Михайло ШАЛАГІН: «У 2005 РОЦІ В КРИМУ МИ ВІДКРИЛИ НАЙСКЛАДНІШИЙ У СНД СКЕЛЕЛАЗНИЙ МАРШРУТ!»
ДОВІДКА «ОВ»:
Михайло Шалагін народився у 1982 році в Нікополі.
Майстер спорту.
Неодноразовий переможець та призер чемпіонатів України, етапів Кубка світу.
Учасник чемпіонату Європи з болдерингу.
Михайло Шалагін – один із кращих скелелазів СНД, член альпіністського клубу «Одеса», кількаразовий переможець та призер чемпіонатів України, багатьох престижних міжнародних змагань. Також він є одним із провідних спортсменів збірної країни.
Про свою спортивну кар'єру, перемоги на міжнародних змаганнях та найближчі плани – Михайло Шалагін розповів у інтерв'ю нашому кореспондентові.
– Михайле, як Ви захопилися скелелазінням?
– Це було у місті Нікополі в 1993 році. Ми із сестрою Ольгою разом пішли до місцевої ДЮСШ. Розпочинали із найменшого – у шкільній залі була стіночка висотою 6 метрів, і ми її успішно підкорювали. Вже з наступного року почали виступати на різних змаганнях. У 1999 році я переїхав до Одеси, тому що вступив до Південноукраїнського педуніверситету й одразу ж став членом Одеського альпклубу. З того часу репрезентую його на усіх змаганнях.
– Цього року Ви вже щось вигравали?
– Так. Ми із Ольгою у складі збірної України взяли участь у першому етапі Кубка світу з болдерингу, який проходив наприкінці березня у Німеччині, й стали його переможцями! Відзначу, що це було вперше в історії скелелазіння в Україні. До речі, Ольга титулованіший спортсмен, аніж я – вона ставала чемпіонкою світу. Я завжди дуже радію успіхам сестри.
– Михайле, а в чому принципова відмінність скелелазіння від альпінізму?
– В альпінізмі потрібно і лазити, й ходити. Це окремі експедиції, які бувають дуже тривалими. А скелелазіння як вид спорту поступово модифікується. Усе розпочиналося з малого, простого. У первозданному виді скелелазіння було молодшим "братом альпінізму", нащадком підвищення технічного класу інструкторів. Час минав, і спорт розвивався, поступово перетікаючи до зовсім іншого русла, набуваючи іншого вигляду. Дійшовши до нашого часу, цей вид спорту розділився на три основні напрями: складність, швидкість та болдеринг. Взагалі слово "болдеринг" перекладається як "проблема" або "складність". Його основна відмінність – при проходженні маршруту знайти логічний ланцюжок. Але ще потрібно мати силу, щоб це зробити.
Лазіння на скелях – дуже корисний для фізичного розвитку вид спорту. Окрім того, змагальна діяльність та підготовка до нього займає більшу частину часу сучасної молоді. І це дуже добре. До речі, усі змагання проходять на стендах.
Взагалі напрям болдеринг не стоїть на одному місці, він стає усе складнішим. То ж є до чого прагнути. Складне лазіння вже не обмежується одним мотузковим варіантом. Спортсменів тягне вище. Хочеться більшого. І з'являються інші напрями – багатоканатне лазіння, мультипітчеві (із декількома мотузками) маршрути. Цей рух відбувається давно, а до нас ось лише починає доходити.
– Михайле, у 2005 році Ви підкорили одну із найважкодоступніших українських гір Шаан-Кая. Розкажіть про це.
– Автором та творцем цього маршруту був мій колега Андрій Веденмеєр. Я був його напарником. Маршрут "Атлант М"– був першим мультипітчевим маршрутом високої категорії складнощів. І ми його проклали!
Шаан-Кая – грандіозна стіна, висотою 871 метр. Вона розташована у районі міста Алупка. Гора не є частиною Південної гряди, а висунута до моря, перед Алупкинською стіною. Перепад стіни близько 250 метрів. У центральній частині стіна нависає. По ній прокладено кілька маршрутів 6-ї категорії складнощів. Коли підходиш під основу, ти усе одразу розумієш, стає не по собі, з'являється навіть відчуття страху перед такою міццю.
У нас було поставлено два завдання – пройти маршрут до кінця й створити новий, складний, дуже цікавий, за можливістю максимально чистий від "живого" каміння, грязюки та мохів, скелелазний багатомотузковий маршрут на Шаан-Каї. І ми це зробили! Перед цим йшла внутрішня боротьба із самим собою. 5 годин напруженого, безперервного лазіння. Але ми трималися, боролися, терпіли, підбадьорюючи один одного. І ось, край скелі, фініш! Нам вдалося! Вийшовши нагору, ми раділи! Проект успішно завершено! Враження були невимовні, почуття радості перепліталося із втомою. Відзначу, що ми відкрили найскладніший у СНД скелелазний маршрут.
– У складі збірної України Ви брали участь у останньому чемпіонаті Європи з болдерингу. Як пройшли ці змагання?
– Чемпіонат провадився на початку березня у англійському Бірмінгемі, це недалеко від Лондона. Відзначу, що він викликав великий ажіотаж – майже як у футболі. Трансляція провадилася у прямому ефірі, в он-лайні. За нами спостерігала уся країна. Підтримка відчувалася. Усі були з нами у мить стартів, хоч і віртуально. Ми боролися до кінця на усіх трасах. Наші дівчата виступили краще – моя сестра Ольга посіла 2-ге місце, а Ольга Бежко – 3-тє місце. Я ж здобув 8-ме місце. Можу відзначити ще нашого Стаса Клешньова – 18-те місце.
– А як нині розвивається скелелазіння в Україні?
– Останнім часом стався справжній сплеск. З кожним роком цей вид спорту стає усе більш популярним в різних регіонах країни. Збільшується кількість дітей, які займаються скелелазінням, відкриваються нові школи. А Одеса давно є центром скелелазіння. У нас провідні спортсмени й тренери, відмінні умови підготовки. Є прекрасний навчально-тренувальний скеледром, на якому, до речі, провадиться й чемпіонат України. А нещодавно в нас відкрилася дитячо-юнацьку спортивна школу зі скелелазіння.
– Михайле, які Ваші найближчі плани?
– У складі збірної України я маю намір взяти участь у черговому етапі Кубка світу з болдерингу, який пройде у місті Брно (Чехія) з 9 по 10 листопада. Від Одеської області на етап поїдуть ще два спортсмени – це Павло Фойгель і знову ж моя сестра Ольга. А потім у Словенії пройде фінальний етап Кубка світу, у якому й визначаться переможці та призери.
Євген НИЗОВ
МИ ЖИВІ, ДОКИ НАС ПАМ'ЯТАЮТЬ
Традиційний баскетбольний турнір, присвячений пам'яті Олега Потапова, проведено у спортивній залі Суворовської ЗОШ.
Олега Потапова називали вчителем від Бога. Він, городянин, який переїхав на батьківщину дружини – у селище Суворове Ізмаїльського району з Тирасполя і закохався у природу Придунав’я, створив еколого-етнографічний центр «Істрос». Спочатку ігнорований предмет – біологія – став для школярів найулюбленішим. Походи, екскурсії, літні десанти на острови дельти Дунаю і спорт – баскетбол: хіба могло щось ще так захопити хлопчиків і дівчаток? А його вірші, його пісні під гітару не могли не заворожити, не розкрити душу назустріч навколишньому світові...
Але недарма кажуть, що Бог забирає кращих. Олег загинув під час шторму, будучи у черговому дослідницькому поході на озерах Ялпуг та Кугурлуй. Справу його продовжила дружина Галина. Адже Потапови – не здаються! А численні друзі, учні його відтоді, протягом шести минулих після трагедії років, проводять цей турнір. І за це вдячна мама Олега – Галина Пилипівна, яка сказала на відкритті змагань, що ми живі, доки нас пам'ятають.
П'ять команд взяли участь у турнірі. З перших хвилин боротьба за першість була жорсткою і безкомпромісною. Першою провели зустріч давні суперники – юні баскетболістки Кам’янки і Суворового. Залишалося тільки шкодувати, що у шкільному спортзалі мало місць для глядачів. Господарі одразу ж повели у рахунку. Як не намагалися гості наздогнати суперників, нічого з цього не вийшло. Зустріч закінчилася з рахунком 32:12 на користь суворовців.
Точно так само одразу вийшла вперед ізмаїльська команда «Інтер-шип», яка обіграла суперників з Вулканешт (Автономний територіальний округ Гагаузія, Молдова) з рахунком 34:23. Під час ігор місця розподілилися так: зберегла за собою лідерство і виборола Кубок команда дівчат із Суворового. Серед хлопців переміг ізмаїльський «Інтер-шип». На другому місці – Вулканешти, на третьому – Суворове. Найрезультативнішими гравцями названо і нагороджено грамотами Олександра Мойсеєва (Ізмаїл), Степана Друмова (Суворове), Федора Недялкова (Вулканешти), дочку Олега та Галини Потапових одинадцятикласницю Аліну (Суворове), Катерину Третьякову (Кам’янка).
Загальний рівень ігор було визнано високим. Як кажуть у таких випадках, перемогла дружба. І пам'ять про Вчителя з великої літери.
Директор Суворовської ДЮСШ Микола Мардар попросив подякувати спонсорам, які матеріально підтримали турнір: ізмаїльському підприємцю Дмитру Доломанжи, суворовським діловим людям Дмитру Далакову, Василю Клинчеву, Івану Стефанову, колишньому колезі Олега, нині одеситу Петру Мушикову.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
ЗАКЛЮЧНІ СТАРТИ ЮНИХ ЛЕГКОАТЛЕТІВ
В Іллічівську завершилася відкрита першість області з легкої атлетики серед юнаків двох вікових груп: 1994-95 та 1992-93 років народження.
В останніх у цьому році змаганнях під відкритим небом стартували вихованці ДЮСШ Білгорода-Дністровського, Котовська, Іллічівська, Южного, Березівки, Комінтернівського, “Динамо” та обласної школи Олімпійського резерву.
Серед 12-13-річної юні у бігу на 60 метрів відзначилися динамівець Валентин Олійник та котовчанка Ольга Лукач. На дистанції 300 метрів перемогли Катерина Комарницька (обласна школа) та Євген Тихонов (Роздільна).
Двічі приймала вітання Оксана Руснак (Котовськ), яка виграла забіги на 600 та 1000 метрів. У бігу на 300 метрів з бар’єрами найсильнішими виявилися представники обласної школи Марина Чернецька та Максим Ляпін. Учні цієї ж школи Вікторія Савицька та Олександр Кратовський досягли успіхів у штовханні ядра.
У віці 14-15 років стометрівку переможно подолали представниця Білгорода-Дністровського Сніжана Боз та Дмитро Благоразумов (Іллічівськ). Біг на 300 метрів виграли Тетяна Зверянська (Котовськ) та Герасим Подкур (Білгород-Дністровський). Звернянська у бігу на 300 метрів з бар’єрами фінішувала одночасно з Дарією Кельник (Іллічівськ).
У бігу на 600 метрів кращим був Володимир Дичиян (обласна школа), на 1000 метрів Василь Гордейко (Роздільна), у штовханні ядра Сергій Кронебергер (Білгород-Дністровський).
Євген ГОРЕЛЮК
«РИШЕЛЬЄ» ПОВЕРТАЄ ТИТУЛ
Завершилася відкрита першість Одеси з футболу серед 14 команд ветеранів.
Знову після річної перерви звання чемпіона Південної Пальміри виборов клуб “Ришельє”, який набрав 69 очок при різниці забитих і пропущених м’ячів: 117:25. 30 голів на рахунку форварда команди Олександра Бондаренка і на один більше в одноклубника Валерія Манька. Вони найкращі бомбардири турніру.
Команда “Чорне море” стала віце-чемпіоном Одеси – 65 очок. Вона зазнала всього однієї поразки і пропустила найменше м’ячів – 18. В активі її бомбардира Олексія Морева – 27 м’ячів.
Бронзових медалей удостоєна “Отрада” – 57 очок.
Євген АЛЕКСАНДРОВ
ПОДАРУНКИ ДЛЯ «ОЛІМПУ»
Останнім часом все більше приватних осіб, підприємств, організацій району вкладають кошти у розвиток фізичної культури і спорту, особливо дитячо-юнацького. Серед них і ТОВ “Саврань-експрес”. Влітку автопідприємство надало спонсорську допомогу організаторам міжнародних турнірів з футболу та дзюдо, що проводилися в Саврані. І ось ще один внесок у розвиток спорту.
На зборах трудового колективу працівники підприємства вирішили зробити подарунок своїм сусідам-вихованцям ДЮСШ “Олімп”. Дирекція товариства виділила кошти, на які було придбано двоє вагів, тренажер імпортного виробництва та комплект шведської дитячої стінки. Подарунки “Олімпу” вручив виконувач обов’язків директора ТОВ “Саврань-експрес” М. Стукаленко. У захваті були і вихованці, і тренери ДЮСШ. За словами директора дитячо-юнацької спортивної школи Д. Прокопенка, усі подаровані знаряддя знадобляться “олімпійцям”. Ваги знадобляться при проведенні змагань, адже перед поєдинками спортсмени обов’язково проходять процедуру зважування. А тренажер та шведська стінка необхідні для загального фізичного розвитку. Заняття на них сприятимуть підвищенню рівня фізичної підготовки юних дзюдоївстів, яка має важливе значення у досягненні вагомих спортивних результатів.
Сергій ОСАДЧУК, Савранський район
