Цими днями в Одесі побував Станіслав НІКОЛАЄНКО, міністр освіти і науки України. В ексклюзивному інтерв'ю нашій газеті він відповів на найзлободенніші запитання, що хвилюють тих, хто навчає і навчається.
– Станіславе Миколайовичу, сьогодні багато говориться про модернізацію навчальних закладів, про те, що потрібно оновлювати навчально-матеріальну базу шкіл, профтехучилищ, вузів. Є такі класи, аудиторії, до яких соромно увійти – це навіть не вчорашній день, а швидше п'ятдесяті роки... Старі дошки з крейдою, старі меблі...
– Згодний. Справа у тому, що десятилітня економічна криза не минулася марно для освіти. Роками освіта була в ролі бідної пасербиці, її проблеми не помічалися, ігнорувалися. Скажу, наприклад, що і сьогодні майже двісті шкіл у країні перебувають в аварійному стані і потребують капремонту. На жаль, місцева влада самостійно «потягти» їх не може, і найчастіше вони перетворюються у довгобуди, за які немає з кого спитати.
З ініціативи нашого Міністерства сформовано програму відновлення 300 шкіл України (в цілому по країні їх нараховується понад двадцять тисяч). Загальна вартість робіт становить 350 мільйонів гривень. Зрозуміло, що на місцях такі суми не знайдуть. Отож ми розподілили навантаження: районні і міські ради візьмуть на себе лише десять відсотків витрат, стільки ж впаде на плечі обласного бюджету, а найбільшу частку витрат візьме держбюджет.
Якщо вже мова зайшла про гроші, то хочу підкреслити, що в цілому витрати на освіту лише за три роки зросли з 17,9 до 42 мільярдів гривень.
– Вас справді вважають найбільш пробивним міністром – при розподілі бюджетного пирога освіті завжди вдається роздобути шматок більший... Але все-таки як вижити студентові на таку мізерну стипендію, якщо немає допомоги зовні?
– Якщо ви пам’ятаєте, стипендія ніколи не була великою, але у наш час ситуація ускладнюється тим, що в цілому впав статок у родинах. Проте, ми працюємо у цьому напрямі, і можу сказати, що у наступному році студенти одержуватимуть у три з половиною рази більше, тобто, стипендія становитиме 530 гривень, а у відмінників – 662 грн.
Чекає збільшення зарплати і вчителів. До речі, вона тільки у цьому році підвищувалася чотири рази. До того ж введено доплати за стаж, учені та наукові звання, класне керівництво та інші види діяльності. Ми ініціювали також повернення боргів у цілому на 4,5 мільярда гривень (йдеться про статтю 57 Закону «Про освіту»). З першого жовтня ц.р. вчительська зарплата знову зросте і вже становитиме 1302 грн. Зростає зарплата й у представників вищої школи – у наступному році вона буде майже 2250 грн.
Серед останніх інновацій хотів би відзначити програму роботи з обдарованою молоддю, яка вже затверджена урядом. Вважаю підтримку талановитих дітей дуже важливою, необхідною для нашої держави. Буде створено Всеукраїнський банк даних «Обдарованість». Так робиться у багатьох країнах, зокрема і в Європі. Про це говорить реалізація так званої Ліссабонської стратегії, мета якої – зробити економіку Євросоюзу найефективнішою у світі. Тому у країнах ЄС на реалізацію освітніх проектів, підтримку молодих талантів, особливо в науці, виділяються мільйони євро. Цим шляхом пішли деякі країни й у пострадянському просторі – Росія, Білорусь, Казахстан, Литва.
– І останнє, на мій погляд, найболючіше запитання – працевлаштування випускників вузів, технікумів, коледжів... Не секрет, кількість дипломованих безробітних зростає з кожним роком. Який вихід з цього тупика?
– На це запитання повинні відповідати, як мінімум, ще два міністри – економіки, а також і соціальної політики... Справді, для сучасного ринку праці характерна невідповідність попиту та пропозиції. З нашого боку робиться багато чого, щоб вирівняти ситуацію, наприклад, збільшимо держзамовлення на фахівців технічного профілю, і навпаки, зменшилася підготовка юристів, економістів. Те ж саме можна сказати про підготовку робочих фахівців – сьогодні дефіцит їх особливо відчутний. Роботодавці (а це майже 90% з них) скаржаться, що майже неможливо знайти хорошого зварника, токаря. Тут сподіватися на державу навряд чи слід. Вважаю, що настав час, коли керівники фірм, представники бізнесу самі повинні піклуватися про свої кадри. Вони повинні безпосередньо виходити на навчальні заклади, вміти домовлятися, скільки, кому і яких фахівців готувати. А представники влади, і насамперед органи місцевого самоврядування, повинні в цілому підтримувати програму якісного потенціалу, грамотно розв’язувати питання кадрової політики.
