180 років тому в нашу місцевість прийшли перші переселенці з Курської губернії – засновники села Введенка. А через 20 років одним з них – Іваном Олексійовичем Кривцовим (ченцем Іаковом) – у сільській глухомані, далеко від поштових доріг і залізниці при церкві було засновано будинок для прочан (Тамурська обитель) для пристановища старих бідняків, покалічених, жебраків. Багато цим ченцем було зроблено для доброї справи, незважаючи на те, що не був він знатним вельможею чи багатієм-мільйонером, а був убогим сліпим старцем без зв’язків із сильними світу цього, без мирської освіти, з надією лише на одного Бога. Помер старець у Санкт-Петербурзі. За клопотанням Введенської громади його перепоховали в усипальниці цвинтарної церкви поруч з дванадцятьма священнослужителями місцевих храмів.
На початку 60-х років ХХ століття церкву було зруйновано, місце поховання – споганено. Тривалий час була святиня занедбаною. Не могли на це спокійно дивитися Марина Савеліївна і Василь Самсонович Чеботаєви. Вони стали ініціаторами і керівниками всіх робіт з відновлення церкви. Змогли знайти і організувати спонсорів з чистими помислами і вчинками, з великою любов’ю до Бога. За рахунок коштів Введенського благодійного фонду “Благовіст” було споруджено стіни, зроблено дах, піднято хрести над святинею. А до сьогоднішнього дня цілком відреставровано нижній храм. На початку серпня минулого року у відновлюваній святині з усіма почестями були перепоховані мощі священнослужителів, а останки подвижника благочестя, старця-сліпця ченця Іакова – відправлено до Одеси. Там вони за Уставом Православної Церкви були приведені до належного вигляду, покладені у новий ковчег і повернуті до рідної обителі.
4 грудня під час храмового свята – Введення в храм Пресвятої Богородиці і День села, їх урочисто зустрічали біля в’їзду до села парафіяни місцевого храму, сусідніх сіл, прочани з різних куточків Одещини і хресною ходою, на ношах під оксамитним балдахіном проводили до Свято-Введенської церкви. Там відбулася святкова літургія. Все було того дня особливо урочисто і красиво: і саме богослужіння, і спів хору з Одеського Пантелеймонівського монастиря, світло свічок і лампад, відблиск ікон. Раділи душі учасників свята. Стільки людей одночасно в храмі Введенка не бачила вже давно. Очолював службу архімандрит Віктор (Биков) з Пантелеймонівського монастиря, намісник відроджуваного Балтського монастиря. Допомагали йому 12 священнослужителів з нашого та сусідніх – Арцизького, Білгород-Дністровського районів, з Одеси і Тирасполя.
Після закінчення святкової літургії хресною ходою учасники свята провели ковчег з мощами ченця Іакова до місця його перепоховання – нижнього храму цвинтарної церкви.
Гранітна гробниця прийняла останки Івана Олексійовича Кривцова. 13 лампад – 13 сердець запалилися там цього дня на честь ченця Іакова і дванадцяти священнослужителів, які спочивають у цій усипальниці; 13 священиків взяли участь у цей день в урочистому Богослужінні. Чи простий це збіг?
Живі квіти, палаючі свічки і лампади, молитви біля гранітної гробниці – це данина пам’яті старцю за його служіння Богові і людям. Завдяки його молитвам у той час тисячі людей одержали зцілення духовне і фізичне. До пізнього вечора не зачинялися двері храму: люди все приходили і приходили, щоб доторкнутися до останків сподвижника благочестя.
Це свято було особливим для тих, хто брав безпосередню участь у відбудові зруйнованої святині, хто вклав сюди найдорожче, що в них було – душу і любов до Бога. Мине, можливо, зовсім небагато часу, і буде відновлена обитель, заснована колись І.А. Кривцовим, а він стане її духовним заступником. І відродиться колишня слава Введенки (у минулому Тамура).
Ірина ГЛАДЧЕНКО, Саратський район
P.S. Двері святині завжди відчинені. Бажаючі відвідати церкву можуть зв’язатися з Мариною Савеліївною Чеботаєвою телефоном 8 (067) 84-95-502.
