Гаряча лінія «Ні! » – корупції на держслужбі

Боротьба з корупцією названа одним із пріоритетних напрямів діяльності Головного управління держслужби України на 2007 рік. Про це на традиційній «гарячій лінії» в облдержадміністрації сказав керівник Головного управління держслужби України в Одеській області Анатолій Козік.

Виходячи з того, що корупцією в нас нерідко називають ледве не будь-яке порушення закону, реальне чи вдаване, А.А. Козік докладно пояснив присутнім на «гарячій лінії» представникам ЗМІ, що є корупція, і кого можна називати корупціонером.

Стандартний корупціонер – це держслужбовець, що протиправно використовує свої повноваження для одержання благ, послуг, пільг або інших переваг.

В реальному житті це виглядає зовні цілком звично й безневинно. Нікого сьогодні не здивуєш тим, що чиновник здобуває які-небудь речі або одержує послуги за досить невисокою (так званою спеціальною) ціною. Та й одержання кредитів або позик, купівля цінних паперів чи нерухомості або іншого майна з використанням при цьому переваг, що дає робота на тій або іншій державній посаді – справа досить звична.

Але ж усі ці, здавалося б, дрібниці, що так скрашують тяготи нелегкої державної служби, – і є корупція. Як, до речі, і одержання дорогих і дефіцитних подарунків, що, як прийнято говорити, робляться винятково з поваги...

Всі ці «шанобливо-безкорисливі» презенти (зокрема і ті, що надішли без відома обдаровуваних), вартість незаконно отриманих послуг і пільг підлягають компенсації у державну скарбницю.

Однак не можна говорити про корупцію, як про явище, не вивчаючи його причин. За станом на 1 січня 2007 року, в органах виконавчої влади регіону нараховується 10669 держслужбовців, в органах місцевого самоврядування 4692 посадових осіб. Говорити про те, що всі ці люди – корупціонери, щонайменше некоректно.

Більшість з них чесно трудиться на одному місці роками, а часом і десятиліттями за дуже скромну заробітну плату. Адже збільшення заробітної плати державним службовцям відбулося не дуже давно.

Держслужбовці абсолютно беззахисні й у ситуаціях зміни влади. Приклад 2004 року, коли без роботи залишилися не сотні, а тисячі людей, винних тільки в тому, що вони служили державі при президентстві Леоніда Кучми, досить серйозно змусив змінити плани на майбутнє багатьох молодих фахівців, що мріють про державну службу. Зараз ситуація потрохи вирівнюється. Приходять нові люди, до прийому яких на роботу і самій роботі – постійна пильна увага.

Досить сказати, що корупції в нас протистоять відповідні підрозділи МВС, податкової міліції, СБУ, органів прокуратури, служби правопорядку в Збройних силах України й низка інших органів і підрозділів, створених для боротьби з корупцією відповідно до чинного законодавства.

Результати їхньої діяльності в цифровому вираженні по регіону виглядають так: протягом 2006 року до адміністративної відповідальності за корупційні порушення притягнуто 194 держслужбовця, 35 посадових осіб.

Анатолій Козік пояснив: людина, яку приймають на держслужбу, знає, що вона не має права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Підприємницька діяльність для державного службовця виключена за визначенням, як напряму, так і через посередників або третіх осіб. Заборонено і сумісництво (крім наукової, викладацької, творчої діяльності і медичної практики).

Це тільки деякі з обов'язкових вимог до держслужбовця. А є й інші, що чітко регламентують буквально кожен крок людей, що перебувають на службі в держави.

Шляхи ж подолання корупційних дій у цій сфері Анатолію Козіку бачаться такими: насамперед – це притягнення виявлених корупціонерів до адміністративної, фінансової, кримінальної відповідальності. Протидія корупції не тільки при роботі в держструктурах, органах місцевого самоврядування, але вже і при прийманні людини на держслужбу, профілактична робота, навчання, постійна роз'яснювальна робота. На останньому місці в цьому переліку – поліпшення соціально-економічної ситуації в країні й підвищення рівня життя. Хоча, здається, цю умову можна було б поставити і на перше місце. Тому що можливість людини, голодної й заклопотаної постійним пошуком коштів для родини, чесно працювати на державу – дуже сумнівна.

Выпуск: 

Схожі статті