У галереї «Уніон» (вулиця Троїцька, 43) відкрилася фотовиставка «Одеський Стоунхендж», – чергова у межах проекту, заснованого обласним управлінням охорони об'єктів культурної спадщини і присвячена до Дня міста.
На фотографіях Сергія Гевелюка – одеські дворові крани і мармурові цистерни-колодязі, – сховища дорогоцінної для одеситів «живодайної вологи». Кожне фото супроводжує авторський коментар, – що у принципі не характерно для Сергія Гевелюка, – як, втім, і для його колег, які резонно гадають, що фотографія досить красномовна сама по собі. У даному ж випадку, – і кожен, хто виріс у старому одеському дворі, з цим погодиться, «звукоряд» цілком виправданий: дворові крани заслужили найтепліших слів на свою адресу.
Їх і висловив у передмові до виставкового каталогу Роман Бродавко, зазначивши, що крани були невід'ємною частиною «дворової культури», – і перетворилися в натуру, яка зникає. Добре, що яка зникає, а не зникла! Поки що кожен, хто не полінується, може пройтися по старих дворах, щоб побачити «ці самі крани». Цілком можливо, що знайдеться людина, яка щиро здивується: «То що в них такого? Кран – він і є кран!»
Ні, кран більше, ніж кран для Одеси, де влітку «рідко» вода піднімалася до другого поверху! (Втім, не всі це розуміли, інакше не з'явилася б, марна, в принципі, табличка «Під краном прати забороняється!»). Для дітей же він – друг і товариш дворових ігор. Пити воду з крана категорично заборонялося, – але яка це була (тим більше, що заборонена) насолода. І обливати один одного водою з крана, втікаючи від струменя, що бризкає в усі боки – і заодно від якоїсь розсердженої цими пустощами сусідки... «Талапатися» під краном – одна з найулюбленіших літніх розваг. Ні, дитяче життя у дворі без крана було б у сто разів нудніше!
Завдяки фотогалереї Сергія Гевелюка можна побачити, які різні дворові крани. Мабуть, серед них не зустрінеш двох однакових. Є двори, де до них ставляться як до почесних ветеранів, – пофарбують, побілять. Але здебільшого це непоказні кам'яні споруди, які справді викликають віддалені асоціації з англійським Стоунхенджем. Їхня старість сумна, незатишна і зігрівається лише спогадами, – тими ж, що й у людей.
…Безглуздо, мабуть, ратувати за збереження дворових кранів, коли з лиця Одеси зникають цілі будинки (а незабаром черга дійде і до кварталів). Але ж вони – така сама складова одеського колориту, як і чавунні стовпчики біля воріт, бруківка... Можливо, варто дослухатися до слів автора передмови: «І все-таки, як мені здається, при бажанні частину втраченого можна повернути, якщо влада і громадськість візьмуться за це спільно».
