Голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський вручає одеському поету Миколі Палієнку літературну премію НСПУ ім. Павла Тичини 2007 року за збірку віршів і балад «Щоб Україна пам’ятала волю».
СЕМЕНІВКА
Я знав провулки наші на відмінно,
Здається, вивчив всеньке про село,
Але не відав, що стояв зимівник,
Де біля Бугу б’ється джерело.
Ще бурдюгом він звався по-козацьки
І жив там, кажуть, весельчак Семен.
Історія мого села – не казка,
Її, мов глину, в пальцях не зімнеш.
Рубців на ньому, як вогнів шабельних,
Тих лих перепадало у віках.
Історія мого села хоч не хвалебна,
Кувала в нас зозуля і кува.
Збита копитами землиця родить,
Від дуба стежка в берег повела...
Зимівник той – мені козацький родич,
А назва від Семена – у села.
* * *
Як спідниця у баби Лукії,
Чорні ягоди в неї були.
Солодющі такі і великі, –
І любили літать голуби.
На шовковицю давню-прадавню,
А кругом квітувало, росло...
Ми до птиць приєдналися радо,
Як Лукія пішла на село.
Їли ягід, хто скільки захоче,
Жаль, що в пазухи рвать не могли,
А чорнішали губи і щоки,
Птиці нас відганяли, малих.
Той дитячий наліт не забувся, –
Йшли до Бугу, а коник скік-скік...
І сміялась, зустрівши, бабуся:
– Обмиватися будете вік!
* * *
Жаль, мало слухав я малим казок,
Чув про війну у польовій бригаді.
Ріс на окопі мак, а колосок
Над ним схилявся, не убитий градом.
А земляки, вцілілі на війні,
Фронти в розмовах у кулак єднали,
Де наш солдат фашиста геть гонив
І обмивались ордени й медалі.
Наші батьки героями з казок
Приходили такі близькі і милі...
З дитинства в мене фронтовий зв’язок,
Його не переб’є ні громом, ні тротилом.
* * *
Поети вибирають самоту,
В тишині радіючи рядкові.
Я б не зміг лишатися отут,
В хаті-пустці в балочці вербовій.
Хтось в ній жив і мріяв, і любив,
Вже й вікна немає ні одного...
Воркотять залітні голуби,
Клямка від дверей біля порога.
Глянь, поглянь – о –
джерело пульсує
У пожухлій світиться траві.
І кує, мов стверджує зозуля:
Виїздить ще будуть із воріт!
