Як ми вже повідомляли, з 5 по 10 вересня в Одеському російському драматичному театрі проходили Другий міжнародний фестиваль «Зустрічі в Одесі» і Четверта міжнародна конференція «Російський театр в Україні. Проблеми сучасного театрального менеджменту і режисури». На завершення фестивалю його учасники зустрілися з представниками ЗМІ, щоб поділитися враженнями про побачене, спостереженнями і висновками.
Наталя Старосельська, критик (Москва). – На фестиваль приїхали два театри з Росії, один з Латвії, решта з України. Не говоритиму про ризький театр, який справив на мене, мабуть, найбільше враження... А театри з України виявилися цікавішими, ніж з Росії. Моє побажання організаторам фестивалю: потрібен ретельний добір українських вистав. Якщо існує проблема російського театру в Україні, – репрезентувати її повинні російські театри в Україні. Гостей повинно бути два, три, але таких, щоб захотілося чомусь повчитися у них. Або – навпаки… Це теж не так погано для самовідчуття російських театрів в Україні. У цьому році на фестиваль приїхали представники СТД України, Міністерства культури і туризму. Це свідчить про дуже серйозний його рівень, про те, що зустрічі в Одесі триватимуть.
Олена Воронько, начальник управління театрів Міністерства культури і туризму (Київ).
– Такі зустрічі не просто потрібні – необхідні. Театрам – учасникам фестивалю дуже пощастило: такому рівневі аналізу вистав, критики можна лише позаздрити. Що стосується конференції, то в мене було відчуття, що двох днів мало. Багато про що недоговорили, тому що просто не вистачило часу. Ми почули чимало такого, що піде нам на користь. Багато серйозних проблем, які ми порушили, вирішуватимуться. Один з найважливіших моментів цієї акції – зустрічі, людські контакти, які переросли у контакти творчі, професійні обговорення. Цей взаємообмін – творчий, людський, необхідний і українським театрам, і російським – його потрібно продовжувати, розширювати.
Валентина Федорова, критик (Москва).
– Фестиваль має величезне значення для України, для збереження нашого єдиного театрального простору. У нас у всіх одна школа, багато хто з нас навчався в ДІТМСі, ми всі однієї театральної крові. Щоразу на конференції обговорюється нова тема. У наступному році, наприклад, можна було б поговорити про те, яке місце театр посідає сьогодні у громадському житті. В якусь мить театр перестав бути більше, ніж театр. Але ж він завжди був кафедрою: у роки застою, роки мовчання, алегорично, через класику театр говорив про найболючіші питання нашого буття. Сьогодні ми забули про ідеологію, говоримо про те, щоб держава не втручалася у творчу лабораторію художника. Але театр все одно залишається важливим громадським інститутом, несе на собі громадську місію і виконує, хочемо ми цього чи ні, соціальне замовлення. І якщо це замовлення не зробить держава, його зроблять інші – про це треба пам'ятати. Мас-культурі, засиллю попси ми можемо протиставити тільки високодуховний театр. Це не означає, що він перестане бути розважальним… Він повинен взяти за серце, за почуття і тільки потім донести свою соціальну, моральну, громадянську позицію. Мені здається, на фестиваль можна було б запросити більше українських театрів, які ми не дуже добре знаємо.
Олександр Мардань, драматург (Одеса). – Конференцію було нелегко організувати… Я вдячний Олені Віталіївні Воронько за її участь, за ту моральну підтримку, яку надає Міністерство культури і туризму. У цьому році вперше Міністерство знайшло можливість і матеріально допомогти. А взагалі, на жаль, доводиться ходити з простягнутою рукою, шукати спонсорів, а якщо не вистачає коштів, додавати свої. Ми дуже залежимо від фінансової сторони... Звичайно, нам допомагають і місто, і область, і посольство Росії, але хотілося б, щоб трохи більшою була ця допомога. Я бачив повні зали, реакція глядачів переконує мене у тому, що ми робимо потрібну справу.
Євген Колганов, заступник голови СТД України (Київ).
– Конференція, фестиваль – справа надзвичайно потрібна. Театр, як ніщо інше, сприяє об'єднанню. У 2009 році буде великий ювілей, який нас всіх зміг би об'єднати, – 200 років від дня народження Миколи Васильовича Гоголя. Ми хотіли б запропонувати провести в Одесі великий гоголівський фестиваль «До нас їдуть ревізори». Якщо ідею підтримають, це буде велика подія.
Валерій Подгородинський, критик (Москва).
– Колись критик Олександр Свободін пояснював у міністерстві, навіщо потрібні фестивалі. Зробити свято для глядачів – головне завдання. По-друге, – у той час, як практично зійшли «на ніщо» гастролі, театри можуть поспілкуватися з глядацькою аудиторією, з колегами. По-третє, дати можливість критикам аналізувати і, можливо, увічнити те, що роблять театри. З точки зору головного завдання – фестиваль вдався. Я бачив зацікавлені обличчя глядачів, переповнені зали. Спілкуючись з колегами, можу зробити висновок, що виконано і друге завдання фестивалю, і третє. Я дуже задоволений, що познайомився з цікавими виставами, побачив видатну акторську роботу – у виставі «Король і блазень» ризького театру. Минулої зими мені вдалося подивитися кілька вистав вашого театру. Я одесит і пам'ятаю театр за часів Бугової, Маренникова, Котова, Полякової. Потім був період напівпорожніх залів, не дуже вдалих вистав. Зараз російський театр перебуває у дуже хорошій формі, можна створювати щось по-справжньому серйозне, цікаве, глибоке.
Анатолій Баканурський, професор (Одеса). – За останні чверть століття в царині видовищного мистецтва в Одесі було два знакових явища – благополучно померлий кінофестиваль «Золотий Дюк» і театральний фестиваль, що динамічно розвивається. Практично, підготовка до фестивалю-2008 розпочалася вже сьогодні: обговорюються тема, проблематика, коло запрошених театрів, критиків. Фестиваль – це прорив берлінських стін, у той час як інститут гастролей себе зжив. Він є необхідною віддушиною для того, щоб ми не варилися у власному соку, щоб бачили: є інші театри, актори, п'єси, – і в цьому головна його користь.
