У центрі громадської уваги залишається непроста ситуація навколо Одеського інституту Сухопутних військ. Після того, як у травні 2005 року уряд Юлії Тимошенко ухвалив постанову про ліквідацію цього військового вузу, виникало ще чимало гострих моментів, пов'язаних з переведенням курсантів, працевлаштуванням викладацького складу, майном і територією ОІСВ, а також подальшою долею сімей військовослужбовців, які мешкають на цій території. Свого часу голова Одеської облради Микола Скорик, губернатор Одещини Іван Плачков і мер Одеси Едуард Гурвіц розробили спільні пропозиції до проекту постанови Кабінету Міністрів щодо подальшої долі ОІСВ. Цей документ мав низку важливих положень: облаштування військового ліцею і перетворення його в обласний дитячий заклад, розташування обласного архіву та обласного адміністративного суду на інститутських територіях тощо. Проте, багато моментів цього й іншого документів все ще остаточно не з'ясовані і досі викликають запеклі суперечки. Черговою спробою внести ясність у долю добре відомого військового вузу стали громадські слухання, що відбулися в Одесі 6-7 серпня під головуванням віце-прем'єр-міністра України Дмитра ТАБАЧНИКА.
– Я не хотів би говорити в ключі передвиборної риторики, комісія має трохи інше завдання. Але якби мене запитали як людину і громадянина, то я вважаю, що «угробити» Одеський військовий інститут, яким пишалася вже незалежна Україна і в який, починаючи з 1992 року, вклали багато зусиль, було не по-державному, – відзначив Дмитро Володимирович. – Я вважаю, що потрібно переглядати і скасовувати постанову уряду Тимошенко, ухвалювати нове рішення Кабміну. Боюся, це буде одне з найнеприємніших і конфліктних рішень, яке зустріне і шалений опір Міноборони, і жорстку критику Президента України. Але уряд розглядатиме це питання. Ми пропонуватимемо цілу низку компромісних варіантів: від повернення частини спеціальностей, до перегляду рішення в цілому. Єдине, що можу сказати всім одеситам: жодне рішення не буде ухвалено «під столом», з порушенням прав сімей військовослужбовців, які мешкають на цій території, і взагалі будь-яких людей, хто причетний до долі інституту.
Потрібно ще раз переглянути і прорахувати всі можливості. Завдання архіскладне. У такому величезному обсязі, як за років Радянського Союзу, інститут не може бути відновлено. Завдання полягає у тому, щоб використати найкращі кадри, знайти ті спеціальності, які найбільш потрібні і можуть бути зміцнені кадрами з найкращих одеських цивільних університетів.
До речі, безпосередньо під час слухань кілька разів заходила мова про те, що розмістити факультет аеромобільних військ було б набагато логічніше в Одесі, ніж у Львові. Хоча б тому, що тут інші кліматичні умови, більше сонячних днів і тренування десантників набагато ефективніші. Погодьтеся, адже справа полягає не тільки у тому, щоб зберегти певну кількість викладацьких місць, а у тому, щоб готувати не лише офіцерів запасу, але і представників інших цікавих і важливих військових спеціальностей. Наприклад, у спеціальностях, пов'язаних з високоточною зброєю, цілком доречно буде задіяти потенціал Одеського політехнічного університету та інших академічних вузів Одеси.
Під час громадських слухань віце-прем'єр-міністр України Дмитро Табачник зустрівся з керівництвом міста та області, відвідав не лише ОІСВ, але і два університети – Національний політехнічний та Південноукраїнський державний педагогічний. Втім, як і слід було очікувати, основний заряд запитань і пропозицій був закомульований у відомій Георгіївській залі Одеського інституту Сухопутних військ. Серйозне занепокоєння присутніх викликало питання виділення житла для сімей військовослужбовців. Коротко цю позицію можна звести до такого: «Нас (не одну сотню сімей) виселять, територію відберуть, а що далі? У міста проблеми з розселенням мешканців з аварійних будинків, вони по рік-півтора живуть у санаторіях. Невже так швидко розв’яжуть проблему великої кількості військовиків? Припустімо, цим питанням займуться інвестори. Але все одно доведеться чекати не один рік. Які в нас можуть бути гарантії, що ми одержимо житло? Тим більше, що останнім часом військові гуртожитки активно переводять у статус «казарм», у підсумку в їхніх мешканців немає ні прописки, ні взагалі якихось прав». «Нам незабаром по 60 років, – обурювався літній офіцер. – Ми досі живемо у казармах, черга на житло не рухається, а квартири ідуть наліво». Як сказав у цьому зв'язку Дмитро Табачник:
– Мене неприємно вразили ті факти, які виявила перевірка управління капітального будівництва мерії. Я не очікував від військових керівників такої непорядності. Вже тоді, коли на рівні Міноборони було ухвалено рішення про ліквідацію інституту, тривало поселення сімей військовослужбовців на території ОІСВ. Останнім часом заселили навіть пістолетний тир та багато інших непристосованих приміщень. Це абсолютно недержавна позиція: знаючи, яке напружене становище з житлом, продовжувати «пропихати» туди людей, щоб потім ще більше ускладнювати проблему. Кабінет Міністрів дасть доручення розібратися з цим питанням і військовій, і Генеральній прокуратурі. Але я дуже сподіваюся, що родини військовослужбовців, які мешкають тут, зуміють створити орган громадського самоврядування, з яким можна контактувати.
Безумовно, нестимуть відповідальність і ті чиновники або керівники Міноборони, які укладали інвестиційні договори щодо забудови території інституту з порушенням чинного законодавства. Таких договорів було близько десяти, тільки три з них були визнані відповідними. Решта розірвані, частині з них Міноборони навіть повернуло інвесторам гроші. Слава Богові, обійшлося без судових процесів. Кабмін переконав інвесторів (правда, чисто вербальними методами впливу), що не варто починати програшний позов.
Заступник Одеського міського голови Михайло Кучук також говорив про багато фактів які, на мій погляд, лежать за межею здорового глузду. Коли забудовуються території Міноборони, а квартири ідуть в інші міста, і черга не рухається. Я розумію, все можна виправдати, але в такому випадку повинно бути якесь коефіцентування! Ми ж чудово розуміємо, що один квадратний метр житла в Одесі не може без порушення законодавства бути виміняний на квадратний метр житла у Полтаві, Черкасах або Миколаєві. Отож, нинішні громадські слухання підказали цілу низку напрямів, за якими доведеться провадити серйозні перевірки і КРУ, і Генеральній прокуратурі.
Заради справедливості, не всі ідеї подальшої експлуатації ОІСВ викликають у військових захоплення. Наприклад, ідея «поділитися» приміщеннями з Південноукраїнським державним педуніверситетом. Але ж цей вуз справді гостро потребує площ, 1,8 кв. метра на одного студента стаціонару – це своєрідний «антирекорд» по Україні… Взагалі взаємини одеських вузів – це окремий куплет у нашій пісні. На тих же слуханнях у Георгіївській залі пролунала досить свіжа пропозиція передати територію і майно ОІСВ у відання … юридичної академії. Мовляв, тоді і військовиків будуть готувати з юридичним ухилом, і не дадуть розтягти майновий комплекс, а наведуть порядок.
– Я гадаю, повинні бути вивчені всі пропозиції, – так прокоментував цю ідею Дмитро Табачник. – Для мене не догма, що військовий інститут повинен бути застиглою структурою у тому чи іншому вигляді. Можливо, це звучить трохи самовпевнено, але я б запропонував ректорам одеських вузів своєрідний конкурс: запропонуйте кожен свою концепцію військового інституту! Що ви можете вкласти у нього з інтелектуальної точки зору, які будуть нові спеціальності, яка кількість курсантів та офіцерів-викладачів… А потім вже комісії спеціалістів можна буде подивитися всі ці пропозиції.
За всієї великої кількості викладеної інформації очевидним залишається одне: ситуація з ОІСВ все ще далека від остаточного рішення.
– Головним органом, який сьогодні не хоче конструктивно розв’язувати цю проблему, є Міністерство оборони, – вважає голова Одеської облради Микола Скорик. – Чесно кажучи, після цих слухань виникло бажання відкликати свій підпис під пропозиціями, що висувалися Іваном Плачковим, Едуардом Гурвіцем та мною. Підписуючи даний документ, я розумів, що з огляду збереження інституту – це компроміс, причому не найкращий і не найвдаліший. Тому якщо найближчим часом це питання не буде розв’язано так, як планувалося, якщо Міністерству оборони це не потрібно, то я збираюся відкликати свій підпис під цим документом. А також звернутися до керівництва Кабінету Міністрів з проханням повернутися до початкового розгляду цього питання по суті, тобто до реального повернення інституту зі Львова до Одеси.
