метри.
Хто вона, ця “трудівниця-селянка”, яка отримала безкоштовно земельні ділянки у різних частинах міста? На той час Сливенко О.В. обіймала посаду заступника Кілійського міського голови. Головне – “застовбити” ділянки, а потім можна знайти клієнта, домовитися про ціну і… написати заяву до міськради про відмову від ділянки. Так вчинив її чоловік Палатников Костянтин Володимирович, відмовившись від ділянки площею 403 кв. м, переданій йому в оренду на 49 років рішенням міськради № 738-IV-33 від 15.09.2005. У заяві він навіть вказав прізвище особи, на користь якої зроблено відмову. Рішенням № 746-IV-33 від того ж 15.09.2005 міськрада виділила тому ж Палатникову К.В. 20000 кв. м землі для ведення особистого сільського господарства і 1000 кв. м – для спорудження будинку по вул. Новій, 7б. Невже за щасливим збігом обставин його ділянка розташована поруч із земельним наділом дружини, на березі Дунаю? Гадаю, що простому мешканцю Кілії отримати безкоштовно у власність 4 гектари землі на березі річки так само проблемно, як і ділянку на Місяці. У правоохоронних органів, до речі, вже виник професійний інтерес до згаданих вище фактів.
Залишається додати, що прихильність мерії має вибірковий характер. Наприклад, ТОВ “Титан” відмовлено у виділенні ділянки землі для розбивки паркової зони. Провідне підприємство району, чия продукція відома і в Одеській області, за свій рахунок очистило пустир від сміття і очерету, щоб облаштувати міську ж територію, але, на жаль – не дозволяють…
Після чергової сесії міськради відбулася ще одна значна подія: вперше за всю історію демократичної України Кілійський міський голова наклав вето на рішення міськради про передачу кіноцентру “Скіф” у співвласність територіальних громад міст і сіл району. У мешканців виникає запитання: а не чи тому В.І. Бобровський пішов проти рішення сесії, що його син орендує приміщення бару “Онікс”, розташованого у цьому будинку? Правда, орендну плату чомусь не платить. Коли на сесії міськради депутати вказали на цей факт, то Валентин Іванович пообіцяв з цим питанням розібратися. Хоча це потрібно було зробити давно – з метою поповнення міської казни. Адже коштів на підтримання життєдіяльності міста катастрофічно не вистачає.
На завершення залишається тільки згадати гасло О.А. Гречаного і його соратника В.І. Бобровського: “Корумпованих і непорядних – геть із органів влади!”
P.S. Голова Кілійської райдержадміністрації О.А. Гречаний не знайшов можливості зустрітися з журналістом і прокоментувати викладені факти.
