Bibliotxeke (від грец. biblion – книга і txeke – сховище) була ще зовсім не сива, з кучерявими скронями і з очима, які читають сторінку нескінченності і рядок неминучого, вона ковзає пальцями по скриньці з висувними шухлядками сторіч. Нюхом вона вдихає парфум друкарні, що виходить від свіжого фоліанта, який гніздиться в її малюсінькому ридикюлі. Від її окулярів переломлюється ретуш на книжковій репродукції. Кров перебуває в циркуляції зі швидкістю перегортання сторінок. Оглав життя довільно кидає п'ятидесятий розділ (саме стільки їй виповнюється років), але змістом серця вже давно все прочитано, все до останньої омеги... тому, що сама бібліотека живе довше книг.
Здавалося, той день був обгорнений яскравим вітальним папером і рожевим бантом. Стало зрозуміло, що коли люди поспішають дякувати, то прозріває запітніле міське скло життя. Читацька вдячність вливалася, немов Ганг, у межиріччя залів і неминуче потрапляла до устя читацького... Завідувачка філії № 28 ЦБС для дорослих Раїса Іванівна Весьолкина гостинно вітала шанувальників бібліотеки, безпросвітно закоханих у книгу... Хвилювання Раїси Іванівни зворушливо збігалося з вимовленими тут словами людей, що прийшли. Кликова Наталя Дмитрівна (директор ЦБС для дорослих) з розрахунком на майбутнє додавала нулі довголіття й округляла реальність до 500-го ювілею. З щиросердних слів її можна було подумати, що цій жінці знайомі вузькоколійні рейки в книжковому тунелі і швидка вагонетка з читачами. Хранителі притулку книжок – місіонери і цирульники бородатого XXI сторіччя. Ніхто не задумувався над тим, як це перебирати і перевіряти 30000 найменувань по каталогах. Приходять діти з казусними питаннями: просять підібрати оригінальний реферат або книжку невідомого автора. Навдивовижу невичерпним терпінням володіють Наталя Іванівна Приходченко, Олена Юріївна Гончарова, і причиною тому є їхня справжня жіноча лагідність і вольовий характер. Світлана Володимирівна Лазаренко, Тетяна Миколаївна Ємельянова цілий день «загорають» під настільним абажуром, намагаючись догодити навіть професійним книжковим дослідникам. Спільними матеріальними зусиллями співробітниць полиці і шафи не стоять самотніми, а співіснують з безліччю літератури. І все для нас, улюблених... А що ж їм? Бібліотечним працівникам варто видавати парне молоко за таку енергетичну віддачу, за те, що так по-жіночому ласкаво бережуть знання. Але в будь-якому дружному колективі завжди знайдеться місце добрим словам, а то і пісні. «Сестричка наша дорога...кредо твоє – альтруїст, оптиміст», – розмірено пульсувало дихання півчих колег з Центральної бібліотеки.
Моя тонка брошурка життя склалася в процесі літописання філії № 28. Пам'ятаю і дотепер бачу мультяшних персонажів на рідній стіні, плюшеві думки вже розкидали подушки по кутках пам'яті. Ось в одному з таких кутків і висить картина з бібліотеки, яка полюбилася мені вже давно. Читачка Тетяна Погорєлова подарувала «Театральну площу», наділила їх хоч намальованим, але все ж таки простором. І цей стародавній зразок Оперного театру розкинувся, немов стельова істина, над всією Одесою, над Дюком, над Пушкінською, над всім, тому що сам живопис знайшов собі місце над краєзнавчим куточком, претендуючи на першість перед історіографами О. Суриловим, О. Болдиревим і Г. Кошанським.
Тим часом, доки Карпенко-Карий звісив свій вус на тематичну поличку «Наш скарб – рідна мова», Котляревський вже спостерігав зі своєї портретної ложі за Тамарою Миколаївною Михайлиною, викладачем української філології у Приморському ліцеї. І оживе бібліотека, розкине руки материнське веснянкувате сонце привітних стелажів. Така віра чутна була в привітанні ліцеїсток, яких привела мудра жінка, зі стоїцизмом, що тримається на засадах віри в традиційне висловлювання: «Книга – джерело знань».
«Не журналісти ми і не поети... але з вікна видна телевежа». Одеське телебачення, діючи перевіреним методом листоноші Пєчкина, надіслало вітального листа. То, що ми бачимо в ефірі екрана, протерто каніфоллю книги. Йдуть передачі «Намисто», «Легенди рідного краю», складені за допомогою мудрих архіваріусів. Що буде, якщо розчинити двері на вулицю? Гудуть клаксони автомобілів, по радіо з рубки передають новини з швидкосохнучої оліфи. А ми випустили книжкову тишу, що перекрила весь цей «станційний» шум. Ось тому і стоїть наша філія бібліотеки № 28 на перехресті доріг проспекту Гагаріна... і над роздоріжжям панує потайна тиша.
До бібліотечного столика зазвичай прив'язана ручка. Щораз її випробовує в ділі новий відвідувач, з труднощами вміщуючи підпис у рамках формулярного квадратика. А потім виявляється, що люди залишаються прив'язаними до неї назавжди, як це і трапилося з дантистами 1-ї стоматологічної поліклініки. В аркаді їхньої лікарні є навіть власна літературна базиліка, тобто окремий бібпункт для видачі книг.
Бібліотека, немов оселя равлика, у центрі спіралі якої близько 5 тисяч жителів. Ось справжній дорослий теремок, над стелею якої виведене розмальоване віршоване диво майстрині Ганни Нахімчук: жити цікавіше, веселіше /читаючи, (але не все підряд) бібліотеко, з ювілеєм! бібліотекарям – віват!
...Чи залишається простір між сторінками, коли закриваєш книгу? Мабуть, саме там знаходить свій спокій душа. І це відомо з найбільшим стажем, в особі якого і виступила Галина Михайлівна Губанкова. З 1959 року вона тут записана (а сама історична дата заснування бібліотечного архіву припадає на 1957 р.), з 1959 р їй подали глечик із джерельною водою знань і пустили по ньому незабудку прихильності до книги, і ось вже дотепер глечик повний, і незабудка все так само в ньому.
Постійне добре ставлення веде до відданих, чуйних читачів, таких, як, наприклад, Лариса Петрівна Румянцева. Кому відомо, що настільна лампа конкурує зі світлом книг? І стрімкість світла ця настільки сильна, що під її впливом навіть пишуться листи і вірші: пише бабуся з онуком, пишуть скаути, пишуть стоматологи. «Милі лоцмани книжкового моря...», – читаємо в ліричному звертанні Полозюк В.Г. до ювілярів.
Як же порахувати роки? По колах на зрізі дерева ведуть деревне літочислення. Бібліотекарі, шовкопряди Гуттенберга, тчуть і прядуть 50-те коло по стовбурному перетину бібліографічної майстерності.
Паморочиться голова в читача, який знаходить тут рідкісні примірники журналів «Вопросы философии», «Новый мир», «Эхо», за якими доводилося заглядати в «Горьковку». І тут все підвладне А. Хачатуряну: зі швидкістю шаблі змінюються стенди молекулярної біології, антропології, міжпланетних польотів, Дж.Х. Чейз і О. Дюма починають танцювати в канкан з високим викиданням ніг, «букіністичну» О. Телігу теж залучили до танцю, сучасний фонд міського роману і Велика радянська енциклопедія стукають ритмічно по гомілці. А шовкова нитка не стирається навіть за нинішніх умов відсутності комплектування, коли доводиться робити закупівлю книг самостійно. Її намотує на свій палець іменинниця Bibliotxeke, шовкову нитку, складену в три закрутки: книга – читач – бібліотека.
...А їй вже п'ятдесят, ...п'ятдесят років виповнилося її рукам, що записують, шукають, передають книги іншим рукам, яким тільки чотирнадцять, двадцять або навіть за шістдесят...
