Безпритульні діти, які жебрають на вулицях і вокзалах, мабуть, найсерйозніший докір нашій державі. І, до того ж, найпереконливіший доказ того, що політична система в Україні, виражаючись словами класика, поки що «страшенно далека від народу».
«НАСЛІДКИ ВІЙНИ» МИРНОГО ЧАСУ
У Рені побували керівник міжнародної гуманітарної організації «Надія дітей» Агнета Бергстрьом (Швеція) і активісти Всеукраїнського комітету захисту дітей Людмила Кордун і Віталій Калитюк. Свій візит на периферію України вони пояснили бажанням ознайомитися з проблемами дітей в Ренійському районі, а також прагненням поділитися власним досвідом роботи на цій ниві.
На зустріч із гостями прибули представники районної влади, педагоги і соціальні працівники, тобто люди, які щодня стикаються з дитячими бідами і стражданнями.
За інформацією Л. Кордун, на сьогоднішній день у нашій країні налічується близько 1 мільйона безпритульних, дітей-сиріт і дітей з неблагополучних і асоціальних сімей (фактично сиріт при живих батьках). Цифра – катастрофічна: у порівнянні з останніми роками існування СРСР вона виросла у 100 разів! І це при тому, що за період незалежності в Україні не було ані війн, ані післявоєнної розрухи. Списати цей ганебний показник просто немає на що – він цілком і повністю є наслідком провальної соціальної політики.
…А ПОТІМ – НА ВСІ ЧОТИРИ СТОРОНИ
Не менш гостро стоїть проблема і тих дітей, які залишилися без батьківського піклування і живуть в інтернатах. Адже примусово позбавляючи батьківських прав алкоголіків, наркоманів, волоцюг, злочинців і їм подібних, держава цілком бере на себе відповідальність не лише за виховання «формально» осиротілих дітей, але й за їхню подальшу долю. А що ж відбувається насправді? Переважна більшість випускників інтернатів зіштовхується з ситуацією, коли перед ними закрито всі двері. Житла немає, роботи немає, одержати освіту без грошей неможливо...
Як повідомила головний фахівець Ренійської районної служби у справах неповнолітніх Тетяна Заікіна, в районі стоять на обліку 112 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Цього часу в інтернатах перебувають 37 ренійських дітей цієї категорії, але основні труднощі виникають після їхнього повернення додому. Втім, слово «додому» тут можна застосувати лише умовно, оскільки з названого числа 12 чоловік взагалі не мають житла. Цього року з інтернатів повинні повернутися 5 дітей-сиріт, і всі вони мають потребу у житлоплощі. Однак міськрада протягом багатьох років практично не займається питаннями збільшення муніципального житлофонду, тому проблема по суті не вирішується. Найчастіше для сиріт неможливо одержати навіть дуже скромне соціальне житло. З клопотання райдержадміністрації, останнім часом міськрада виділила кімнату в гуртожитку лише одному осиротілому юнаку, ще одного було поставлено на квартирний облік. Куди подітися іншим – не знає ніхто.
ЩОБ НІ ЗА ЩО НЕ ВІДПОВІДАТИ
Всеукраїнський комітет захисту дітей існує під егідою Верховної Ради. Здавалося б, для громадської організації такий «дах» – чудова можливість співпрацювати з вищим законодавчим органом країни. Але, як виявилося, близькість до політичного олімпу аж ніяк не гарантує благим починанням «зеленої вулиці».
Гнітюче враження на аудиторію справила розповідь гостей про спроби достукатися до представників влади. Так, свого часу комітет розробив власний законопроект про захист прав та інтересів дітей. Цей документ три роки (!) чекав на включення до порядку денного сесії парламенту, а коли народні обранці, нарешті, ознайомилися з ним, то дійшли висновку, що він набагато перевершує альтернативні законопроекти, подані іншими авторами.
Депутати Верховної Ради були готові одностайно ухвалити довгоочікуваний закон, однак виникло маленьке «але». Перед вирішальним голосуванням активістів комітету викликали до одного з високих парламентських кабінетів і запропонували виключити із законопроекту норми про адміністративну і кримінальну відповідальність посадових осіб за невиконання цього закону. Члени комітету, зрозуміло, відмовилися прийняти цю умову: кому і навіщо потрібен правовий акт, якого не будуть дотримуватися? В остаточному підсумку Верховна Рада підтримала закон, запропонований Міністерством праці і соціальної політики, – закон, нікого і ні до чого не зобов’язуючий.
Комітет намагався задіяти народних депутатів хоча б в «крапкових» акціях, спрямованих на надання допомоги маленьким громадянам. Одного разу, одержавши можливість виступити з парламентської трибуни, Л. Кордун запропонувала народним депутатам щомісяця перераховувати зі своєї зарплатні 100 гривень на користь неблагополучних дітей. І що ж? З 450 парламентарів, більшість із яких далеко не бідні люди, за «стогривневу жертву» на користь дітей проголосували лише 70...
ДИТЯЧИЙ ПРИТУЛОК БЮДЖЕТУ НЕ ПО КИШЕНІ?
Агнета Бергстрьом розповіла про те, що вже кілька років займається організацією доставки гуманітарної допомоги до України. Причому, партії благодійного вантажу досягають значних обсягів – до 10 тонн і більше. За логікою речей, держава, якій протягнуто руку допомоги, повинна всіляко сприяти кожному жесту доброї волі. Але в Україні, щоб розмитнити прибулу з-за кордону «гуманітарку», потрібно два місяці! Весь цей час вантаж повинен перебувати на ліцензійному складі, за оренду якого змушена платити благодійна організація.
Проте, г-жа Бергстрьом продовжує допомагати дітям України, шукає нові шляхи і форми співпраці з державними структурами і громадськими організаціями нашої країни. Зокрема, ренійській владі вона запропонувала низку благодійних проектів, реалізація яких дозволить поліпшити становище неблагополучних дітей у районі. Найактуальнішим є проект відкриття дитячого притулку. А. Бергстрьом висловила готовність взяти вирішення питання на себе. Організація «Надія дітей» планує купити в місті двоповерховий будинок, відремонтувати його, забезпечити меблями і устаткуванням, найняти персонал тощо. Всі витрати щодо облаштованості і утримання притулку (він розрахований на 20 дітей) будуть нести іноземні добродійники. Українській стороні ставиться лише одна умова: по закінченні трьох років районна або міська влада повинна прийняти притулок у своє ведення і фінансувати його з бюджету.
Від таких пропозицій відмовлятися не прийнято. Але місцеві чиновники не приховують, що їх бентежить наступне: утримувати дитячий притулок доведеться на тому ж рівні, на якому його утримували шведи, тобто за європейськими стандартами. Чи не надірветься бюджет? Словом, нам і так важко, а тут ще шведи зі своєю допомогою...
