Спорт

Олімпійська чемпіонка Оксана БАЮЛ: «Я НІКОЛИ НЕ ЗАЛИШУ ФІГУРНЕ КАТАННЯ»

Довідка «ОВ»:

Оксана Баюл народилася 1977 року у Дніпропетровську. Після переїзду до Одеси тренувалася у Галини Змієвської та Валентина Ніколаєва. У 1994 році стала чемпіонкою ХVІІ Олімпіади у норвезькому Ліллехаммері. Потім поселилася у США, зберігши українське громадянство. У 1997 році фігуристка, перебуваючи у нетверезому стані, потрапила в автомобільну аварію. Була притягнута до відповідальності – 25 годин громадських робіт і відвідування курсів для алкоголіків. Через два роки спробувала повернутися до великого спорту, однак, невдало.

У США Оксана Баюл бере участь у змаганнях професіоналів та льодових шоу. Вона спілкується і працює з колегами із колишнього СРСР – одеситом Віктором Петренком, росіянкою Катериною Гордєєвою та іншими спортсменами.

Олімпійська чемпіонка минулого тижня побувала в Одесі у складі делегації американських благодійників, які підтримують громаду “Тиква” – “Ор Самеах”. Незважаючи на щільний графік своїх візитів, Оксана Баюл погодилася дати інтерв’ю кореспонденту “ОВ”.

– Оксано, яка мета Вашого приїзду до Одеси?

– Я вже другий рік поспіль приїжджаю з благодійним візитом до Одеси. Активно співпрацюю з американською благодійною організацією, яка підтримує місцеву єврейську громаду. Взагалі Одеса – місто, яке для мене зробило дуже багато в плані становлення як фігуристки. Я обов’язково побуваю у тих місцях, де тренувалася і виступала на змаганнях. Одеса – дуже красиве місто з чудовою архітектурою, і мої американські колеги, що приїхали сюди, ще раз у цьому переконалися.

– Як Ви почали займатися благодійними проектами?

– Я з дитинства була сиротою, мати рано померла, але батько живий, щоправда вони розлучилися, коли я була ще дитиною. І якось, приїхавши до України, я знайшла свого батька і запитала:

– Батьку, це правда, що материна мати, тобто моя бабуся – єврейка?

Він відповів:

– Так.

Про це стало відомо і американцям. І так сталося, що одна благодійна організація попросила мене їм допомогти. Вони запитали: “Чи цікаво мені буде приїздити сюди, до України, допомагати дітям”. Я не замислюючись погодилася. І ось я знову в Одесі.

Додам, що діти – це наше майбутнє. Я розумію їх краще, аніж хто інший, тому що, повторюся, зростала сиротою. Я вважаю, що якщо людина може допомогти – вона повинна це зробити. Я це роблю і це мій обов’язок.

– А як відбувається Ваша благодійна діяльність в Америці?

– Я роблю те, що мене попросять. Так нещодавно всі великі американські спонсори зібралися разом на велику тусовку, і я з ними познайомилася. А мій партнер Марк, з яким я приїхала до Одеси, тоді мене попросив, щоб я навчила деяких із спонсорів кататися на ковзанах. Що я і зробила. І ці, як їх ще називають, “донори”, потім виділяли солідні суми на благодійність.

– Чим, окрім благодійності, Ви на сьогодні займаєтесь?

– Я готую шоу, яке буде називатися “Холодно на льоду”. Це історія мого життя та історія фігурного катання.

– Багато ЗМІ пишуть, що Ви в Америці займаєтесь бізнесом.

– Як сказати. Загалом, підготовка цього шоу – і є мій бізнес. Адже, якщо шоу буде продаватися, це принесе прибуток. Тим більше, що я у ньому виступаю не тільки як фігуристка, а і як продюсер.

– Ви увесь час виходите на лід?

– Я ніколи і не переставала цього робити. Я буду кататися, як Протопопови, з якими я тільки нещодавно зробила шоу, кататися стільки, скільки зможу. Я ніколи не залишу лід.

– А у Вас ніколи не було думки повернутися до України?

– У мене була пропозиція від одного з українських телеканалів, не буду говорити якого, взяти участь в ролі ведучої у передачі “Зірки на льоду”. Це планують зробити у наступному сезоні. Я поки що думаю, чи брати у ній участь. Я ж постійно у польотах. А повернутися до України поки що не планую. Навіть якщо буду жити у Києві або Одесі, то я все одно буду у роз’їздах. У мене, до речі, навіть в Одесі є квартира, яку я отримала після того, як здобула олімпійську медаль. Але я навіть не знаю, де та квартира розташована.

– В Америці Україну добре знають?

– Вже знають про цю країну досить багато. А мене в Америці сприймають саме як українку, а не як росіянку. Адже після перемоги у Ліллехаммері я була єдиною представницею СНД, котра виграла Олімпіаду з фігурного катання. І мені скрізь, де б я не була, постійно дарують українські калачі. Це дуже приємно. Але українською я не розмовляю і багато хто сміється наді мною. А чому не розмовляю? А тому що школу прогулювала (сміється).

– У 1993 році Ви стали чемпіонкою світу і на Олімпіаду у Ліллехаммері у 94-му приїхали взагалі, як одна із фаворитів. Та все ж, і судді, і публіка віддавали перевагу американським фігуристам Ненсі Керріган і Тоні Хардінг. Але перемогли Ви…

– Так, це було неймовірно!!! Ну хто тоді була Оксана Баюл з України? Багато людей навіть країни такої не знали. Взагалі на Олімпіаді відбувалося дуже багато цікавого, такого, чого до цього часу ніхто не знає. Наприклад, ніхто не очікував, що я переможу, тому організатори не приготували наш прапор – навіть не знали, як він виглядає. Адже я була першою українською спортсменкою, яка здобула золото.

Звичайно ж, мені пощастило, що СРСР у 1991 році розпався. Якщо б я виступала за Союз, повинна була б, так би мовити, у черзі стояти, а так вийшло, що прямо із юніорської збірної я потрапила у дорослу. До Ліллехаммера поїхали дві спортсменки, які репрезентували Україну, і я була однією з них. Роком раніше, у 93-му, на чемпіонаті Європи я посіла друге місце після француженки Сурії Боналі, потім перемогла на чемпіонаті світу. Втім, хоча і вважалася на Олімпійських іграх фаворитом, моє ім’я знали тільки фахівці, які мають стосунок до фігурного катання. Увесь світ почув про мене після того, як я здобула золоту медаль на Олімпіаді, причому про мене заговорили не як про добру людину і талановиту фігуристку, а, насамперед, як про неординарну особистість, яка пройшла вогонь, воду і мідні труби без матері, без батька.

Додам, що я до цього часу вважаю, що радянська школа фігурного катання була найкращою у світі. Я ще застала велику епоху радянських тренерів, які допомогли розкритися багатьом талантам, зокрема, і мені. Дуже шкода, що сьогодні в Україні і Одесі цьому виду спорту не приділяють належної уваги. У мене є велике бажання допомогти відродженню фігурного катання в Україні і в Одесі.

– А що це була за історія з українським прапором та гімном під час нагородження на Олімпіаді?

– Прапор почепили догори ногами (сміється). А Гімн України шукали хвилин 45. Всі чекали, доки керівник нашої команди збігає до олімпійського селища і принесе касету.

– І увесь цей час відкладали нагородження?

– Звісно, церемонію затримали, і Ненсі Керріган, і всім іншим довелося чекати. Оргкомітет не міг нічого зробити: за правилами Олімпійських ігор потрібно було підняти український прапор і зіграти Державний Гімн України. Звичайно, коли все це відбулося, я стояла на п’єдесталі і плакала. Я була дуже щаслива, що завершилося все це божевілля, і подумки дякувала моїй матері. “Мамочко, – думала я, – дуже шкода, що ти тепер не зі мною, тому що це була мрія твого життя. Але я зробила це для тебе”.

– Оксано, бажаємо Вам успіхів!

– Дякую. Я вдячна багатьом людям в Україні і Одесі, які допомагали мені, коли у мене нічого не було. Хореографам, які ставили мені номери, костюмерам, які безкоштовно шили мені плаття, щоб відправити на Олімпійські ігри. Я хочу цим людям – пробачте, якщо когось забула згадати, – всім, всім, всім сказати велике спасибі.

Євген НИЗОВ

ВРОЖАЙ НА «НИВІ» ШАХІВ

Перед завершенням сільських спортивних ігор у школі Олімпійського резерву відбулися триденні особисто-командні змагання з шахів і шашок під назвою “Нива”.

На турнірах були репрезентовані по три учасники (двоє чоловіків, одна жінка) у 24 командах з шахів і 22-х – з шашок – 64.

На жаль, у таких популярних турнірах, що не потребують особливих витрат, не брали участі шахісти Фрунзівського і Кілійського районів, шашкісти Красноокнянського, Тарутинського, Фрунзівського, Савранського районів.

Змагання відбувалися за швейцарською системою – сім турів з контролем часу: 45 хвилин на партію для шахістів і 30 хвилин для шашкістів.

Під керівництвом тренера, одного з найкращих сільських шашкістів України, міжнародного майстра Василя Максимчука команда Татарбунарського району здобувала одну за одною перемоги і за тур до фінішу стала недосяжною. Сім командних зустрічей – сім перемог.

У складі чемпіонів обласних ігор – майстри спорту Дмитро Максимчук, Владислав Нан і кандидат у майстри Інга Погоріла. Друге місце посіли шашкісти Балтського, третє – Ізмаїльського районів.

В особистому заліку найсильнішими стали: на першій дошці – кандидат у майстри Олександр Моренко (Кілія), на другій Владислав Нан і майстер спорту з Балти Валерій Желіховський, що зіграли між собою у нічию, на жіночій дошці – Інга Погоріла і знову ж представниця Балти Вікторія Біла.

На турнірі шахістів без поразки виступило тріо Роздільнянського району, що набрали 19,5 очка з 21. У його складі міжнародний майстер Денис Ковальов, кандидати у майстри спорту Віталій Крулик і Маріана Ковальова.

Друга позиція у посланців Березівки – 14,5 очка, третє місце посіли представники Білгорода-Дністровського, котрі набрали також 14,5 очка.

На дошках були найкращими: на першій Денис Ковальов – сім очок із семи, на другій Віталій Крулик – 6,5 очка, на жіночій – кандидат у майстри, представниця Роздільної Маріана Ковальова – сім очок із семи.

Євген ГОРЕЛЮК

Футбол. Чемпіонат України ТАК ТРИМАТИ, «ЧОРНОМОРЦЮ»!!!

Минулої п'ятниці у черговому турі чемпіонату країни "Чорноморець" приймав львівські "Карпати". Відзначимо, що львів'яни для одеситів є зручним суперником – у минулому чемпіонаті "Чорноморець" двічі обіграв "Карпати" (1:0).

У звітному двобої команда Віталія Шевченка подарувала справжнє свято своїм уболівальникам, але про усе по порядку. Здавалося, що на мокрому після дощу полі суперники навряд чи зможуть продемонструвати свої сильні сторони, але вийшло навпаки. І особливо постаралися господарі. Дозволивши "Карпатам" провести декілька не дуже небезпечних атак, одесити організували свою першу і, як виявилося, голеву атаку. На 12-й хвилині Шищенко розрізною передачею вивів на оперативний простір Белецького, Максим прострелив з лівого флангу в центр, і Васкес, який набігав, відкрив рахунок – 1:0.

Гра проходила у невисокому темпі. Львів'яни зробили спроби заволодіти ініціативою, але у підопічних Валерія Яремченка не виходило рівно нічого. А "Чорноморець" грав як хотів. Моменти виникали один за другим. Так, на 18-й хвилині Шищенко виконав штрафний із лівого флангу, і м'яч лише трохи розминувся із воротами. А трохи пізніше просто фантастичний момент був у Йовановича. Коритько виконав націлений навіс до штрафного, і Марко пробив без перешкод – м'яч влучив у штангу. Втім, наступний м'яч не змусив себе довго чекати. На 39-й Шищенко вивів Васкеса сам на сам. Воротар львів'ян Налепа просто завалив нашого нападника, який тільки-но вбіг до штрафного. Пенальті та червона картка Налепі. Так гості залишилися удесятьох і до того ж пропустили м'яч від Коритька – 2:0.

Другий тайм перетворився для "Карпат" на жах. Цілковита перевага господарів вилилася у безліч голевих моментів. Гостям нічого не залишалося як порушувати правила, і ще двічі арбітр вказував на 11-метрову позначку. І якщо в першому випадку (а пенальті було призначений за фол на Васкесі, якого поклали на газон) Коритько пробив у поперечину, то в другому Бугаєв точно влучив у ворота – 3:0. Окрім того, майже увесь тайм "Карпати" провели удесятьох: за грубу гру другу жовту картку на 55-й хвилині одержав Годвін.

"Чорноморець" не став догравати, а продовжував атакувати. І на 89-й хвилині господарі були нагороджені за свої старання. Хіменес, продемонструвавши відмінний дриблінг, увірвався до штрафного й прострелив на дальню штангу, де Полтавець влучним ударом зробив рахунок 4:0. Таким чином, було підведено риску під заслуженою перемогою. До речі, відзначимо, із таким рахунком у себе вдома одесити не вигравали із 2001 року.

Результати решти матчів 14-го туру: "Ворскла" – "Динамо" (К) – 0:1, "Закарпаття" – "Нафтовик" – 0:0, "Арсенал" – "Кривбас" – 0:0, "Металіст" – "Металург" (Д) – 1:1, "Шахтар" – "Харків" – 2:1 "Таврія" – "Зоря" – 2:0, "Дніпро" – "Металург" (З) – 1:0.

Розташування команд: 1. "Шахтар" – 37 очок, 2. "Дніпро" – 31, 3. "Динамо" – 30, 4. "Металіст" – 27, 5. "Чорноморець" – 23.

* * *

Вчора «Чорноморець» в 1/8 фіналу Кубка України приймав харківський «Металіст».

Євген АЛЕКСЄЄВ

Планета-«М'яч» ЧИЙ СТАДІОН КРАЩИЙ?

Британська корпорація «Drivers Jonas» протягом двох років проводила дослідження комфортності європейських стадіонів. При цьому було опитано 1100 власників абонементів на матчі англійської Прем'єр-ліги, заборонивши їм голосувати за свій улюблений клуб. За такої умови до результатів була закладена перевага футбольних споруд англійських клубів, але були присутні у відповідях і представники інших країн.

Як свідчать результати, найкращі обставини – на ліверпульському «Енфілд Роуд». Наступні місця у цій номінації посіли стадіони «Селтіка» («Селтік Парк», на якому, до речі, незабаром належить зіграти повторний матч донецькому «Шахтареві» в межах групового турніру Ліги чемпіонів), «Портсмута» («Фреттон Парк»), «Барселони» («Камп Ноу») і «Ньюкасла» («Сент-Джеймс Парк»).

Найкомфортнішою (транспортні під'їзди, загальний вигляд) за підсумками опитування визнана рідна арена «Манчестер Юнайтед» «Олд Траффорд», яка випередила вотчину лондонського «Арсенала» «Емірейтс» і барселонський стадіон «Камп Ноу». Проте, і «Емірейтс» став лауреатом: там особливо смачно годують, у той час як на «Олд Траффорд» навпаки – найгірше. Погана кухня також на стадіонах двох шотландських грандів «Глазго Рейнджерс» і «Селтіка». Варто відзначити також, що у плані забезпечення безпеки найгірші справи на римському «Стадіо Олімпіко» (у цьому мав можливість переконатися німецький арбітр Андреас Фріск, який судив тут гру групового турніру Ліги чемпіонів між «Ромою» та київським «Динамо» два з лишком роки тому), а також на арені «Галатасараю» «Алі Самі Йєн».

У результаті того ж опитування, найвидатнішим матчем в історії англійського футболу визнано не переможний фінал ЧС-66, а фінал Ліги чемпіонів-2005 «Ліверпуль» – «Мілан», коли підопічні Рафаеля Бенітеса відіграли за півтайму три голи, а потім перемогли у серії пенальті.

Выпуск: 

Схожі статті