Років сім тому довелось побувати в одній з сільських шкіл Кривоозерського району Миколаївської області. Зовні то була звичайна двоповерхова споруда типової сільської школи. Та коли зайшла в один із класів, здивувало те, що на одному ряду сиділи явно першокласники, а на другому – діти значно старшого віку. Спочатку подумала, що йдуть заняття в групі продовженого дня. Та, як виявилось пізніше, то був звичайний урок математики в першому та третьому класі-комплекті. Одна вчителька, вона ж директорка школи, вела одночасно урок з обома класами, а в іншій класній кімнаті навчались дітки другого і четвертого класів. Чому так? Виявляється, що всього в школу ходило близько двох десятків діток. Просто в селі їх більше не було.
Згодом той незвичайний урок забувся. Але з часом знову пригадала, оскільки нині малокомплектні школі не рідкість. Є вони і в Любашівському, і в Савранському, і в Ширяївському районах. І, як свідчить статистика, тенденція зростання малих шкіл триває. Основна причина – скорочення кількості учнів. Для порівняння наведу дані з Ширяївського району: у 1999-2000 н.р. в загальноосвітніх школах району навчалося 5047 учнів. А далі: 2003-2004 н.р. – 4733 учні; 2005-2006 н.р. – 4420 учнів; 2006-2007 н.р. – 4049 учнів; 2007-2008 н.р. – 3904 учні.
Все це внаслідок того, що окремі села занепадають і найперше тому, що існує проблема зайнятості працездатного населення, що породжує соціальні негаразди в сім’ях. Зменшується кількість соціальних об’єктів. Останнім часом погіршилися умови їх роботи. Є проблема й культурного дозвілля молоді. Нині в багатьох селах живуть переважно пенсіонери. Закономірно, що демографічні обставини дуже складні. Ось у такій ситуації роль малокомплектної школи дуже велика. Причому не тільки як освітнього закладу, але й як одного з основних осередків культурного життя. Не раз доводилось чути від освітян та й простих трудівників села: “Допоки буде школа – доти й буде село”. Це розуміють майже всі. Проте таке розуміння не зменшує проблем малокомплектних шкіл. В чому ж вони полягають? З цим питанням звертаюся до начальника відділу освіти Ширяївської РДА Галини Петрівни Браславської:
– На сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства гостро постає проблема малокомплектної сільської школи, забезпечення в її умовах якісної освіти.
Особливо відчутними стали наші проблеми, коли на українському просторі з’явились нові типи навчальних закладів, покликаних враховувати різнобічні інтереси та потреби дітей, де кожен учень одержує можливість повніше реалізувати свої потреби в одержанні освіти: профільні школи, ліцеї, коледжі, гімназії, приватні школи тощо. Як на тлі цього забезпечити якісне навчання в сільській малокомплектній школі? Не секрет, що саме вона покликана виховати в дітей любов до рідної землі, повагу до людей праці, до самої праці, сформувати суспільно значимі мотиви вибору професії, пов’язаної з сільським господарством. Звичайно, в цьому плані немало робиться. Навіть за останні два роки моєї роботи в освіту району стали помітно більше вкладати коштів. Значно змінився вигляд більшості наших шкіл. Проведено добрі ремонти. Реконструйовано опалювальні системи, покращились умови для навчання. ЗОШ І – ІІІ ступенів забезпечені комп’ютерними класами.
– Роль і завдання сільської школи дуже великі. Але ж, наскільки мені відомо, для їх виконання є чимало перепон.
– Так. Проблеми малокомплектної сільської школи типові. Це й слабка матеріальна база (будівництво, ремонти, технічне оснащення, інформаційне забезпечення). Не вистачає кваліфікованих кадрів, які б добре володіли теорією та методикою викладання дисциплін. Нині в нашому районі є 7 вакансій. Учитель зобов’язаний мати широкий кругозір, високий професійний і культурний рівень. Та всі ми розуміємо, що з такими даними педагог не піде в глухе село, а ще слід врахувати, що багато дітей не мають бажання вчитися, а батьки або дуже зайняті, або не бачать перспективи для подальшого навчання, з інших причин уваги своїм дітям не приділяють. Звичайно, я не хочу, щоб у вас склалось враження, що батьки не займаються вихованням своїх дітей. Більшість дуже серйозно ставляться до своїх батьківських обов’язків, та, на жаль, не всі. Тож головною постаттю в навчанні є вчитель. Він повинен бути грамотним, поінформованим, йти в ногу з суспільним життям, розвитком світової науки, техніки. В цьому, на жаль, є складнощі.
– Крім проблем виховного та навчального характеру, напевне, є й пов’язані з фінансуванням. Доводилось чути, що утримання малокомплектних шкіл дуже невигідне.
– Справді. Я наведу один приклад. Якщо для навчання одного учня в Ширяївському НВК “Олімп” на рік витрачається 1700 гривень, то в таких школах, як Новоандріївська, Новопетрівська, Малігонівська, Валентинівська, Ревівська та ряді інших ця сума сягає до 4 тисяч гривень. І це тому, що в Ширяївській школі навчається 800 учнів. А в такій, наприклад, як Валентинівська – лише 50 учнів. А опалювати і освітлювати, робити ремонти, оплачувати працю вчителів однаково потрібно і ті класи, де навчається 30 дітей, і ті, де їх тільки п’ятеро. Ті ж ремонти, наочність, обладнання тощо.
– Який же вихід?
– В майбутньому ми бачимо сільську школу як самодостатню індивідуальну структурну освітню одиницю, прив’язану до конкретної місцевості, конкретного населеного пункту. Це не означає, що в кожному населеному пункті мають діяти такі освітні заклади. Не вдаючись до закриття шкіл, стратегічний напрям розвитку освіти в районі вбачаємо у створенні освітніх округів, на базі яких забезпечуватиметься якісна освіта учнів, профілізація навчального процесу. В плані розвитку – створення навчально-виховних комплексів. Уже сьогодні створюється матеріально-технічна база для таких НВК.
– У районі є школи, які вимушені обслуговувати учнів з інших населених пунктів. Як розв’язується проблема підвезення дітей до навчальних закладів?
– Відділ освіти на сьогоднішній день має шість транспортних засобів для підвезення дітей. З них чотири придбано за останні два роки за кошти районного бюджету. І в цьому році закуплено ще одну “газель”. Але для цілковитого розв’язання вирішення цієї проблеми потрібно ще щонайменше п’ять обладнаних автобусів.
Вирішенням цього питання займається райрада та відділ освіти. Та цим мали б перейматися і сільські ради та за необхідністю укладати угоди з перевізниками на довезення учнів до навчальних закладів і додому.
В розмові з директорами шкіл, теж йшла мова про складнощі малокомплектних та загальноосвітніх шкіл. Наприклад, директорка Осинівської ЗОШ І – ІІІ ступенів Олена Григорівна Белінська сказала:
– Дуже важко в наших умовах створити профільні класи. Звичайно, ми намагаємося вирішувати це питання через факультативи та спецкурси. Інша важлива для нас проблема – це підвезення дітей. До нас ходять діти із чотирьох сіл. Всього потребують підвезення 78 учнів, а підвозяться лише 34. Вжито заходів щодо реорганізації школи в НВК “Школа-дитсадок”. Додасться ще одна проблема – підвезення малюків.
Бракує спеціалістів. Зокрема, найпроблемнішими залишаються англійська мова та інформатика. Вчителі з такою освітою, як правило, залишаються в місті.
Освітяни часто порушують ці питання на своїх нарадах, намагаються робити все, аби дітки не були обділені увагою і мали змогу одержувати повноцінні знання.
– У нас всі вчителі добросовісно ставляться до виконання своїх обов’язків, – розповідає директорка Новопетрівської ЗОШ І-ІІ ступенів Василина Валентинівна Юдіна, – та складнощів теж вистачає. Та це й не дивує, коли тут всього п’ять першокласників, три другокласники та чотири третьокласники. Хотілось б мати хороше обладнання в класах, комп’ютерну техніку. Складно сьогодні діставатися з віддаленого села до райцентру на наради, семінари, навчання.
І все ж таки, навіть за таких обставин варто зберігати школі, бо її роль в збереженні і розвитку села першочергова. Більшість сільчан переконані, що не можна ліквідувати малі школи, відривати дітей від сімей для одержання освіти.
– У нас і так нині дуже багато безбатченків ходить по вулицях, виховується у дитячих будинках, школах-інтернатах. Тож не робімо ще напівсиротами тих, які живуть в нормальних сім’ях, – сказала одна старенька жінка з неперспективного села.
Напевне, слід нашим політикам дослухатись до слів малограмотної та життєво мудрої бабусі Марії з глибинки.
