з цих слів розпочався урок відомого педагога-новатора Шалви Амонашвілі
Зустріч з учителями відбулася в Одесі, у мальовничому куточку міста, на березі Чорного моря. Учасниками авторських курсів і майстер-класів стали не лише одесити, але й педагоги з різних районів області. Деякі з них познайомилися з роботами Амонашвілі понад двадцять років тому. Тоді це ім'я стало символом новаторської педагогіки. Радянській освітній системі стало тісно і задушливо у стінах традиційних методів навчання. Багато хто зрозумів – потрібно шукати альтернативні підходи до навчання і виховання дітей. Але шукали і знаходили небагато хто, а якщо точніше, лічені одиниці. Їхні імена всі знали. Але саме Шалву Амонашвілі сьогодні називають Великим Вчителем. Чому? На це запитання відповідають учасники зустрічі.
Олександра Вікторівна Лисенок, заступник директора загальноосвітньої школи № 7 (м. Іллічівськ):
– У ті роки це був зовсім новий погляд на педагогіку, виховання дитини. У чому його суть? Педагог-новатор відкинув педагогічну систему, зорієнтовану на колектив, а запропонував взайми особистісний підхід до кожного, хто сидить за партою. Психологічні особливості кожної дитини, його «я» виходять на перший план, одночасно допомагаючи їй повноцінно вписатися у шкільний колектив. Тоді ще не було психологів у школі, цю роль Амонашвілі пропонує кожному вчителеві. Хтось одразу відмовився від ідей Шалви Олександровича, розуміючи, що з таким поглядом він ніколи не зможе погодитися. Хтось сприйняв їх захоплено, але входив до класу... і далі вів урок по-старому. І лише дехто намагався внести елементи гуманної педагогіки у свою роботу. Минали роки. Щось у нас виходило, щось ми не змогли запровадити у життя, не відчуваючи підтримки оточення...
І от доля дала нам ще один шанс зустрітися з Великим Вчителем. Слова його проникали не стільки у наш розум, скільки у наші серця. Що ж, зірке одне лише серце. Ми знайшли підтвердження цієї крилатої істини на уроках Шалви Олександровича. А, головне, переконалися, що всіх дітей можна навчити красиво мислити і малювати словами.(!)
Ольга Вікторівна Косева, директор одеської школи № 53:
– Не вперше ми зустрічаємося з Амонашвілі. Заради цієї зустрічі вчителі їздили до Черкас, Рівного, Хмельницького. І, нарешті, випала можливість зустрічі із Шалвою Олександровичем тут, у рідному місті, на березі моря. Кожного разу ті вчителі, хто побував на семінарах Шалви Олександровича, поверталися іншими – молодими, іскристими, енергійними. Школу бачили по-іншому – очима Учителя. Це поривання запалювало, дивувало інших педагогів. Всю позитивну енергетику, доброту, шляхетність, терпіння, розуміння і багато іншого, що тільки людина може дарувати людям,– випромінює Шалва Олександрович. Незважаючи на свій вік, він протягом усього часу сяяв з радості, дарував нам свою любов і доброту, у його очах я жодного разу не помітила і сліду втоми. Цим можна лише захоплюватися і прагнути до набуття такої ж сили духу і витривалості.
Нагадав нам Шалва Олександрович і про силу слова, від якого крила можуть вирости за спиною… Але воно буває і руйнівним, а може і бумерангом повернутися до школи через багато років…
Оксана Володимирівна Агаркова, психолог одеської школи № 53:
– Працюючи шкільним психологом, я щодня замислююся над тим, як зробити, щоб діти були щасливі. Від чого залежить їхнє щастя? Від нас, дорослих, від нас, батьків, від нас, учителів. А якщо в сім’ї біда, наприклад, батьки розлучаються? Хто допоможе дитині упоратися з труднощами? Звичайно ж, школа повинна стати притулком від дитячих негараздів. І забувши на якийсь час, що вона заклад, де дають освіту, вона повинна стати школою життя, домом для дитини.
А якщо щастя дитини залежить від оцінки? Для дитини це не оцінка роботи, а оцінка її самої. Який я – поганий чи гарний, якщо в мене є і трійки і десятки? Чи мене любитиме мама, якщо я одержу двійку? – і про це повинна пам'ятати школа і батьки.
Спасибі Шалві Олександровичу і за розповідь про Бондо. Дуже часто доводилося чути слова деяких вчителів про дітей-дебілів і дурників. Рада за те, що хоча б ті вчителі, які побували на семінарі, так вже ніколи не скажуть. Не заперечую, копітка робота чекає педагога, який зіткнувся з особливою дитиною, але ж вчителям терпіння не позичати.
Ми навчаємо дітей чи навчаємося у них? Гадаю, процес обопільний, розходження лише у тому, що діти не так закуті у стандарти, як ми, дорослі. На багато запитань відповів Шалва Олександрович, багато складних прикладів навів з практики, збагатив нас внутрішньою силою і натхненням.
Наталя Вікторівна Антонюк, заступник директора ЗОШ № 3 (м. Іллічівськ):
– П'ятиденний семінар дав нам такий заряд бадьорості, впевненості в собі і своїх силах, сповнив нас такою вірою в гуманну педагогіку, що нам здається: крила, знайдені тут, піднімуть нас над щоденністю й ординарністю життя, допоможуть піднятися разом з нами і нашими учнями. Велике спасибі ініціаторам і організаторам семінару: директорові Відкритої педагогічної школи С.В. Вєтрову, завідувачці лабораторії педагогічних інновацій ОМНЦОКИМ Т.І. Волковській, директорові М.Г. Дідич, вчителям і дітям приватної спеціалізованої школи «Мрія» за тепло і привітність цієї зустрічі.
Відгуки педагогів хочеться закінчити словами наймолодшого учасника семінару – Лідії Анатоліївни Войцеховської, яка мріє зробити все, щоб вивчення англійської мови на її уроках було гуманним, легким і приємним для дітей. І щоб її вихованці виросли шляхетними і співчутливими людьми.
Шалва Амонашвілі, як ми вже знаємо, був не самотній. Не перелічити всіх його однодумців і шанувальників, але є імена, які не можна не назвати. В Одесі живе і трудиться народний учитель СРСР М.Н. Палтишев, який свого часу створив новаторську школу в системі профтехосвіти. У Донецьку тривають творчі пошуки В.Ф. Шаталова, автора відомої книжки «Куди і як зникли двійки». Автор цих рядків двічі була в гостях у Віктора Федоровича – це були роки його злету і всесоюзного визнання. Двокімнатна квартира на бульварі Пушкіна перетворилася в однокімнатну: одну кімнату довелося заселити листами з усіх куточків колишнього Союзу. Писали і шанувальники і опоненти. Останніх, до речі, було чимало. У тому числі, і в Одесі. Але і ті, і інші були одностайні – потрібно відходити від однаковості, повинні бути альтернативні програми навчання.
Творчий, мислячий учитель – велика цінність для школи, його потрібно оберігати і всіляко підтримувати. Втім, так думали і говорили за всіх часів, а ми запитаємо – як справи сьогодні? Чи часто ми чуємо про педагогічні новації, чи є умови для тих, хто хоче і може навчати по-новому. Якщо чесно, то нових імен поки що мало, а про саму новаторську педагогіку розмови взагалі стихли. Ніби вона у наш час і не потрібна, і без творчих ідей навчати можна... А тим часом школу лають постійно: і за низький рівень навчання, і за бідну матеріально-технічну базу... І ще за багато чого іншого... За такої ситуації як би знадобилися педагогічні новації, які хоча б трохи розвантажили поклажу, на перший погляд, дуже складних проблем. Мені можуть заперечити – є в Одеській області, яка, до речі, завжди яскраво виділялася на педагогічному небосхилі, і свої авторські школи, і відомі ліцеї, гімназії. Так, є... Але хіба вони повинні замикатися у своїх стінах, зупинятися на досягнутому, а найголовніше, не спілкуватися з колегами, які живуть інколи через дорогу... І чому майстер-класи не ведуть наші українські вчителі, які, до речі, дружать з Амонашвілі і досі?
Про пророків у своїй педагогіці поки що помовчимо, а ось про спонсорів саме час сказати. Нещодавно довідалася, нарешті, у Віктора Федоровича Шаталова з'явився впливовий помічник, відомий олігарх пан Дерипаска. Мабуть, знайдуться справжні меценати і в наших краях (я не маю на увазі заможненьких батьків, які дружать зі школою тільки до випускного вечора). Ось такі висновки самі собою напросилися після спілкування з тими, хто спілкувався з Великим Учителем, автором книжки «Основи гуманної педагогіки». Урок доброти відбувся. Але він повинен тривати все життя.
