«Шановна редакціє! Нещодавно, побувавши у Закарпатті із групою однокашників, я довідалася, що 70% його населення становлять русини. Якщо можна, розкажіть про них у «Одеських вістях», гадаю, це буде цікаво для багатьох. Олена Давиденко». Із таким же проханням до редакції звернулися й інші читачі.
Публікуємо матеріал нашого позаштатного кореспондента Юрія Кирилова про русинів.
«МИ ЄСМ РУСИНИ», –
ТАК НАЗИВАЮТЬ СЕБЕ СОТНІ ТИСЯЧ МЕШКАНЦІВ НАЙЗАХІДНІШОЇ ОБЛАСТІ УКРАЇНИ
Закарпаття – найбільш багатонаціональний регіон республіки. Із незапам’ятних часів тут перетиналися міграційні та торгові шляхи. У гірських долинах, на берегах швидких річок осідали кочові племена. Але аборигенами цих місць є русини – один із найдавніших слов’янських народів. Є історичні докази, що частина переселенців з-під Карпат ще у VII столітті брала участь у створенні знаменитої грецької Склавинії – Слов’янії, принісши русинську мову й туди, де через два сторіччя народилися майбутні апостоли, просвітителі Кирило та Мефодій.
Спілкуватися із нинішніми мешканцями Закарпаття легко, тому що багатомовність для них – повсякденна норма. А найчастіше чуєш начебто російську мову, однак дивуєшся великій кількості оригінальних слів, старовинних зворотів, співучій інтонації. Розгадка проста: тутешні русини говорять своєю материнською мовою, яка на 70 – 80 відсотків співпадає із церковно-слов’янською.
За даними ООН, на планеті понад два мільйони русинів, які мешкають у США та Канаді, Аргентині та Австралії, Словаччині та Угорщині, Росії та Німеччині, у багатьох інших країнах. Їх поєднує міжнародна громадська організація – Світова рада русинів. Найкомпактніше й повно вони зосереджені на крайньому заході України – близько 800 тисяч. Це підтвердили нещодавні дослідження Карпатського інституту та Кирило-Мефодіївської академії слов’янської просвіти.
За багато століть русини лише короткочасно мали незалежність. У жовтні 1918 року Підкарпатська Русь набула державного статусу у складі Чехословаччини. Слова її офіційного гімну було написані Олександром Духновичем, який для русинів настільки ж великий і свя свя як для росіян – Олександр Пушкін, для українців – Тарас Шевченко.
Самостійність республіки ліквідувала Угорщина у 1939 році після окупації тутешніх земель. І хоча у листопаді 1944 року було проголошено Закарпатську Україну, вона проіснувала зовсім недовго – із 21 січня 1946 року регіон став областю Радянської України.
– Так сталося, що наша мова була державною у Підкарпатській Русі лише трохи більше двох століть, – розповів мені голова Народного парламенту русинів Закарпаття, професор Руської православної академії, славіст, історик, автор унікального академічного навчального посібника «Грамматика русинского языка» протоієрей Димитрій Сідор. – У офіційних документах Чехословаччини, Радянського Союзу, Польщі певний час визначалася і наша національність – «русини», однак на початку 1946 року усі ми були записані українцями. Проте не лише у розмовній мові, але й у політичному, духовному, культурному розвитку ми, як і раніше, використовуємо русинську мову. У своєму національному середовищі дотримуємося усіх традицій та звичаїв предків.
На превеликий жаль, наше природне прагнення навчати підростаюче покоління рідної мови не знаходить державної підтримки. Своїми силами ведемо викладання у 27 класах приватних шкіл. Але ж це крапля у морі! Зменшується кількість газет русинською мовою. Рідко лунають радіопередачі. Ми твердо стоїмо на позиціях єдності України і виступаємо проти крайнього сепаратизму, у той же час домагаючись сприятливих умов для реалізації європейського регіонального та місцевого самоврядування. Бажаємо, щоб з нами постійно рахувалися, поважали нашу національну самобутність. Адже русини складають 70 відсотків населення Закарпаття.
…Ця розмова відбулася декілька місяців тому. І ось нещодавно сталася воістину історична подія: депутати Закарпатської облради ухвалили рішення щодо визнання корінної нації русинів. Віднині у їхніх документах у графі «національність» з’явиться слово «русин». Непорушну досі стіну консерватизму, упереджень, обмеження прав пробито тривалою та впертою боротьбою!
– Нарешті, розум взяв гору на сесії облради, – радісно сказав мені Димитрій Сідор. – Рішення, ухвалене на сесії облради, – справжній прорив у нинішній національній політиці. Воно остаточне й не потребує затвердження Верховною Радою України. Тепер обласна та районні держадміністрації одержать законне право на бюджетне фінансування потреб русинів у розвитку мови, культури, традицій. Це особливо важливо для молоді, щоб не переривався зв'язок поколінь…
Така думка більшості закарпатців, котрі набувають впевненості у необхідності надання регіону статусу особливої території у складі України.
