Побувати у фермерському господарстві “Вікторія” було цікаво тому, що очолив його, змінивши досвідченого, знаючого, шанованого в районі і в області господарського керівника – нинішнього голову Татарбунарської районної ради Наталю Григорівну Кожухаренко, її син Віктор. У свої 29 років він встиг закінчити технікум, сільськогосподарський інститут та Національну академію державного управління при Президентові України.
У тому, що у “Вікторії” з’явився гідний наступник, сумніватися не доводилося: господарство, як і раніше, лідирує – за врожайністю зернових. У ньому ж у минулому році було зібрано з кожного крапельно зрошуваного гектара по 260 центнерів овочів, а валовий збір склав 1200 тонн – найвищий показник у районі.
Показово, що із 1200 гектарів – загальна площа земельних угідь “Вікторії”, яка розташувалася на території двох сільрад, – 1100 зрошуються. А до кінця серпня планується зрошувати ще 17 гектарів виноградників столових сортів. Цибуля, томати – теж на крапельному – справа безпрограшна. У минулому році деякі ділянки дали по 107 тонн цибулі з гектара! А як же дротяник, який залишив без цибулі багато господарств? – запитала я Віктора.
– Звичайно, якщо поле дуже заражене, то вже важко щось зробити. Але ми вчасно насіння обробили, протруїли і проблем, як бачите, немає.
Справді, цибуля під нещадно спекотним сонцем виглядає густозеленою. Між бездоганно рівними її рядами – м’які трубки живильного крапельного зрошення. Його перевагу і ефективність підкреслювали великі тріщини в землі за якийсь сантиметр від вологозарядної лінії.
Досвід вологозарядки у “Вікторії” вже достатній. Закладала його Наталя Григорівна ще 15 років тому. Зрошувалися і овочеві, і найінтенсивніші технічні культури з врахуванням того, що вода – продукт недешевий. Син, однак, пішов далі у своїх пошуках оптимальності, і як поки що експеримент вирощує на крапельному зрошенні фуражну кукурудзу, прагнучи при мінімальних втратах води одержати максимальний врожай культури. До Віктора такого ще ніхто не робив, а отже, “Вікторія” стане тут першопрохідцем. Досягнуть прогнозованого економічного ефекту, – одразу ж перейдуть на великі площі, щоб на крапельному вже промислове вирощування кукурудзи провадити. Взяти 20 – 24 тонни з гектара при максимальному результаті у цьому регіоні 8 – 10 тонн з гектара – мета нині майже фантастична. У минулому за 10 тонн з га вже до Золотої Зірки Героя Соціалістичної Праці рекомендували.
Отож для “Вікторії” нинішній рік – справді експериментальний. Закладено різноманітні сорти та гібриди, посадили з тим, щоб наступного року, коли вже вийдуть на великі обсяги у 50 – 100 гектарів, точно знати, чому віддавати перевагу.
Можна б, звичайно, і на дощуванні результат мати, але для цього і води багато потрібно, і великі площі. У “Вікторії” ж хочуть на менших площах при раціональному використанні води брати з гектара якнайбільше продукції.
Договір на полив господарство укладає щороку, у цьому – на 400 гектарів.
– Жаль лише, – зауважує Віктор, – мало господарств користуються цією можливістю: ціна на воду була б значно нижчою.
Хіба що цей катастрофічно посушливий рік чомусь їх керівників навчить. Та й Віктор зізнається, що, уклавши як звичайно договір на полив вже стандартної площі, в основному під овочевими культурами, через несподівано тривалу відсутність дощів перелаштовувався вже на ходу. Полили всю насіннєву пшеницю і насіннєвий ячмінь. Зараз поливаються просо, ячмінь – агрегатами ДДА-100.
Поки що врожайність зернових не нижча за середньорайонні показники. Але “Вікторія” налаштовується на вищий. Тим більше, що четвертий рік господарство посідає в районі перші місця, лідирувало і в минулому, одержавши на круг понад 34 центнери зерна з гектара. Але ж і тоді погода не балувала: перший дощ був 9 травня, а наступний – лише першого липня. Історія, схоже, повторюється: у цьому році дощ пройшов лише 6 квітня. Та плюс суха зима. Відсутність вологи своїм шорстким язиком і “злизала” у “Вікторії” 500 гектарів озимих і ячменю у зерновій групі. А є площі, де збирати взагалі немає чого – під горохом, наприклад.
– Наші збитки, – говорить Віктор, – десь від 400 до 600 гривень на гектар витрат без орендної плати. І це на той час, коли поле списували. А 600 гектарів – це 300 тисяч без ПДВ та орендної плати, яка у нас одна з найвищих у районі – 500 гривень за гектар.
І все ж, Кожухаренко стверджує: у будь-якому випадку люди свій пай одержать. Тому що орендна плата – для декого часом єдиний засіб до існування.
– Мама, коли передавала мені господарство, наполягала: не кривдь людей, будь завжди з ними, і вони тебе не скривдять. Це стало принципом мого життя і критерієм керівництва, – сказав Віктор.
Ось чому у працюючих у “Вікторії” немає страху за завтрашній день. Господарство надійне, постійно розвивається. Є вже і сад, який сьомий рік дає врожай і вже два роки родить виноградник. У цьому році ще 100 гектарів його посадили. Робляться серйозні придбання. Купили сівалку точного висіву, купують дві машини для збирання цибулі (і цибулиння зрізають, і у валки складають), підбирач. Обладнують холодильник для зберігання цибулі. Спорудили два склади. І дороги по селу роблять, школі допомагають комп’ютеризуватися, організовують дітям турпоїздки, фінансують їх відпочинок біля моря... На все це потрібні великі гроші. Але вимагати глобальних дотацій від держави, на думку Віктора, таких, як в Європі – від 200 до 600 євро на гектар, і такого ж захисту фермерів не можна: країна тільки-тільки стала на шлях розвитку. Звичайно, кредити у нас ще дорогі. І ціна на техніку дуже висока. Але потрібно триматися і працювати ефективно.
Цими днями Віктор повернувся з Києва, з виставки “Агро-2007”. Зацікавив його там посівний комплекс. Дуже дорогий, але економічний ефект – вражаючий! Але для цього потрібно буде удвічі розширювати площі, що й мали намір робити у будь-якому разі.
Після “Вікторії” ми заїхали до райради, до Наталі Григорівни Кожухаренко. Хвилиною раніше вона повернулася з РВВС, де відзначався день дільничного інспектора. Відтепер кожного наступного року вирішено як подарунок вручати міліції ключі від автомобіля для обслуговування нею кількох сіл.
Вона пораділа хорошому враженню від нашого перебування у “Вікторії” і сказала, що о 19 годині буде тренувальний футбольний матч команд депутатів районної ради і депутатів міської ради.
– Програвати не збираємося, – заявила вона впевнено. – Адже Кубок, переданий на зберігання саме Татарбунарській районній раді за гідний внесок у перемогу збірної команди півдня області у благодійному турнірі з футболу за участю депкорпусу Одещини, багато до чого зобов’язує.
Наталя Григорівна із задоволенням показала нам 15 комплектів спортивної форми, які подарували райраді президент федерації любительського футболу Ф.І. Шпіг і Всеукраїнського клубу “Шкіряний м’яч” А.А. Біба. Вона дістанеться школам.
– Я і собі форму купила, – сказала, посміхаючись, Наталя Григорівна. – Остаточно і безповоротно захопив нас Микола Скорик молодістю своєю, енергією, любов’ю до спорту, вмінням не здаватися труднощам. Ніколи не можна дозволяти собі здаватися.
І я чітко зрозуміла: ось звідки і в сина її, Віктора, така ж цілеспрямованість.
