Цей величний собор відкривається ще на під’їзді до Болграда. У блакитному небі випливає спочатку золотий купол, а потім – легкі, неповторні форми самої будівлі. Це – не просто храм, а пам’ятник. Болгарські переселенці задумали його спорудження ще в 1820 році, коли було обнародувано «Указ Императора Александра I правительствующему сенату об устройстве быта задунайских переселенцев, водворенных в южной Бессарабии», за яким вони одержали великі права і привілеї, знайшли тут нову батьківщину. Вдячні переселенці, як свідчить переказ, вирішили в пам’ять про ці доленосні для них події спорудити не просто церкву, а величний храм, «в котором они, их дети, внуки могли благодарить Бога за спасение от окончательного разорения и унижения и молиться за счастье России».
Почався збір коштів. Збирали, як кажуть, усією громадою. Значну допомогу в цьому зробив І.М. Інзов, головний попечитель і голова Піклувального комітету колоністів південного краю Росії, «виновник их благоденствия,.. который дал поселенцам новую жизнь в новом их отечестве». Збирали довго, 13 років. Проект замовили відомому архітектору А.І. Мельникову.
І ось, нарешті, 6 липня 1833 року на величезній площі в центрі Болграда Іван Микитович Інзов і протоієрей Василь Пуришкевич заклали перший камінь у підвалини Трьохпрестольного собору Святого Прображення Господнього.
Будували його понад 5 років, ґрунтовно, на віки. Трудилося тут понад 10 тис. чоловік.
І в жовтні 1838 року собор було освячено. Ось як описує цю знаменну подію С. Потоцький: «В присутствии знаменитого армянского архиепископа, впоследствии патриарха Нерсеса, генерала от инфантерии Ивана Никитича Инзова, управляющего задунайскими переселенцами Григория Буткова, многих почетных гостей из Кишинева, Измаила и Рени, депутатов от всего болгарского водворения и тысячи местных жителей собор этот торжественно освящен незабвенным Димитрием, архиепископом Кишиневским и Хотинским во имя Преображения Господня. Торжество, праздники, угощение и игры, столь любимые болгарами, были приготовлены Бутковым и продолжались по обычаю народа целые четыре дня. Над дверью главного входа в храм была прибита в рамках доска со следующей надписью: «В царствование Благочествивейшего Самодержавнейшего Великого Государя Императора Николая Павловича всея Руси сооружен храм сей иждивением всех обществ задунайских переселенцев в память выхода их из турецкого владения под Российскую Державу и освящен преосвященным Димитрием, архиепископом Кишиневским и Хотинским и кавалером в течении 15, 16 и 17 чисел месяца октября 1838 года». В главном алтаре этого величественного собора была положена хранившаяся до тех пор в церкви с. Табак «грамота», т.е. Высочайший указ Александра благословенного от 29 декабря 1819 года, выданный болгарам из министерства внутренних дел 12 марта 1820 года».
Собор став містозасновною спорудою. Від нього, як від архітектурного центру, утворилася неповторна Соборна площа з перехрестями з п’яти кутів. І далі пішли прямі, чітко сплановані вулиці. Таким чином, Спасо-Преображенський собор у Болграді – як першооснова. Своїм правильним плануванням місто зобов’язане Іванові Микитовичу Інзову і його ад’ютанту Сергію Миколайовичу Малевинському.
Собор благополучно пережив і війни, і лихі роки войовничих безбожників-більшовиків. І сьогодні він також велично піднімається над потопаючим у зелені гостинним Болградом.
А через рік собору виповниться 170 років. Дуже солідна дата, гідна урочистого святкування.
Підготовка до цієї події вже почалася. Ініціатива виявлена Фондом ім. І.М. Інзова. Хвала і честь В.М. Куємжи, президенту Фонду, що завчасно подумав про цю дату.
6 липня, у 174-ту річницю закладання Спасо-Преображенського собору, у Болграді пройшли дуже важливі заходи.
З ініціативи Фонду з’їхалися до Болграда представницькі делегації. Приїхав А.І. Кіссе, президент Асоціації болгар України, депутат Одеської обласної ради, консули Болгарії в Одесі О. Алексієв і Н. Трифонов, відома тележурналістка Г. Пенева, протоієрей П. Поліщук. Приїхала і група священиків Арцизького району на чолі з отцем Геннадієм. Прибув Одеський муніципальний хор «Віват».
День був дуже насиченим. Вранці у Спасо-Преображенському соборі пройшла літургія.
Потім було покладання квітів до пам’ятника І.М. Інзову. Городяни і гості віддали данину пам’яті засновнику міста, якого по праву можна назвати також засновником собору. Завдяки йому з’явився доленосний указ імператора, після чого виникла ідея побудувати собор. Іван Микитович істотно допоміг зі збором коштів на спорудження, із вирішенням багатьох важливих питань щодо виготовлення проекту і спорудження собору. Він же 174 роки тому заклав перший камінь до підвалин храму.
Після покладання квітів делегати відвідали могилу Івана Микитовича. Поховано його, як відомо, на міському цвинтарі в церкві святителя Митрофана, що у народі називається Мавзолей Інзова. Вона і була побудована завчасно як усипальниця.
Там же делегації побували на місці закладання фундаменту пам’ятника перепоховання Інзова. Помер він, як відомо, в Одесі в 1845 році. А через рік наші предки домоглися дозволу перепоховати останки свого заступника і захисника в Болграді. За переказом, всі двісті із лишком верст переселенці несли труну на плечах, а останні півверсти з труною на плечах пересувалися... на колінах. Фонд ім. І.М. Інзова виступив з ініціативою спорудити пам’ятник при вході на цвинтар. І 8 липня цього року, у день пам’яті Інзова, там була закладена капсула зі «Зверненням до нащадків».
Далі за програмою делегації відвідали Болградський історико-етнографічний музей. Директор музею М.І. Куємжи познайомила відвідувачів із багатою експозицією. Особлива увага була приділена матеріалам, пов’язаним з І.М. Інзовим.
Після обіду в Обласному центрі болгарської культури, що розташований у Болграді, пройшов “круглий стіл”, у якому, крім високих гостей, взяли участь також І.С. Акдерлі, перший заступник голови Болградської райдержадміністрації, о. Василь, настоятель Свято-Преображенського собору, Г.Н. Іванова, директор центру, В.М. Куємжи, президент Фонду. По суті, це була робоча нарада. Присутні обговорили цілу низку конкретних питань щодо підготовки до святкування 170-річчя заснування Свято-Преображенського собору.
Було вирішено створити Оргкомітет щодо святкування такого знаменного ювілею. Тут – головне слово, зрозуміло, за Болградською райдержадміністрацією.
У рамках підготовки до святкування намітили приблизну програму проведення по районах попередніх заходів щодо вивчення історії краю, пропаганди важливих історичних подій. В.М. Куємжи докладно зупинився на конкретній роботі по південних районах Одеської області, також – по суміжних районах Молдови.
Особлива увага була приділена питанню про необхідність завершення реставрації Свято-Преображенського собору. Основна проблема тут, зрозуміло, фінансова. Необхідно знайти джерела фінансування.
Наші болгарські гості О. Алексієв і Н. Трифонов обіцяли посприяти в розв’язанні цієї проблеми.
А.І. Кіссе узагальнив деякі підсумки щодо обговорюваних питань, обіцяв подальше сприяння з боку Асоціації болгар України, підкреслив необхідність більш активної пропаганди розроблювальної програми. До речі, він приїхав не тільки як гість, але і надав велику допомогу у вирішенні деяких організаційних питань, у забезпеченні автотранспортом і т.д. Це – дуже відчутна підтримка.
А увечері був святковий концерт. Прекрасно виступив Одеський муніципальний хор «Віват», місцеві художні колективи, дитячий хор Свято-Преображенського собору.
На цьому і завершився дуже насичений і дуже результативний день святкування 174-ї річниці закладання Свято-Преображенського собору й водночас день початку підготовки до святкування 170-річчя собору.
Дуже важливий і дуже корисний захід. Ще раз повторюся, хвала і честь Володимирові Михайловичу Куємжи за це. Хвала і честь активістам Фонду, що зробили все, щоб святкування пройшло якнайкраще. Це – Н.Г. Арнаут, Г.І. Георгієв, С.Г. Іщенко, В.Д. Каназирський, І.Г. Кірчев, І.К. Мержев, М.К. Плачков, Н.Ф. Рибакова, М.М. Садаклієв, Д.Х. Сакали, Є.Г. Шенков та ін. На їхньому ентузіазмі і тримається Фонд.
Але одного ентузіазму, звичайно ж, недостатньо. Фонд ім. І.М. Інзова сподівається на підтримку районної і міської влади.
Втішно, що до рішення багатьох проблем активно долучився А.І. Кіссе. Такому відомому політику і громадському діячеві, звичайно, до снаги багато актуальних проблем. За такої потужньої підтримки можна розробити й успішно реалізувати цілу низку комплексних програм щодо відродження цього краю.
Отже, підготовка до святкування 170-річчя Болградського Спасо-Преображенського собору вже стартувала! Удачі Антону Івановичу Кіссе! Удачі Володимиру Михайловичу Куємжи! Удачі всім, хто буде втілювати в життя цю громадсько значиму програму.
P.S. Гонорар за цю статтю прошу перерахувати до Фонду ім. І.М. Інзова.
