– Доброго ранку, Миколо Йосиповичу!
– Хвала Богу і Вам, справді добрий!
Я зрозумів причину його хорошого настрою і привітної усмішки, котрими зустрів з порога. За відчиненою кватиркою кабінету заспокійливо жебонів густий, тихий, теплий вересневий дощ, стелячись туманними пасмами у вибалках. Чого ще треба хліборобові перед початком посівної?
Миколу Йосиповичу Захар’єва, нині директора приватного сільськогосподарського підприємства “Маяк” Ширяївського району (а загалом його стаж керівника наближається до 35-річної позначки), знаю вже тривалий час. Він не уособлює в собі “бурю і натиск”. У роботі сповідує спокійний, врівноважений і водночас вимогливий, діловий стиль. Вміє переконувати людей, оперуючи при цьому конкретними, економічно обгрунтованими фактами. Талановитий організатор виробництва. Як вчений-агроном, а до цього, в юнацькі роки, – помічник комбайнера і комбайнер, досконало вивчив землю, агротехніку вирощування тих чи інших культур. Можу сміливо стверджувати, що сьогодні таких не просто керівників, а лідерів, здатних працювати у постійному пошуку, вміти виправдано ризикувати, беручи відповідальність на себе, в агропромисловому комплексі Одещини можна перелічити на пальцях.
Нинішній “Маяк” – це три населені пункти (Лідівка, Преображенка, Червоний Кут, де мешкають близько тисячі людей), понад 3300 гектарів сільгоспугідь, півтори тисячі голів великої рогатої худоби (з них 450 високопродуктивних корів), 2500 свиней, потужний новий машинно-тракторний парк з ангаром для його зберігання, обладнані всім необхідним тваринницькі приміщення, критий зернотік, ряд інших об’єктів, потрібних у багатогалузевому господарстві. А ще – розвинена, доглянута сільська інфраструктура, як то: фельдшерсько-акушерські пункти, магазини, Будинок культури, дитячі садки, загальноосвітня школа, стадіон, заасфальтовані вулиці і під’їзні шляхи до виробничих об’єктів, постійно – і надійно діючий водопровід і, нарешті, досягнення минулого та поточного років – газопровід, на прокладання якого до своїх сіл “Маяк”, між іншим, виділив півтора мільйони гривень. І це при тому, що Захар’єв ніколи не брав кредитів: ні за часів Радянської влади, коли вони легко списувалися за рахунок держави, ні в останні, відверто скажемо, нелегкі і непевні для селянина часи.
…Цьогорічна жорстока посуха не вибирала багатих чи бідних. Не минула і “Маяка”, добряче “припаливши” 250 гектарів озимих та майже весь яровий клин. Але ж основна маса озимини – 750 гектарів пшениці та ячменю – таки вродили! І не просто вродили. Їх вдалося зібрати механізаторам господарства по 40 з лишком центнерів з гектара. На ряді масивів такі сорти пшениці, як “Куяльник” (займав найбільшу кількість площ), “Селянка”, “Одеська-267”, “Писанка”, “Супутник” дали по 50 з лишком центнерів на круг.
– Як вдалося господарству “проскочити” такий нездоланний для більшості спекотний бар’єр? – цікавлюся у Миколи Йосиповича.
– Минулої осені, як і зараз, коли ви нагодилися, пройшов хороший обложний дощ. Єдиний, практично, за весь рік. По ньому обсіялися і ця “вихоплена” волога відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні цьогорічного врожаю озимих, – не кваплячись міркував Захар’єв. – Можливо нам трішечки більше пощастило ніж іншим…
Хоча вирощування стабільних урожаїв – це, по-перше, на думку Миколи Йосиповича, ціла філософія, що повинна йти від душі, від серця. Він з болем дивиться на дії так званих інвесторів, котрі орендують землі збанкрутілих господарств (завдяки численним “реформуванням” села впродовж останніх років, колишніх сільгоспугідь, що нині заростають бур’янами, у кожному районі налічуються тисячі гектарів). Новітні “аграрії”, вкладаючи кошти у землі, що встигли стати цілинними, прагнуть отримати миттєвий результат. Так, вони не шкодують грошей на техніку, мінеральні добрива, гербіциди, високоякісне насіння. Але вирощують-то культури, що мають хорошу ціну і сіють їх рік у рік на одних і тих же полях, забуваючи про сівозміни, про те, що, скажімо, ріпак, соняшник, та й ті ж зернові дуже виснажують і висушують грунт. Мінеральні, зокрема і комплексні добрива не здатні забезпечити хороший вал хліба більше 2-3 років. Потрібна органіка. А де її візьмуть “інвестори”, коли, як зайвий витратний механізм, вони вилучили тваринництво зі своїх кошторисів і пустили його під ніж. Не цікавлять їх і питання соцкультпобуту. Відтак руйнуються по селах дороги, водогони, зачиняються дитячі садочки, клуби, будинки побутових послуг, заростають бур’янами майдани і вулиці.
– Ми за три з лишком десятиліття мого керівництва господарством жодного разу не порушили сівозмін, – веде далі Микола Захар’єв. – Поруч з мінеральними активно і переважно використовуємо органічні добрива.
До речі, саме останні відіграли чи не найважливішу роль у цьогорічному врожаї. Адже органіка, на відміну від мінеральної поживи, максимально зберігає вологу у грунті. Ось і для цього, окрім всього іншого, у “Маяку” утримують таке численне поголів’я великої рогатої худоби і свиней. Крім того, інтуїтивно передчуваючи наступне бездощів’я, директор та фахівці агрономічної служби підібрали найбільш посухостійкі сорти озимих пшениці і ячменю. Постійно у господарстві оновлюють машинно-тракторний парк, причіпні та ґрунтообробні знаряддя. І це теж позитивно позначається на врожайності різних культур. Скажімо, уже на цьогорічній осінній посівній, котру тут щойно завершено, було задіяно новенький комплексний агрегат вартістю у мільйон вісімсот тисяч гривень. А всього за останні п’ять років придбали сім комбайнів “Дон-1500” та 6 “Нив”.
– У процесі вирощування хліба не буває дрібниць, – говорить Микола Йосипович. – Навіть такий фактор, як заробітна плата. Коли механізатор одержує її вчасно, і вона гідна його нелегкої праці, то і на сівбу, і на догляд за посівами, і на жнива він дивиться зовсім по-іншому. Він зосереджений, сконцентрований. Він чітко усвідомлює, що ніхто і ніщо крім оцієї землі, на якій він трудиться, трактора, комбайна, сівалки, культиватора, що йому доручені, його не нагодує. Ми зарплату усім 240 людям, які працюють у господарстві, видаємо щомісячно, без будь-яких затримок, виділяючи на це 120 – 140 тисяч гривень. До речі, тут теж нас виручає тваринництво. Бо, поки зернові і технічні культури дозріють, поки їх зберемо, а потім реалізуємо – грошей треба чекати. Молоко ж і м’ясо, що ми їх продаємо, дають свіжу копійку до каси підприємства практично щодня.
Звичайно, важкувато буде цієї зими утримувати галузь. У зв’язку з посухою, концентрованих кормів у годівницях не вистачатиме. Але їх нестачу, зокрема, для великої рогатої худоби, компенсуємо силосом, сінажем, січкою.
Отака вона, філософія врожаю. В ній все взаємопов’язане, – підсумував нашу розмову Микола Йосипович Захар’єв.
