Наш співрозмовник – депутат обласної ради, який упродовж усього року свого депутатства був заступником голови комісії з питань агропромислового комплексу (щойно він перейшов до комісії, яка переймається проблемами екології) і сам є успішним агропромисловцем, головою правління ЗАТ «Вікторія» Владислав ПЛЄШИВЦЕВ. А тема нашої розмови – ставлення до землі як до основи нашої економіки, нашого добробуту, нашої державності і, нарешті, нашої «української мрії».
Ще під час знайомства я поцікавився у Владислава Юрійовича, чому він, успішний бізнесмен, став депутатом облради. І чи не вважає тепер, вже маючи річний досвід депутатського служіння обласній громаді та депутатську папку з майже стома зверненнями до нього як депутата, що в обласних та Верховній Раді повинні засідати (як це дехто вважає) “чисті” політики і юристи-державники. Відповідь, яку я почув від нього, здалася мені досить повчальною.
Перш ніж обирати людину до ради будь-якого рівня, слід було б перед лицем громади запитати його: «А що ти вже зробив у своєму житті? Чого ти досяг? Яке господарство, який колектив стоять за тобою?» Не на тій стадії розвитку ми як держава і суспільство, щоб дозволяти собі заповнювати депутатські лави “політиками від політики”, крикунами та мітингувальниками. Тільки той депутат, який піднявся сам і своїм талантом, своїм досвідом і знаннями підняв разом з собою виробничий, науковий чи ще якийсь колектив, знає, що насправді треба робити в нашому суспільстві, аби всі ми вийшли з того становища, в якому опинилися.
І до цих слів варто прислухатися, оскільки говорить їх один із тих бізнесменів, які починали з нуля, з ідеї та ентузіазму, з бажання чогось досягти в цьому житті і лишити по собі слід. І зараз в активі цього бізнесмена, керівника ЗАТ, відома в усій Україні винна марка “Гросслібенталь”. А це – до 7 млн пляшок у місяць чудових вин: “Гросслібенталь”, “Мерло”, “Каберне”, “Фаворит”, “Сонячна лоза”, “Солодкі спогади”, понад 200 працівників і повний цикл: від вирощування винограду – до збуту винної продукції, з усім належним технічним і технологічним забезпеченням.
– Як би Ви зараз охарактеризували стан агропромислового комплексу Одещини, – звертаюся до Владислава Юрійовича. – Які тут проглядаються тенденції і чим переймалася ваша депутатська комісія з питань АПК упродовж першого року нинішнього скликання облради?
– Передусім можна сказати, що отой стан спаду, розвалу і розгубленості, який тривалий час панував по багатьох наших селах, минається. Все більше з’являється у нас агропідприємств, фермерських об’єднань та окремих фермерських господарств, які поступово заповнюють виробничо-соціальні ніші, що загрозливо утворилися на місцях колишніх колгоспів та радгоспів. Але якби мене запитали, що потрібно зробити, щоб наш сільгоспвиробник почувався більш-менш упевненим, а наш АПК став привабливішим для вітчизняних бізнесменів та інвесторів, то я відповів би коротко: слід зробити так, щоб земля виявилася в руках тих людей, які прагнуть господарювати на ній, знають, як на ній треба господарювати, і мають засоби – фінанси, техніку, технологію – для такого господарювання. І в цьому питанні позиція нашої комісії, більшості депутатів облради і, звичайно ж, фракції Партії регіонів, яку я представляю, чітко вивірена і тверда. Вона неодноразово була засвідчена відповідними рішеннями, зверненнями до Верховної Ради та уряду, нашою бюджетною політикою. Коли наші владні структури проводили “розпайовування” землі, мало хто замислювався над тим, а що людина, яка не має ні відповідних знань, ні техніки, ні коштів, ні насіння, ні приватно-підприємницької організації, робитиме з цим клаптиком землі? В чиїх руках ця родюча сільськогосподарська земля опиниться і як її використовуватимуть? Слід раз і назавжди припинити практику переведення сільгоспугідь в землі іншого призначення, скажімо, під забудову. Якщо власник земельного паю хоче продати свою ділянку, то, на мій погляд, її мала б викупити держава, а вже потім або продати її з аукціону, або віддати в оренду. До речі, та орендна плата від 200 грн за га, яка існує зараз, – зависока, тим паче, коли йдеться про нашу область, в якій землеробство перебуває в зоні майже щорічного ризику. Саме держава повинна стати основним гравцем на ринку землі, а отже, й бути гарантом його стабільності. Нам слід чітко визначити вартість кожного типу землі, а всі угоди, пов’язані з землею, мають укладатися через Земельний банк.
– Нинішнього року ризики в АПК теж великі: майже все посіяне випалює засуха, отож без державної підтримки селянам знову не обійтися. Чи подбали депутати облради про відповідне бюджетне забезпечення?
– Навіть у високорозвинених державах сільське виробництво здебільшого дотаційне і добре застраховане. Вже зараз зрозуміло, що близько 30 відсотків озимих під загрозою. Минулого року ми пересівали до 40% сільгоспплощ, а в нинішньому ситуація не краща. Коли розглядали бюджет, то з’ясувалося, що в проекті облдержадміністрації значилося на підтримку АПК всього 2 млн грн, і це проти 12,7 млн минулорічних. У депутатів-аграріїв це викликало стурбованість, ми винесли це питання на засідання комісії, на яке запросили керівництво області, заступників губернатора. І врешті-решт домоглися, щоб було виділено 7,2 млн грн. Ще приблизно на 1,5 млн грн ми розраховуємо як на дотацію зі спецфонду обласного бюджету, що може піти на засоби захисту рослин та врятування посівів.
– Я щойно ознайомився з папкою, в якій зберігаються листи до вас як депутата. Кількість і проблемність, а подеколи й трагізм їх, – вражають.
– І я особисто як депутат, і наша фірма “Вікторія”, як можемо, допомагаємо тим, хто дуже й дуже потребує нашої допомоги. Ось і зараз ми займаємося долею маленької сільської дівчинки Валерії Ткаченко, глухої від народження. За 11 тис. грн ми придбали два слухових апарати, щоб тренувати слух. До того ж їй потрібна операція, вартість якої сягає 200 тис. грн. І тепер ми вирішуємо: чи то створити спеціальний фонд, який допомагав би таким дітям, чи терміново провести телемарафон і зібрати необхідну суму. Це лише один із прикладів, а горя ж людського у нас вистачає.
Родом Владислав Юрійович з села Новодолинського Овідіопольського району. Неподалік нього знаходяться й ті поля, на яких очолюване ним товариство вирощує виноград та зернові. Під час одного з інтерв’ю він сказав: “Втративши землю, ми втратимо державність”. Він живе і мислить, як і повинна жити й мислити людина істинно від землі.
