Фоторепортаж із ставкового господарства
«Волга», що належить голові, довго повзе по дамбах, чіпляючи «черевом» розбиту тракторами колію. Праворуч, як на долоні, – Дунай. Тут, вздовж річки, і розташоване ставкове господарство ЗАТ «Аква» – 320 гектарів!
Частина чеків «відпочиває», набираючи природну кормову базу, частину – нещодавно вичерпано.
– Бачите автоцистерну? Везе малька, зариблюємо озеро Кагул, – коментує директор підприємства Михайло Іванович Шевченко. – На цьому маршруті працюють ще три трактори з цистернами. У цьому році ми запустили в озеро 5 мільйонів штук зарибку! Гадаю, в Україні ви не знайдете іншого господарства, яке працює такими обсягами.
Давши дорогу автоцистерні із спеціальними кисневими балонами (щоб по дорозі до озера мальок не відчував дискомфорту), «головний рибалка» Ренійського району продовжує:
– Зарибляти-то ми зарибляємо, а ось що з продукцією робити? Зі збутом – просто біда. Скільки риби продаси в Рені? 600 – 700 кілограмів у базарний день. А ми можемо виловлювати до 50 тонн за день. Але куди – стільки? Наші рибалки виходять на озеро тільки два дні на тиждень, коли є замовлення. У минулому році ми реалізували 1600 тонн риби, у цьому році – тільки 1000 тонн. Хоча у даний час ЗАТ «Аква» може продавати 2500 – 3000 тонн риби на рік, а в найближчій перспективі – 5000 тонн.
– Можливо, треба орієнтуватися на мегаполіси, які потребують продукцію у великих обсягах?
– Цим шляхом саме і йдемо. ЗАТ «Аква» вже придбало три імпортні автокрамниці на 3 тонни живої риби кожна, незабаром одержимо ще сім машин. Вони працюють у Києві та у Донецьку, а рибу з Рені туди доставляємо великими автоцистернами по 20 тонн кожна.
– А Одесу годуєте?
У відповідь керівник підприємства тільки сумно посміхається.
– Зрозуміло, Михайле Івановичу; як кажуть на Привозі, все схоплено, за все заплачено. Хто ж вам дозволить в Одесі по 4 гривні продавати живого товстолоба...
– Перекупник роздуває ціни удвічі. Хіба можна так? Ти ж – не виробляєш! Ну, візьми свої 20-30%, – і нехай ціни будуть доступними, нехай люди купують на здоров'я свіжу рибу. А скільки ми вкладаємо? Влітку закачували насосами у ставки воду з Дунаю – тільки за електроенергію платили 50 тисяч гривень на місяць. Спорудили унікальний цех для виробництва «риб'ячого» комбікорму. Нещодавно запустили генератор для виробництва харчового льоду – ми повинні йти в ногу з найсучаснішими технологіями, зокрема і транспортування риби.
…Але ось, нарешті, ми дісталися до місця призначення – нагульних ставків, де виріс до необхідних розмірів мальок. Тут моїм гідом стає начальник ставкової ділянки іхтіолог Ігор Щербина:
– Весь виробничий цикл вже налагоджено, – розповідає фахівець. – Добудували і здали в експлуатацію у минулому році інкубаційний цех, де з ікри одержуємо личинку. Вирощуємо товстолоба, коропа і білого амура.
Ось із чека вода надходить до спеціального каналу, на виході з якого встановлено рибозагородження. У каналі мальок так і кишить – швидкий, чудовий, один в один. Через три-чотири роки кожна особина, яка потрапить до озера Кагул, важитиме по шість і більше кілограмів! А поки що, взувши високі гумові чоботи, троє рибалок сачками виловлюють малька у велике корито, яке лебідка піднімає і перекидає до цистерни. За процесом стежать рибінспектор Яків Каламан та інспектор екологічної служби Михайло Бойко, записують кількість зарибку до своїх журналів.
– Слово честі, не знаю, навіщо потрібно контролювати, адже державних грошей тут жодної копійки не вкладається, – говорить Михайло Петрович. – А підприємство не буде саме себе обманювати: як зариблять – так через три роки виловлять.
Але порядок є порядок. Зрештою, усе, що відбувається на озері, потребує постійного контролю, наукового супроводу. Водойма – це ціла лабораторія, якій необхідний грамотний і відповідальний підхід.
У цьому плані, хочеться сказати, озеру Кагул, водне дзеркало якого становить 10 тисяч гектарів, пощастило. У 2003 році шляхом злиття основних фондів колишнього збанкрутілого рибоколгоспу імені Чапаєва та «живих» грошей інвестора було створено закрите акціонерне товариство «Аква». Інвестора репрезентує фанат іхтіології з великим досвідом роботи – академік Володимир Поп, який розробив проект «Інтенсивна аквакультура Одеського регіону», мета якого – за 3 роки збільшити рибовидобуток у 100 разів. ЗАТ «Аква» одержало «добро» басейнового управління Одесарибводу, Головрибводу, Держуправління екології і природних ресурсів в Одеській області на роботу в режимі спеціалізованого товарного рибного господарства (СТРГ). Цей режим розроблено фахівцями Центру Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії і передбачає планове нарощування виробництва риби.
Для водойми, на якій після розпаду Союзу господарювали браконьєри, «Аква» стала порятунком. Адже до цього невідомі особи «живе срібло» варварськими методами виловлювали сотнями тонн і воно йшло тіньовими маршрутами. Про відтворення живих водних ресурсів озера Кагул і не йшлося.
Організація інтенсивного, поставленого на наукову основу, виробництва риби на вітчизняних водоймах – об'єктивна необхідність: від загального обсягу споживання риби в Україні власний продукт становить тільки 10%. І це при наявності в країні 8,5 мільйона гектарів водойм.
М.І. Шевченко переконаний: у кожного озера, у кожного ставка повинен бути один господар. Асоціації рибалок – утопія, тому що кожен намагається більше взяти і менше вкласти.
До ЗАТ «Аква» входять сім виробничих ділянок, де трудяться 200 – 260 чоловік. Нещодавно підприємство відкрило цех з виробництва човнів – вже спущено на воду десять великих рибальських каюків.
Так, відсутність освоєних ринків збуту серйозно гальмує розвиток, найбезпосереднішим чином позначається на зарплаті рядового рибалки, яка залежить від кількості вилову. Але якщо ця проблема рано чи пізно буде розв’язана, то водойми як такі потребують уваги держави.
Як відомо, ланцюг придунайських озер на території України щороку поповнюється дунайською водою, у кожному кубометрі якої в середньому міститься 325 грамів намулу. Його відкладення призводять до поступового обміління водойм. Наприклад, глибина озера Кагул за офіційною статистикою становить 2,3 метри, але рибалки стверджують, що насправді – не більше 1,8 метра. Є побоювання, що через 20 – 30 років озера можуть перетворитися в болота. І озеро Китай у Кілійському районі, про яке наша газета вже неодноразово розповідала, – тільки перший дзвінок. Жителі Придунав’я переконані: якщо ми не хочемо втратити унікальні угіддя для виробництва риби, необхідна державна програма оздоровлення водойм.
А поки що ЗАТ «Аква» змушене вкладати власні кошти в оздоровлення озера державного значення: у даний час підприємство закінчує спорудження нового каналу, через який дунайська вода буде безперешкодно надходити до водойми.
…«Волга», що належить голові, довго повзе по дамбах, чіпляючи «черевом» розбиту тракторами колію. Праворуч, як на долоні, – Дунай. Чи вміємо ми по-господарському розпоряджатися своїми унікальними можливостями?
