БІЛИЙ ОСТРІВ У КНИЖКОВОМУ МОРІ
Візитна картка видавництва «Оптімум» – лаконічно і вишукано оформлені книжки Малої і Великої літературно-художніх серій «Вся Одеса», широко відомих як «білі серії». З 2000 року у Малій серії вийшло 49, з 2004 року у Великій – 27 книжок. А всього, за 12 років існування, на рахунку «Оптімуму» – 500 найменувань найрізноманітніших книжок. І це за наших, які аж ніяк не сприяють книговиданню і книгорозповсюдженню, умов!
– Наше видавництво – єдине в Одесі, яке провадить власну видавничу політику, – говорить головний редактор “Оптімуму” Олександр Арнольдович Таубеншлак. – Крім замовних – за рахунок авторів або організацій, – ми видаємо книжки за власний рахунок. Завдяки “білим серіям”, ми зайняли свою нішу. Але обставини складаються так, що, можливо, Малу серію ми “закриємо”. Ціни на папір зростають, зростає собівартість книжки, а піднімати ціни у роздрібному продажу ми не можемо, тому що розуміємо: купівельна спроможність людей обмежена. Коли ми продавали по 6, 8, 10 гривень – люди ще могли купити, але мені важко уявити, що людина візьме знайому маленьку білу книжечку за 15 гривень. Проте, якщо ми піднімаємо ціни, то не від жадібності, – все одно те, що заробляємо, іде на видання наступної книжки.
– Отож, вас поставили перед вибором: продавати “маленьку білу книжечку” за 15 гривень – або взагалі не випустити її… Невже це краще?
– Ми просто перейдемо на формат Великої серії. Це вигідніше економічно, хоча і тут є свої проблеми. Але для покупця психологічно легше віддати ці гроші за велику книжку.
– Не можна не сказати вам “спасибі” за те, що ви перевидаєте твори про Одесу Миколи Мурзакевича, Аполлона Скальковського, Костянтина Смольянінова, Олександра Кирпичникова, Олександра Дерибаса, Людвига Дерибаса, Доротеї Атлас та інших авторів XIX – початку ХХ століття…
– Одеську старовину ми в основному черпаємо завдяки нашим друзям – краєзнавцям, співробітникам ОДНБ імені Горького – Олегові Губарю, Тетяні Щуровій. Вони нам підказують.
– Чи є у вас коло постійних авторів?
– Ростислав Александров видав у нас кілька книжок. Зараз з нами співпрацюють Олександр Дорошенко, Андрій Добролюбський, Андрій Красножон, Валерій Нетребський, Олександр Черкасов, Олександр Третьяк, Віктор Савченко.
– Крім “Одесики”, що ви видаєте?
– Практично все – поезію, прозу, підручники, монографії, твори членів Товариства інвалідів Приморського району, яке є нашим засновником. Видаємо книжки одеситів, які живуть у США, Австралії, Німеччині, Ізраїлі.
– Чи були випадки, що ви відмовляли авторові – з етичних або інших причин?
– Ми маємо право відмовити лише у тому разі, якщо у книжці є заклики до насильницького повалення існуючого ладу, національної і конфесіональної ворожнечі, війни. За дванадцять років нашої роботи таких “екстремістів” не було. Відмовити авторові у виданні книжки, тому що його вірші не дотягують до рівня Олександра Сергійовича Пушкіна, не можна. Іноді нам дорікають: “Ви нікому не відмовляєте”. Але ми вважаємо, що це неправильно – відмовити авторові. Це його віддушина – він написав книжку, він щасливий і хоче побачити її опублікованою.
– У вас немає власної поліграфічної бази, де ж ви друкуєте ваші видання?
– У тих друкарнях, які відповідають замовленню. Якщо автор хоче одержати поліграфічний шедевр, ми можемо віддрукувати – за його гроші – навіть у Фінляндії або в Словаччині. Якщо це звичайна книжка або брошура – у місцевій друкарні, подарункове видання – у Львові і так далі.
– Це полегшує чи ускладнює життя?
– Скоріше, перше, – у нас є свобода маневру. Припустімо, купили б ми якесь, не найдосконаліше обладнання, а замовник приходить з книжкою, яку потрібно видати із золотим обрізом… Отож, немає особливої потреби у власній друкарні.
– Не досить видати книжку, треба її продати…
– Раніше у нас було 15 лотків, потім стало 8, зараз – 6, – вступає у розмову директор видавництва Борис Олександрович Ейдельман. – А без них ми не можемо існувати! Закриють ці лотки – на 80 відсотків вмирає видавництво. Найбільші московські видавництва мають свою торговельну структуру – оптово-роздрібну базу для реалізації книжок. Книготорговельної мережі в Одесі немає! Залишилися лічені магазини, а книжкові супермаркети – це ж не одеські, а київські структури. Так, наші книжки туди надходять, але продають їх дорожче – і попит падає. На лотках же вони продаються за видавничою ціною. Для нас “білі серії” мають не комерційний характер. У нас немає грошей для того, щоб видавати книжки великими тиражами, що дозволило б знизити їхню собівартість. Наші тиражі – 300-500 примірників, і доки книжки розходяться, минає півроку, рік.
– Що ж найважче у вашій роботі?
– Якби влада не заважала нам, все було б добре. Чого вартий, наприклад, такий порядок – щороку треба відновлювати у райадміністрації дозвіл на лотки. Торік мені наприкінці жовтня його дали. І цього року я вчасно приніс документи, – і вже травень закінчується, а дозволу немає…
– Чи піклуєтеся ви про рекламу своїх книжок?
– У нас немає фінансової можливості рекламувати... Читачі нас самі знаходять. Наприклад, телефонує з Ізраїлю жінка: “Мені трапилася книжка Александрова, і я б ще хотіла”. Вона зробила замовлення, – а пересилання коштує більше, ніж книжки! Як же ми можемо популяризувати Одесу і нашу країну, якщо є такі перепони? Досить показова також історія з нашою пятисотою за ліком книжкою. Вона знаковою повинна була б бути – ми хотіли видати наукову працю про Одесу американського історика Патрисії Херліхі. Цьому проектові два роки, нам уже соромно перед американцями. Книжка належить Гарвардському університетові, вони нам дозволили не платити авторські, хочуть лише одержати кілька примірників.
Здавалося б, така книжка важлива для Одеси. Але суть у тому, що вона повинна бути якісною поліграфічно, а це чималі гроші, яких у нас немає. Ми і до міської влади зверталися, і до спонсорів – безрезультатно. В остаточному підсумку, видаємо теж дуже гарну книжку Олександра Дорошенка “Дорога через Стікс” (це її робоча назва) – історія Одеси через цвинтарі. У подарунковому варіанті – тверда обкладинка, золоте тиснення, кольорові вклейки.
Ось так ми реалізуємо свою любов до міста, хочемо, щоб щось залишилося людям. Завдяки цій темі, цим серіям, нам багато людей вдячні. Ми видали понад 300 тисяч примірників книжок, і тисяч п’ятдесят по всьому світі розсіялося...
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
«ЧОРНОМОР’Я» СЬОГОДНІ
Обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор'я» є лідером газетного виробництва в південному регіоні й одним з кращих щодо надання поліграфічних послуг у країні. Напередодні професійного свята кореспондент «Одеських вістей» розмовляв з його керівником Василем ДУКОВИМ.
– Василю Степановичу, ми з Вами зустрічалися й розмовляли про справи підприємства чотири роки тому. Що змінилося за цей період?
– Коли стосовно профілю нашої роботи – то нічого. Ми, як і раніше, друкуємо газети, книжки, плакати, афіші та іншу поліграфічну продукцію. Змінилися всі показники економічної діяльності. Причому, на втіху усім нам, у кращий бік. Збільшився асортимент наших друкованих послуг.
– А якщо розшифрувати?
– У 2000 році, коли прийшла нова команда, було 7 газет, котрі ми друкували, на час нашої попередньої зустрічі – понад 20, на сьогодні ж понад 70 газет друкуються по-о-о-сті-йно в нашому видавництві, а якщо враховувати виборчі кампанії, ювілеї, то кількість їх зростає. Якщо ми починали з того, що, витративши гривню п'ятдесят копійок, заробляли гривню, то сьогодні, зазнавши витрат у 80 копійок, ми заробляємо гривню з лишком. Якщо в 2000 році середня заробітна плата була 200 гривень, то зараз вона сягає 1300 –1400 гривень. Тобто, вона вища, ніж середньостатистична в країні та в області. Хоча, звичайно, багато «з'їдають» інфляційні процеси. Продуктивність праці зросла більш ніж на 500 відсотків. Спочатку чисельність працюючих скорочувалася. Це було пов'язано з тим, що свого часу виникла необхідність приведення її у відповідність з реальними обсягами виробництва. Останні ж два роки ми починаємо поступово набирати людей, оскільки зростають обсяги робіт, впроваджуються нові технології.
На сьогодні ми маємо 100-відсоткове друкарське завантаження, володіючи замкнутим технологічним циклом виробництва повноколірних засобів масової інформації. За цей час, що ми з вами не зустрічалися, видавництво придбало другу сучасну машину для друку виробництва індійської фірми «Мануграф» – визнаного світового лідера з продажу обладнання – яке дозволяє друкувати, як і її попередниця «Ньюс-Лайн», до 35 тисяч примірників газет форматом А-3 на годину. Крім того, ми першими в місті придбали новий апарат Сі-Ті-Пі. Це дозволяє робити пряме експонування: приноситься дискета – і відразу виходить друкована форма, минаючи монтаж, копіювальні рами і все інше. Тобто, прийнявши електронну версію редакції газети, буквально через 15 хвилин ми одержуємо форму і готові друкувати видання. Так, цей комплекс дуже дорогий. Придбали ми Сі-Ті-Пі з великими труднощами. Але, якби його не було, ми б фізично не змогли друкувати таку велику кількість газет. В найближчій нашій перспективі – закупівля третьої сучасної машини для друку.
– А як щодо власних видань?
– Далі випускаємо дві власні газети. «Одеська реклама» – це перше подібне видання на півдні України. І ми не можемо загубити газету, котра стала вельми популярною. Вона має сьогодні майже 20 тисяч передплатників. Плюс стільки ж складає роздріб. Тобто, 40 тисяч – це її реальний сьогоднішній тираж, без усіляких «округлень».
Для підняття власного іміджу ми вже третій рік видаємо газету «Вісник поліграфії». Чому? Нам здається, що останнім часом, якщо не брати обласні газети «Чорноморські новини» і вашу «Одесские известия» – «Одеські вісті», то про людей праці ніхто не розповідає. Чомусь ріелтор, менеджер, брокер, маклер у нас стали основними героями в багатьох регіональних газетах. Тому на сторінках зазначеного видання ми розповідаємо про своїх поліграфістів, друкарів, майстрів, технологів, інженерів, механіків... Адже той же друкар, крім усього, ще і творча особистість. Треба мати певний талант, треба відчувати, як нанести ту ж фарбу на барабан, як її подати. Отут повинна бути творча жилка. Є друкарі, що працюють по 10 – 20 років, і 4-й розряд для них – стеля. А приходять молоді, обдаровані хлопці і за 2-3 роки досягають 6-го розряду. Тобто, тут як у музиканта слух, у друкаря – смак, тонке чуття барви. От про це, про справжніх професіоналів, про секрети їхньої поліграфічної майстерності ми і розповідаємо в другій своїй газеті. За відгуками, багато корисного для себе черпають у «Віснику...» (який, до речі, розсилається безплатно) працівники районних друкарень. Тобто, це газета наших професійних напрацювань, ідей, нових технологій.
Крім того, і «Одеська реклама» і «Вісник поліграфії» – чудові полігони для шліфування знань, вдосконалення поліграфічної і журналістської майстерності майбутніх випускників Львівського поліграфічного інституту й відділення журналістики Одеського національного університету. Деякі з них, після одержання диплома, закріплюються в нашому колективі. Коли мова зайшла на цю тему, то хотів би підкреслити, що видавництво «Чорномор'я» було й лишається кузнею кадрів поліграфічної галузі в регіоні. Більшість людей, які трудяться сьогодні в друкарнях Одеси й області, пройшли трудове становлення в нашому колективі. Та й у своєму складі ми зберегли досвідчених фахівців з вищою, середньою спеціальною і професійною освітою. І зараз самі готуємо кадри робітничих професій. Зокрема друкарів.
Адміністрація постійно піклується як про матеріальне, так і про моральне заохочення праці усіх без винятку фахівців. Якщо говорити про моральний аспект, то в нас не щезла Дошка пошани, матеріали про кращих працівників, як я вже говорив, розміщуємо у власних і інших засобах масової інформації, нагороджуємо людей різними грамотами і почесними грамотами. Серед визнаних майстрів своєї справи, шанованих у колективі, я б назвав друкаря Сергія Островєрхова, завідувачку виробництва Оксану Дубенко, технолога Олену Ковальчук, друкаря високого друку Валерія Томачинського, начальника газетного цеху Валентину Дроняк, оператора дільниці прямого виготовлення друкованих форм Марію Мірошніченко… Ви знаєте, якби дозволяла газетна площа, я б перелічив прізвища всіх 180 штатних співробітників. Повірте, всі вони на те заслуговують.
Віктор КОЗЮРА, «Одеські вісті»
