Навряд чи знайдеться бодай одна людина, котра при згадці про мільйон багряних троянд із популярної в усі часи пісні відомої естрадної співачки, не воліла хоча б краєм ока оглянути на цю красу. А от на обійсті подружжя Панасюків, що мешкає у хуторці під назвою Ковбасова Поляна, в оточенні розлогих дубів-охоронців Савранського державного заказника, розкинувся саме такий оазис.
Господарюють у ньому Юлія Григорівна та Владислав Іванович. Кожен, хто стикався із сільською буденністю, знає, яка то нелегка щоденна праця коло землі, що відбирає і красу, і здоров’я. Та ці люди, вік яких вже перемайнув за полудень, не нарікають на свою долю, навіть більше – вони уподобали собі заняття до душі, яке стало їхньою сімейною справою на довгі роки.
Троянди. Яких тільки сортів і кольорів тут немає: червоні, білі, рожеві, блакитні, та ще й з різними відтінками – загалом понад тисячу кущів. З того часу, як жінка захопилася вирощуванням цих квітів, минуло більше двадцяти років. За цей чималий термін вона достеменно вивчила усі примхи королеви квітів, яка, як переконана квітникарка, за характером схожа на жінку: така ж норовлива, горда і нескорена. А тому й вимагає до себе відповідного ставлення. Через це руки Юлії Григорівни нерідко подряпані аж до крові. Втім, не біда, бо безмежна любов до квітів і захоплення їхньою красою здатні загоїти будь-які рани.
Кожен новий день жінка починає із свого трояндового розсадника. Привітавшись з гордими красунями, немов з найліпшими подружками, вона розмовляє з ними, торкає їхні різнобарвні голівки, несе до них свою радість. А ті відповідають їй взаємністю, щоразу вражаючи своїм щедрим цвітінням. І тягнуть вгору пелюстки троянд, зігріті людською ніжністю й теплом. І навіть цьогорічна нещадна спека не спромоглася зашкодити цій красі.
Та не тільки царськими квітами майорить садиба посеред лісу. Тут у різну пору дружно квітують півонії, жоржини, лілеї, гладіолуси, хризантеми, клематіси... Чимало з них є справжньою гордістю квіткарів, та найціннішими квітами родини Панасюків є, безперечно, їхні доньки – Тетяна, Наталя, Оля і Оксана. Нині кожна з них передає тонкощі непростого батьківського ремесла уже своїм дітям.
Восени та навесні, переважно у базарні дні, Юлію Григорівну можна побачити в оточенні молодиць, які, купуючи в неї кущики троянд, до того ж розпитують про догляд за ними. І жінка обов’язково все розкаже і покаже, адже щиро прагне, щоб і у інших росла така ж краса.
Спілкуючись з Юлією Григорівною серед кольорового розмаїття, створеного її руками, переймаючись її почуттями до квітучого витвору природи, моя уява асоціювала цю невтомну жіночку то з головною героїнею твору Джеральда Даррелла “Балакучі квіті”, то з образом квітникарки на розі вулиць із побаченого колись у дитинстві кінофільму, яка навіть у негоду пропонує перехожим живі букетики. Бо ж є щось спільне між цими людьми, які вирішили присвятити своє життя квітам. Як на мене, то усіх цих жінок робить схожими самовіддана любов до квітів, та ще добро, що струменіє прямо від серця, роблячи світ красивішим.
