Десять років тому не стало Бориса Федоровича Дерев’янка. Десять років вже минуло з того дня, коли просвистіла куля найманого вбивці, чиїм господарям-замовникам так заважала ця людина. Засновник і головний редактор “Вечерней Одессы”. Багато в чому символічна, знакова постать для міста. Той, хто мав і зберігав власну думку і тоді, коли думці належало бути у всіх однією і беззаперечною – за вказівкою згори, і тоді, коли нібито вольниця перебудовна вела до “нового мислення”.
Його, Дерев’янка, любили і не любили. По-різному до нього ставилися – і справді, дуже вже неординарна була ця особистість. Він писав по-своєму, іноді – полемічно, з перехльостом, іноді – жорстко, здавалося б, незаперечно, іноді – романтично, як юнак, що вперше закохався.
Але от ким він був, що називається “від Бога” – то це Редактором. І досить було б згадати лише іменитий і значний список тих, хто з-під його крила вилетів у найбільші московські газети та журнали. Від Семена Лівшина – до Юрія Макарова. Від Віктора Лошака – до Олени Риковцевої. І ще, і ще, і ще.
Але гірко і боляче усвідомлювати, що пішов з того проклятого дня і ще один відлік, відлік страшний, саме існування якого не лише прийняти, але й зрозуміти неможливо. Cкорботний відлік тим нашим колегам і друзям, однодумцям і опонентам, яких було вбито. Відлік журналістам, чиє перо було зупинено на злеті, а життя – у розквіті. І вже майже через місяць буде з клубком в горлі і зі сльозами на очах відзначатися дата – День пам’яті загиблих журналістів України.
Ми і справді потрібні – якщо такі небезпечні для тих, кого не влаштовує гучна правда. Правда, яку все життя шукав Борис Федорович Дерев’янко, яку він знаходив і в якій, як і всі ми, траплялося, розчаровувався. І тоді знову ішов пошук, щоб не лише знайти правду, але і домогтися її торжества.
Дуже хотілося б відзначати дати радісні і святкові. Як, скажімо, ювілей. Але Борис Федорович не зустрів свого 60-річного ювілею. І у наступному році, на жаль, не відзначить 70-річний.
Сьогоднішня дата – не ювілей. Це день-спогад і день-застереження. День віри у правду і у свою правоту і день перевірки на правду і на правоту.
Виходить “Вечерняя Одесса” у нашому місті. І багато хороших справ, розпочатих тут, на її сторінках і в редакційних коридорах, живуть досі. Марафони добра і акції в ім’я правди. Допомога і підтримка тим, хто цієї допомоги і підтримки потребує. Так задумував Дерев’янко – і це є.
От тільки б зупинити той страшний список, про який говорили ми. Зупинити – знову-таки Правдою.
