Виростити дерево посеред випаленого південним сонцем степу – це справжня, віками і багатьма поколіннями степовиків вивірена, наука. Саме про неї, та про те, що становить собою лісове господарство області ми й говоримо сьогодні з заступником начальника Одеського обласного управління лісового господарства Держкомітету лісового господарства України, головним лісничим області Олександром Володимировичем СКРИПНИКОМ.
– Так вже повелося, що наш край завжди асоціюється з краєм безкінечних випалених степів; тому вважається, що про справжні ліси в нашій степовій зоні навіть не йдеться. Що, на Ваш, Олександре Володимировичу, погляд, у цих уявленнях відповідає дійсності, а що вже давно застаріло? І чи існує на Одещині хоча б один “справжній” ліс?
– Якщо вже бути абсолютно точним, то слід зауважити, що кілька північних районів області, зокрема, Савранський, Балтський, Кодимський та Красноокнянський, належать до іншої географічної та кліматичної зони. Це – оте, традиційно дощове і традиційно зелене Поділля, яке ще недавно слабко гармоніювало з усією іншою степовою Одещиною. Але різкі кліматичні зміни, які ми зараз спостерігаємо, зокрема, спекотне, бездощівне, щойно минуле літо, загрожують звести цю різницю до мінімуму. Будь-хто з хліборобів скаже вам, що в цих регіонах не було не лише дощів (саме тоді, коли вони були потрібні для посівів), а навіть “щедрої роси”, а відомо, що “щедра” (“обильная”, як кажуть росіяни) роса дає нам до двох тонн вологи на гектар.
Зараз ми чимало говоримо про втрати сільгоспвиробників, але втрати лісівників від цьогорічної засухи теж величезні. Досить сказати, що майже всі насадження минулого року в області загинули. Загинуло від спеки і чимало насаджень попередніх років. Крім того, майже 134 га загинуло від пожеж, які виникли або від самозагорання, а, здебільшого, від недбалості людей, які необережно поводяться з вогнем у самому лісі, чи на прилеглих полях, зокрема, коли спалюють стерню, хоча зараз це заборонено. Отож виростити дерево в нашій зоні – це справді ціла наука, причому природа щораз ускладнює нам завдання. Бо, якщо раніше головне полягло в тому, щоб дерево прийнялося та вижило під час першого року посадки, то тепер спека ставить нас перед необхідністю перетворювати наше лісівництво на... зрошувальне. А це дуже складна проблема.
Тепер щодо “справжнього” лісу. Якщо “справжнім” вважати тільки природний ліс, тобто ліс, який не насаджений людиною, то такого лісу у нас справді вже не лишилося: всі ліси на Одещині мають штучне походження. Але ми, лісівники, робим все можливе, щоб кожен ліс, якого ми насадили і доглядаємо, за своїми природничими характеристиками, за багатством рослинного і тваринного світу, за впливом на навколишнє природне середовище ставав по-справжньому “справжнім”. До речі, зауважу, що цього року ми плануємо вийти на 12 млн сіянців лісу (в той час, як минулого року було 7,2 млн, а позаминулого – 4,2 млн), тобто господарства нашого управління лісового господарства вже здатні самі себе забезпечувати насіннєвим матеріалом та саджанцями. А це дуже важливо.
– Що ж становить собою сучасне лісове господарство області? Яка його структура, та прізвища яких лісівників Ви могли б назвати, ставлячи їх в приклад усім тим, хто лише мріє присвятити своє життя служінню лісові?
– Оскільки йдеться про День працівників лісу, то почну з людей. Вони у нас, в абсолютній більшості, чудові знавці своєї справи, люди, щиро залюблені в ліс, в нашу українську природу. Зараз на Одещині в лісівній галузі зайнято близько 1600 працівників, тобто це лісничі та помічники лісничих, майстри лісу, робітники лісних господарств. При цьому 526 наших працівників є співробітниками державної лісової охорони. До речі, ліс на Одещині – це така цінність, що майже 44 відсотки всіх наших лісів є... заповідними! Зокрема, є заповідні зони в Савранському районі – урочище “Савранський ліс”, Балтському, Кодимському, Великомихайлівському та інших районах. Структурно лісове господарство області поділяється на 11 лісових держпідприємств, які, в свою чергу, складаються з 47 лісництв; загалом ліси займають 6% території області. Звичайно, цього мало. Для належного природного впливу на степову зону нам потрібно “заліснити” хоча б 9%, але й те, що ми зараз маємо – це теж помітне досягнення. Серед найбільших лісових держгоспів слід назвати Одеський, який включає в себе Біляївське, Жеребківське, Роздільнянське та інші лісництва; а також Балтський, Кодимський, Ізмаїльський, Великомихайлівський...
А серед співробітників наших лісгоспів хочеться передусім назвати (і водночас привітати зі святом) заслуженого лісничого України, директора Савранського лісгоспу Анатолія Слободянюка, та ветерана – лісника цього лісгоспу Олександра Панасюка; директора Кодимського лісгоспу Віктора Токана (до речі, зауважу, що саме звідси, з Кодимського лісгоспу, виріс до начальника облуправління лісового господарства Дмитро Олексійович Подольський); директора Одеського лісгоспу Валентина Питя і головного лісничого цього ж господарства Анатолія Храпенка; лісничого Великодолинського лісництва Анатолія Грабового та багатьох інших людей, які є справжніми професіоналами своєї справи, і які працюють самовіддано, знаючи істинну ціну лісу й істинну ціну своєї праці. Це вони створюють зелену лісову корону нашого степового краю; вони залишають “справжні” ліси для нащадків. Адже, знаєте, щоб виростити ліс, потрібно щонайменше п’ятдесят років постійної праці, належного науково вивіреного догляду! Тобто потрібне ціле життя. Отож люди, які сьогодні закладають нові ліси, усвідомлюють, що вони залишають по собі згадку для нащадків, й по-справжньому оцінюватимуть їх працю нащадки.
– Якщо вже зайшлося про нащадків... Які перспективи розвитку лісового господарства на Одещині?
– Свого часу було затверджено державну програму “Ліси України”, на підставі якої облрада затвердила програму “Ліси Одещини на 2005 – 2015 рр.”. Дотримуючись її, ми лише цього року засадили саджанцями та сіянцами 2100 га, а на наступний рік запланували заліснити ще 2300 га. І це, незважаючи ні на які кліматичні труднощі. А загалом, ми визнали доцільним щороку збільшувати площу лісів в області на 3 тис. га, причому зауважу, що йдеться про заліснення земель, які непридатні для ведення сільського господарства, тобто долини, яри, кам’янисті та піщані території. А загалом, я вважаю, що в наш складний кліматичний час, в наших степах кожна людина повинна почуватися лісівником, кожна повинна посадити “своє дерево”, і, бажано, не одне; і кожна є відповідальною за збереження лісових насаджень. Отож, це наше спільне свято, краяни! Зі святом лісівника!
