Ця стримана, на вигляд сувора, жінка, насправді – людина дуже доброї душі, яка прагне допомогти людям. – Так вона і з обов'язку служби повинна бути такою, – сказала якось про неї моя знайома.
Можливо, воно і так, але тільки я сумніваюся, що зашкарублу черствість, а тим більше кам'яну байдужість можна розм'якшити посадою.
Марії Григорівні Стояновій не випадково довірили очолити абсолютно нову для неї, колишнього апаратного працівника, справу – міжрайонну виконавчу дирекцію фонду соціального страхування щодо тимчасової втрати працездатності. Всі знають, що людина вона винятково відповідальна, вміє працювати з людьми.
А справа для неї справді нова. Радянська модель соціального забезпечення канула в Лету, звільнивши дорогу нинішньому фонду соціального страхування. Переоцінити значимість його неможливо. Погано лише те, що люди мало про нього знають. У будь-якому разі жодна людина з тих, з ким мені довелось на цю тему говорити, нічого певного не відповіла. Але ж двері дирекції завжди і для всіх відчинені, працівники фонду постійно зустрічаються з людьми.
– Знаєш, – сказав мені нещодавно знайомий, людина, зауважу, високоосвічена, – ніколи не думав, що фонд може так допомогти. Дякую, підказали, куди звернутися, коли у дружини була дуже травмована нога. Дружина одержала безкоштовно санаторно-курортне лікування.
– Фонд наш солідарний, – пояснює Марія Григорівна. – Навіть невиконання плану щодо страхових внесків Арцизького або Тарутинського районів не означає, що людина гарантованої їй допомоги не одержить. Допоможе обласна дирекція, якщо страховий випадок настав.
Звичайно, зрівнятися, наприклад, із Приморською дирекцією в Одесі, в якій 17 тисяч страхувальників (і яких!), важко. Фактично саме вона – могутній донор для дирекцій, що завжди з дефіцитом. Хоча і ця ситуація потроху вирівнюється. Все ж таки навчилися, за словами Стоянової, жити відповідно до коштів і виконувати бюджет дирекції по всіх статтях. Та й людей потроху привчають до фонду звертатися.
– А що, – перепитую, – буває, що і не вдаються до його послуг?
Виявляється, буває, коли інертність профспілкового керівника перевищує... здоровий глузд. Тоді путівка, яка надійшла для конкретної людини, може лежати в дирекції до самого свого «згорання». Добре, що Марія Григорівна цього не дозволить.
– Інертність, – вважає вона, – взагалі згубна, а в профспілковій роботі неприпустима.
Людмила Никифорівна Афанасьєва – голова райкому профспілки працівників освіти такої інертності не допускає, як і голова райкому профспілки працівників Трифон Родіонович Проданов і голова райкому профспілки споживчої кооперації – Дар'я Захарівна Парсентій.
Аж ніяк не всі керівники сільськогосподарських підприємств так цілеспрямовано піклуються про здоров'я своїх працівників, банально пояснюючи свою відмову від пропонованих путівок: «Немає грошей!» У той же час, жодного разу не відповів так голова правління ВАТ «Агрофірма «Дністровська» Іван Васильович Кістол. Навіть у минулий важкий, посушливий рік, коли під загрозою опинилося 10-тисячне поголів'я свиней і майже 700 голів ВРХ. Тут вважають так, коли договір з дирекцією фонду укладено, його треба виконувати. Як і умова про 20% оплати вартості путівок. Отже, 12 – 15 працівників щорічно успішно поліпшують своє здоров'я в популярних санаторіях країни. Причому, їдуть без домовленостей, з задоволенням.
– Ну, як таким господарствам не допомогти, – говорить Марія Григорівна. – Просять більше путівок – даємо більше.
– І посилається при цьому ще на одну активно діючу профспілкову організацію – ВАТ «Шампань України», яку очолює багато років Людмила Петрівна Братинова.
Тим часом, і понині часто доводиться путівки прилаштовувати ледве чи не «з боєм», тому що то збирання комусь заважає, то посівна, то горезвісний борг по зарплаті. Не раз таких керівників переконувала Марія Григорівна не нагороджувати грошовими преміями в День працівників сільського господарства, а вручати санаторно-курортні путівки тим, хто їх потребує. Поки що – не діє.
До речі, сакраментальне «немає грошей» саме по собі на язик проситься і мимоволі вилітає. Але це, крім всього, ще і свідчення явної непрофесійності, а можливо і несамостійності головного бухгалтера, що безоглядно підкоряється керівникові. Про Тетяну Іванівну Барон, головного бухгалтера ВАТ «Арцизький завод ЗБВ» цього не скажеш. Вона заслужила повну довіру директора підприємства Анатолія Васильовича Попова. Тому і додаткові заявки на оздоровлення робітників – справа тут звичайна. Люди їдуть у санаторії, лікуються, набираються сил...
Доки розмовляли з Марією Григорівною, під'їхали з Теплиці – з агрофірми «Дністровська» із заявками на лікувально-оздоровчі путівки. Марія Григорівна посміхнулася: «Усі б так про людей піклувалися».
