Останнім часом Одеський морський торговельний порт піддається масованим атакам міської влади у вигляді нескінченних контрольних ревізій, перевірок, різноманітних комісій, виступів ЗМІ. Зізнаюся, коли я ознайомився з однією із статей у газеті “Одесский вестник” під заголовком “Порт проти міста”, я не на жарт злякався: невже порт замахнувся на святая святих, на курортну зону, на пляжі і парки одеситів? Але в міру ознайомлення із змістом самої статті переляк мій швидко зник.
Які тільки гріхи порту не інкримінуються: і самовільне будівництво, і захоплення чужої території, і грубі порушення екології, і незадоволення міської громади тощо. Насправді ж справжнім бажанням порту було вдихнути нове життя в стару, вмираючу промислову зону прибережної пересипської смуги Одеси, де розташовані збанкрутілі судноремонтний завод “Україна”, ЗОР та інші підприємства. Це дозволило б ввести тисячі нових робочих місць, упорядкувати цей занедбаний мікрорайон. Якщо дотримуватися здорового глузду, то це можна було б тільки вітати, а не хаяти.
В результаті цих нападів на короткий час був навіть відсторонений від роботи начальник порту М.П. Павлюк, але незабаром, завдяки потужним протестам колективу портовиків та їхніх численних партнерів, Павлюка було поновлено на своїй посаді.
А зараз розгортається нова серія атак. І одне з її виражень – величезна стаття у тому ж “Одесском вестнике” кандидата економічних наук, директора КП “Агентство програм розвитку Одеси” М. Фрейдліна з категоричною назвою “Про неминучу передислокацію Одеського морського торговельного порту за межі міста”.
Потрібно віддати належне її автору: своєю неприборканою уявою він далеко переплюнув великого комбінатора Остапа Бендера з його авантюрною фантазією. Не вірите? Давайте згадаємо його відому лекцію у клубі “Чотирьох коней” перед шахістами міста Васюки.
“Якщо ви погодитеся на мій проект, – промовляв конгеніальний Остап, – то спускатиметеся з міста на пристань ви мармуровими сходами! Васюки стануть центром десяти губерній!.. У Васюках потрібно влаштувати міжнародний шаховий турнір.
– Але гроші! – застогнали васюкінці. – Де ж їх взяти?
– Все враховано могутнім ураганом, – сказав О. Бендер, – гроші дадуть збори. Васюкінці грошей не платитимуть. Вони будуть їх о-дер-жу-вати! Сотні тисяч людей, багато забезпечених людей прагнутимуть у Васюки. По-перше, річковий транспорт такої кількості пасажирів підняти не зможе. Отже, НКШС спорудить залізничну магістраль Москва – Васюки. Це – раз. Два – це готелі і хмарочоси для розміщення гостей. Палац, у якому відбуватиметься турнір – чотири. П’ять – побудова гаражів для гостьового автотранспорту. Для передачі всьому світові сенсаційних результатів турніру доведеться спорудити надпотужну радіостанцію. Аеропорт “Великі Васюки” – регулярне відправлення поштових літаків і дирижаблів у всі кінці світу” тощо.
Тепер надамо слово шановному М. Фрейдліну. Після того, як він “виводить” Одеський морський порт за межі міста, він запрошує: “Уявіть тільки: круїзні теплоходи, яхт-клуби, готелі, променадні алеї... А який опосередкований ефект від припливу гостей міста і туристів. Вони вирушать по Потьомкінських сходах до центру міста і розкошелюватимуться, де тільки можна. Знову ж таки – це прибуток городян і міського бюджету”.
Але спустимося на тверду землю. Адже одесити не легковірні васюкінці, а тверезі реалісти.
Як відомо, після розпаду СРСР за обставин загального хаосу Одеський порт, завдяки розумним і далекоглядним заходам його керівництва, не лише вистояв, але і, наростивши свої виробничі потужності, у багато разів збільшив свій економічний потенціал. Завдяки цьому буквально за десятиріччя (1993 – 2002 рр.) підприємство зробило потужний ривок у своєму розвиткові, взявши на себе третину вантажообігу всіх українських портів і забезпечуючи майже половину податкових надходжень галузі. На цей час щорічний вантажообіг ОМТП становить близько 30 млн тонн. Чистий прибуток підприємства за підсумками 2006 р. досяг 127 млн гривень, що становить 38% прибутку всіх державних портів України.
Зараз, разом з портовиками та його безпосередніми партнерами, у портовому комплексі працює 15 тисяч чоловік. І всі вони – врахуйте, не в далекому майбутньому, а сьогодні! – регулярно одержують досить солідну зарплату. До речі, недавно порт взяв під своє крило 2-тисячний колектив судноремонтного заводу “Україна”. І якщо раніше судноремонтники по 8-9 місяців не одержували зарплати, то тепер вони разом з портовиками щомісяця повністю одержують за свою працю. Якщо до численного колективу трудівників портового комплексу додати членів їхніх сімей, то можна сказати, що приблизно 60 тисяч одеситів годує порт. І вони навряд чи відмовляться від сьогоднішнього реального добробуту заради майбутніх міражів.
Сьогодні Одеський порт є одним з найбільших донорів державного і місцевого бюджетів і чи не єдиним підприємством міста, яке зберегло свою соціальну сферу: портову поліклініку, аптеку, портклуб, бази відпочинку тощо. Не забуто і 900 ветеранів порту – всі вони одержують безкоштовну медичну допомогу у портовій поліклініці, безкоштовні ліки, періодично безкоштовні путівки до здравниць міста. Крім того, портовики, які пропрацювали на причалах 15 і більше років, регулярно одержують надбавки до своїх пенсій.
Як відомо, найбільшим національним економічним ресурсом України міжнародного значення є її транспортні коридори, і першокласний Одеський морський порт – один з найважливіших елементів цієї системи. Нехтувати цим злочинно. Так, за умов глобалізації світової економіки у світі з’являються істотні зрушення. Виникла нова тенденція розташування великих морських портових комплексів поза міськими територіями. Можна погодитися з ідеєю М. Фрейдліна про створення великого морського порту далеко від Одеси на морському березі. Що ж, хай М. Фрейдлін та його однодумці залучать багатих інвесторів, зовнішніх та внутрішніх, і спорудять нову сучасну гавань.
Я навіть можу порекомендувати їм місце для такого будівництва. Свого часу патріарх Чорноморського пароплавства Олексій Євгенович Данченко мав намір використати з цією метою дуже велику акваторію озера Дон-Узлав поблизу Євпаторії з її природними глибинами до 30 метрів, але тоді бажання Данченка пішло врозріз із зазіханнями на цей басейн могутнього військово-морського відомства СРСР.
Але пропонувати таке – спочатку зруйнувати Одеський порт, а потім будувати йому десь заміну – це, вибачте, чистісінька авантюра.
Явно перебільшені твердження М. Фрейдліна про те, що у багатьох країнах морські порти винесено з міських територій на нові місця. Я, наприклад, кілька разів бував у Стамбулі і не виявив ознак перенесення морського порту з центру морської столиці Туреччини в інше місце. У розмові із знайомими моряками, які часто відвідують європейські порти, я дізнався, що лондонські доки як були у місті, так і залишилися там.
Нарешті, не можна скидати з рахунку також історичного значення Одеського порту. Кожному першокласнику відомо, що наше улюблене місто своїм народженням зобов’язано саме спорудженню Одеського порту. О.С. Пушкін, який побував в Одесі і відвідав юну гавань у першій чверті ХІХ століття, захоплено писав: “Тут все Европой дышит!..” Саме завдяки цьому містоутворюючому підприємству Одеса за короткий історичний термін, до кінця ХІХ – початку ХХ століття, стає третім найбільшим промисловим, торговельним і культурним центром Росії після Петербурга і Москви. Величезну роль відіграв Одеський порт у дні оборони Одеси в роки Великої Вітчизняної війни. Завдяки героїчним захисникам нашого міста та їхнім доблесним діям, зокрема, портовиків, Одеса першою в країні удостоїлася високого звання міста-героя.
Піднятий з руїн після війни Одеський порт вніс величезний вклад у відновлення господарства країни та України.
Як відомо, саме завдяки своїм морським портам стали дуже багатими і квітучими такі великі міста світу як Нью-Йорк і Сан-Франциско, Лондон і Гамбург, Роттердам і Амстердам, Марсель і Неаполь, а також південно-азійські “тигри” – Сингапур, Гонконг та багато інших.
Я впевнений, що Одеський порт як і у минулому, так і сьогодні, так і у найближчому майбутньому залишиться потужним прискорювачем економіки України та рідного міста і перетворення його у гідну морську столицю республіки.
