Вперше Міжнародний день загиблих від СНІДу відзначили у Сан-Франциско у 1983 році. Тоді про хворобу було відомо зовсім небагато, і кількість загиблих від неї не перевищувало декількох тисяч чоловік. Організатори прагнули не лише вшанувати перших жертв «чуми XX століття», але й продемонструвати свою підтримку хворим.
Через 24 роки людські пізнання про смертельне захворювання, безперечно, розширилися. Проте молодь все ще сприймає пораду відвідати Центр профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом як «оригінальний прикол».
Хвастощі зникають одразу ж після оголошення результату аналізу. Для 106 тисяч наших теперішніх співгромадян він прозвучав ніби грім серед ясного неба.
Сумно, – однак офіційні дані про кількість людей, які живуть з ВІЛ, не відбивають реальної ситуації. Фахівці радять сміливо множити дані держстатистики на 10...
Всього ж, починаючи з 1987 року і до тепер, в Україні зафіксовано 121449 випадків ВІЛ-інфекції, з них 16849 – це захворювання дітей. Діагноз СНІД встановлено у 22935 осіб, з них 738 – діти. Загинули від СНІДу за цей же час 12267 осіб, з них – 254 дитини.
За часів СРСР авторові цих рядків не раз доводилося чути «авторитетне» твердження: мовляв, СНІД – це захворювання гомосексуалістів і повій, порядна людина заразу не підхопить. Знадобилося майже два десятки років, щоб засвоїти гірку істину: звичних «груп ризику» вже практично не існує. Якщо бути більш точним, – у такій ось групі перебуваємо ми всі! Заразитися на ВІЛ-інфекцію найлегше через «використаний» шприц (ін'єкційні наркомани, як і раніше, лідирують серед носіїв вірусу). Проте їм «на п'яти наступають» інфіковані статевим шляхом. Тобто люди, які не дотримуються правил «захищеного сексу». «Підчепити» хворобу стало можливим також у стоматологічному кабінеті, у салоні краси...
«На початку шляху», коли про СНІД тільки-тільки вчилися говорити вголос і намагалися писати «грамотні» статті, найнебезпечнішим вогнищем хвороби вважався Одеський регіон. Портові міста, «розбещені» іноземні моряки і туристи, свобода моралі тощо.
Нині Одеська область, хоч і є у «лідируючій трійці», однак пропустила перед собою, як мінімум, два промислово розвинуті регіони: Донецьку (15 тисяч ВІЛ-«лідерів») і Дніпропетровську (13 тисяч хворих) області.
На перший погляд, можна порадіти за умовно благополучні регіони. Наприклад, на Львівщині офіційно зареєстровано всього лише 837 осіб з ВІЛ-позитивним статусом, на Рівненщині – і того менше.
– Я б не радила радіти таким цифрам, – сказала «ОВ» начальник відділу моніторингу Українського центру профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом Лариса Бочкова. – Просто у західних областях ще не настільки розгалужена мережа «кабінетів довіри». Та й фахівців з новітньою апаратурою, здатною безпомилково виявити наявність вірусу ВІЛ, не вистачає...
…У квітні 2007-го Луганський обласний центр здоров'я провів анкетне опитування 115 студентів вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації віком від 15 до 18 років. З опитаних абревіатуру ВІЛ не можуть розшифрувати 67 відсотків, СНІД – 55 відсотків. 40 відсотків студентів не підозрюють про можливості передачі ВІЛ-інфекції від матері дитині під час вагітності, пологів і годівлі грудьми. І в той же час 54 відсотки опитаних вважають, що ця інфекція передається при укусах комах, а 17 відсотків – при спільному користуванні посудом і одягом. Насторожує і те, що 20 відсотків опитаних студентів не знають, що джерелом захворювання може бути ВІЛ-інфікована людина без ознак хвороби.
