Мешканцям села Олександрівка Комінтернівського району дуже пощастило. Їм цілком можуть позаздрити багато городян. Село розташоване поблизу міста, але при цьому чимось нагадує курортну зону. Серед невеличких пагорбів ховаються три ставки, де завжди повно риби. На південному сході розкинувся лиман, і всього за шістсот метрів хлюпається море. У селі є газ, водопровід, кабельне телебачення й навіть інтернет. А нещодавно тут з'явився свій струмочок із прісною водою.
Саме про цей чудовий струмочок і піде мова.
Кілька років тому маленький струмок, який бере свій початок прямо посеред вулиці Десантної, почав прокладати собі шлях вздовж узбіччя. Однак мешканці довколишніх будинків анітрішки не зраділи новому джерелу, яке не лише не прикрашало собою місцевий ландшафт, але й поступово розмивало насипну ґрунтову дорогу. Причина ж виникнення струмка була зовсім не примхою природи, а полягала в банальному прориві водопровідної труби. Кубометр за кубометром волога лилася по похилій вулиці, роблячи її спочатку не проїзною, а потім вже майже не прохідною. Звичною справою для селян десятків довколишніх будинків стало регулярне вечірнє відкачування води із мокрих підвалів.
Бачачи, що сільське керівництво особливої активності у розв’язанні проблеми не проявляє, мешканці будинків по вулиці Десантній почали звертатися до сільського голови Андрія Сандуленка. Розпочалася звична бюрократична тяганина. Необхідно було провести дослідження, вирахувати суму, яка потрібно для ремонту.… Так пройшло півроку.
Взимку вулиця перетворювалася у суцільну ковзанку, по якій селяни ледве чи не навпочіпки добиралися до своїх дворів. Розуміння безглуздості чекати на допомогу від сільської влади, змусило мешканців вулиці Десантної самостійно взятися до справи.
Діставшись до труби, ремонтники хотіли було відключити воду у сільському елеваторному вузлі, однак з'ясувалося, що жодна заглушка в ньому не працює. Довелося заварювати трубу просто крізь воду, що ллється.
Чи треба говорити, що подібний експеримент успіхом не увінчався, й всього через кілька тижнів вода знову побігла по прокладеному нею руслу.
Як стало зрозуміло пізніше, не лише повні води підвали й розмита вулиця занепокоїли мешканців Десантної. Будучи похилою, під час злив вулиця перетворювалася у суцільний бурхливий потік, який мчить вниз й змиває усе на своєму шляху. Колись, мабуть, у патріотичному пориві, або під час передвиборної програми, місцева влада взялася за спорудження зливовідведень. Але ентузіазму вистачило лише на те, щоб прорити вздовж дороги канави, призначені для монтажу в них спеціальних бетонних лотків. Лотки так і не привезли, а бездоглядні канави гостинно прийняли до своїх надр поточну воду. Через якийсь час посеред вулиці утворився яр.
Складно собі навіть уявити, скільки водопровідної води пішло в землю ось вже за два роки, як в Олександрівці тече труба. Підрахувавши її вартість, напевно, стане зрозуміло, що грошей, які пішли в землю, вистачило б на десять ремонтів, що потрібні водопроводу. Однак сільський голова розв’язувати проблему не поспішає.
Розмовляючи із Андрієм Андрійовичем Сандуленком, я з'ясував, що його думка з цього питання цілком виразна: водопровід лагодити й канаву закопувати мають самі мешканці вулиці Десантної.
Думка така має право на існування, однак мешканці вулиці із Сандуленком погоджуватися не поспішають.
Селяни наполягають, що ремонтом водопроводу має займатися сільське комунальне господарство, яке щомісяця з кожного мешканця села збирає по 10 гривень за вивезення сміття. Вже якось мимохіть запитуєш себе: скільки ж коштує вивезення сміття, якщо, здійснюючи його всього лише один раз на тиждень, комунальне господарство збирає зовсім не малі гроші із трьох тисяч сільських мешканців?
Зазвичай, збір інформації та розмова із конфліктуючими сторонами займає немало часу. Однак, прояснивши для себе картину, я все ж таки вирішив знову звернутися до сільського голови із запитанням: «Якщо вже терміновий ремонт водопровідної труби мають робити мешканці прилеглих будинків, тоді чим же буде займатися сільська рада?»
Чітко сформулювавши запитання, я попрямував до адміністративного приміщення, однак там мене зустріла лише втомлена секретарка, яка повідомила, що Сандуленко поїхав і коли буде, невідомо.
Щоб не втрачати часу на очікування, я зв'язався із депутатом Комінтернівської районної ради Василем Симуликом.
Василь Дмитрович, який, мабуть, добре знайомий із проблемою Олександрівки, висловив думку, що бездіяльність Андрія Сандуленка швидше за все продиктована його незацікавленістю у якомусь поліпшенні життя селян. Вирішуючи особисті проблеми, а також задовольняючи власні політичні амбіції, Андрій Андрійович, мабуть, забув, яку посаду обіймає.
Через якийсь час я знову спробував зв'язатися із Сандуленком телефоном. Однак протягом цілого тижня (!) в сільській раді ніхто не піднімав слухавку.
Який же вихід із ситуації, що склалася? На цей рахунок висловився Василь Дмитрович Симулик:
– Те, що ремонтом водопроводу має займатися сільська влада – не залишає сумнівів. Однак, у самого села може й не бути грошей на провадження робіт. У цьому випадку до районної ради направляється лист із проханням виділити додаткові кошти, який розглядається на сесії. Я гадаю, що якби Андрій Сандуленко вчасно взявся за цю справу, то вже давно проблему було б розв’язано.
Що ж, не знати про те, що входить до його посадових обов'язків, сільський голова не міг, тому мешканцям села доводиться лише здогадуватися щодо причин його цілковитої бездіяльності.
Чергового разу я спробував довідатися про думку самого Андрія Андрійовича. Відповіддю мені були довгі гудки у слухавці.
Час іде, й ось вже не за горами осінні затяжні дощі, які знову наповнять вуличні яри в селі Олександрівка. Мешканці звично почнуть відкачувати воду із підвалів й потопати у грязюці просто перед своїми порогами. Ну, а доки на вулиці усе ще яскраво світить сонце, маленькому прісному струмочку радіють гуси, які із задоволенням п'ють прохолодну чисту воду. Добре, що така робота місцевого керівника пішла хоч гусям на радість.
