За великим рахунком, переоцінити те, що робить Володимир Коваль – кореспондент районної газети “Арцизские вести”, неможливо. І справа навіть не в тому, що це чудовий журналіст з тридцятирічним стажем роботи. А в тому, що, ступивши на цю нелегку стежку (починав з фотокореспондента), він зібрав дуже багатий матеріал про район та його людей. І дуже часто докопувався до таких подробиць давнього часу, що робило згодом написаний ним матеріал унікальним. Це вже не просто стаття, а копітка дослідницька робота.
Вічно зайнятий, сповнений планів, ускладнюючи своє життя, Володимир завжди йшов до людей, віддаючи свою щиру любов і маючи таке ж щире бажання допомогти. Саме це почуття спонукало Коваля на створення фотоклубу – поза стінами редакції, яка не володіла достатньою площею. І, добре знаючи наполегливість Володимира, а ще більше – його талант фотохудожника, відзначений у багатьох міжнародних конкурсах-виставках, керівництво міста та району дає згоду на використання одного з просторих підвалів багатоповерхового будинку під фотостудію.
Далебі, це було справді народне будівництво. Приходили попрацювати не лише друзі Володимира, яких у нього безліч, але й школярі, просто знайомі, любителі фотомистецтва, герої численних його знімків. Допомагали міська і районна ради, підприємства. Отож відкриття фотоклубу “Буджак” (нині – народного) стало справжньою подією, яка поклала початок його творчій діяльності. Навряд чи хто тоді гадав, що популярність її набуде міжнародних масштабів. Але саме він 20 років тому започаткує міжнародний семінар-практикум, що вже традиційно тепер провадиться в Арцизі, на який звідки тільки не з’їжджалися з величезного Радянського Союзу професійні майстри фотографії і просто її поціновувачі. За багато останніх років і зустрічей незмінно тут, в Арцизі утворився епіцентр фотомайстерності – сплав таланту, кольору та натхнення.
Гості із зарубіжжя, можливо і не здогадувалися, як непросто Володимиру організувати такий значущий форум. Але сил йому додавало вже одне бажання – зустрітися знову. Цього разу – вже на дев’ятому міжнародному. І люди приїхали – з Росії, Білорусі, Молдови, Придністров’я, Литви, Грузії, – навіть із Франції.
До прийому гостей готувалися задовго. Міськрада допомогла з ремонтом каналізаційних труб, відгукнулися керівники 25 підприємств – державних та приватних. 10 тисяч гривень виділило управління культури та туризму облдержадміністрації. А тутешній священнослужитель, настоятель храму “Всіх Скорботних Радості”, благочинний православних церков Арцизького округу протоієрей Геннадій надав на всі дні роботи семінару будинок притулку, де і розташувалися зручно майже сто приїжджих художників.
Один із учасників семінару Ігор Ройченко із Сум на запитання, з якими думками поїде звідси до свого міста, відповів:
– Скільки разів приїжджаю сюди на семінар, стільки разів мене вражають енергія і захопленість Коваля. Чудово, що його підтримує місцева влада. Спасибі їй. У нас, в Сумах, ми такої підтримки не маємо. Але найбільша заслуга Володимира – його величезний внесок у дружбу народів. Ну, що нам, фотохудожникам, ділити?
Ігор правий: немає що ділити. Хіба що радість від зустрічі з Мистецтвом. А робіт привезли – і причому найкращих – дуже багато. Скрізь, де це було можливо – навіть на підлозі, у проходах, на підвіконні – словом, весь простір РБК відвели під демонстрацію фотознімків. Біля одного з них я затрималася і мимоволі почула, як молодий чоловік по мобільному телефону висловлював комусь своє захоплення: “Я в Арцизі. Це в Одеській області. Слухай, тут така грандіозна фотовиставка – тисячі робіт! Я вражений!”
Ну, тисячі – не тисячі, а понад тисячу – точно. Серед кращих у бліц-конкурсі завершального дня – а головував доцент кафедри Московського університету мистецтв А. Дегтярьов – був і відомий у нашій області Білгород-Дністровський фотоклуб “Тіра”, “Які роботи!” – не переставала захоплюватися талантом фотомайстрів найшанованіша 81-річна учасниця семінару з Росії Людмила Крайнєва.
– Кожна така фотосесія, – сказав Анатолій Чебан, член фотоклубу “Буджак”, – неоціненний стимул до створення ще більш цікавих робіт...
А що? Нові сюжети, нові обличчя, блиск і печаль осінніх барв. До того ж гості за ці три дні де тільки не побували, – на виноградних плантаціях “Комсомольця”, на розмаїтому овочевому базарі, в авіаційно-технічному клубі “Альбатрос”, який базується на території колишнього, нині не існуючого військового гарнізону. Щоправда, побачене тут гостей шокувало, які так і не зуміли зрозуміти вбивчу логіку високої влади. Не зберегти такий аеродром, таку надійну злітну смугу, якій служити ще б і служити, – як можна?! На жаль, це важке риторичне запитання зависло у блакитному просторі осені. На щастя, політ (а багато людей вже й підзабули, що воно таке...) на пілотованому льотчиком цивільної авіації Валерієм Синицею АН-2 розвіяв ці невеселі роздуми.
... Прощальний обід відбувався у згаданому храмі. І коли люди вже були готові встати з-за столу, попросив хвилинку уваги отець Геннадій. Молодим священником він кілька років тому відвідав Херсонеський храм у Криму. Там віддавався він молитвам у безмовній, здавалося, тиші. А тому чітко почулося клацання затвору фотоапарата. Обернувся: на нього через видошукач камери дивився невисокий чоловік.
– От я і запитую, – звернувся до гостей отець Геннадій, – чи немає серед вас того фотографа, з яким ми тоді зустрілися і сфотографувалися разом на пам’ять?! Щоправда, того дня була сильна земетіль...
Яке ж було загальне здивування, коли з-за столу підвівся севастопольський фотохудожник Андрій Котенко: “Є. Це – я”. Це він того непогожого дня шукав образ для портрета. І таке везіння! – знайшов його. Цей портрет Андрій привіз з собою... Шляхи Господні – несповідимі...
Роз’їхалися по містах і країнах гості. А в маленькому місті Арцизі, який Володя Коваль зробив відомим далеко за межами України, далі працює фотоклуб “Буджак” – постійне місце зустрічей художників, музикантів. Вони приїздять сюди відпочити душею, віддатися музиці і лірі. Володя у їхній світ не втручається. Він просто – поруч.
