Корупцію в українських вузах шукають давно, але не можуть знайти. Ось ви, читачу, згадайте хоча б один випадок, коли викладача, який вимагає у студента гроші, засудили за усією суворістю? Міліція ловить їх, ледве не кожен семестр, однак до суду, а тим більше до обвинувального вироку, справа доходить вкрай рідко. І в результаті виходить, що корупції ніби і немає. Саме на цьому наполягав голова ради ректорів вузів Одеси, ректор політехнічного університету Валерій Малахов на засіданні прес-клубу реформ напередодні нового 2007-2008 навчального року. Нагадаю, що тоді подібна заява викликала принаймні подив.
Але пройшло вже майже півроку, і у вузах зараз сесія. Як завжди: хтось готує шпаргалки, хтось старанно вчить, а хтось перераховує заощадження. Не секрет, що останніх з кожним роком стає все більше. І, як кажуть, всі знають, але мовчать! Чому так відбувається? Чому студенти розповідають про побори викладачів не з обуренням, а з посмішкою на обличчі? Це питання само по собі розкриває й іншу проблему, яка не є метою цієї статті. Однак варто все ж таки і на неї звернути увагу.
Багатьом молодим людям сьогодні значно зручніше викласти кілька “зелених купюр” і не здавати іспит взагалі. Є такі, які з'являються в стінах навчального закладу саме напередодні сесії і на кілька днів, необхідних для улагоджування фінансових питань.
Ситуація складається двояка. З одного боку, перед юнаками і дівчатами стоїть вибір: або платити, або вивчати. Але з другого боку, оскільки заплатити за залік або іспит прагне більшість, то тим, хто ще хоч якось мотивований на одержання знань, не залишається іншого вибору, як піти за шанувальниками фінансового методу розв'язання навчальних проблем. Тут виникає ефект психологічної комфортності, який полягає в наслідуванні поведінки більшості. Але якщо 30 осіб платять, а один все ж таки зважився здати іспит, то йому неминуче доведеться почути щось на зразок: «Ти що, найрозумніший?»
Сучасна корупційна система побудована так, що простіше і безпечніше пливти за течією, аніж намагатися її зупинити. Проте зустрічався я і з випадками, коли студентам, особливо з віддалених районів, доводилося практично голодувати, працювати цілодобово, пропускаючи заняття, щоб потім за ці пропущені пари заплатити.
Таким чином, вища школа поступово перетворюється у своєрідний ринок, на якому є свої розцінки на свої товари. Тут можна вибрати, скільки і кому платити. Можна навіть торгуватися. Не можна лише говорити про це вголос.
СТУДЕНТОМ БУТИ ВЕСЕЛО!
Це підтвердить будь-який представник веселої і безтурботної студентської братії. Адже життя студентів вищих навчальних закладів, насичене не тільки навчальним планом, але й активним громадським життям, тусовками та дискотеками і, звичайно ж, спонтанними гумористичними ситуаціями, які підкидають самі викладачі. Однак жартувати під час сесії в голову приходить небагатьом, адже занадто велика ціна, яку доведеться заплатити веселуну.
Тому, тільки пройшовши всі «кола пекла», як студенти самі називають сесію, молоді люди погоджуються висловитися.
РОЗМОВА БІЛЯ ПАРАДНОГО ПІД'ЇЗДУ
Одного вихідного дня, чекаючи свою подругу, яка, як завжди, затримувалася, на сходинках нічного клубу, я став мимовільним свідком розмови групи молодих людей, котрі, як і я, явно когось чекали. Хлопці жваво обговорювали складні іспити і жартували над викладачами. Мова йшла про сесію, яка у кожного студента є найважливішою подією в році. Однак загальна суть розмови зводилася до того, що сесія, як звичайно, витягує стільки грошей, що вже і на дискотеки не походиш. Ще трохи постоявши на відстані, я поступово долучився до розмови молодих людей і, відрекомендувавшись недавнім студентом, запропонував поділитися історіями про те, скільки у кого сесія «коштує»?
Антон:
– Деякі викладачі, очевидно, спеціально створюють такі умови, щоб у студентів не просто відпало бажання вчити предмет, а просто це роблять неможливим. Так, у нас на факультеті одна викладачка майже півроку диктувала лекції зі свого предмету, які виявилися зовсім непотрібними при складанні іспиту. Всього за два тижні до іспиту вона нам дала завдання: прочитати близько 150 книжок іноземною мовою. І це реально? Звичайно ж, ми її предмет «штовхнули». Обійшлося це близько 120 доларів. І це ще небагато, адже в нас її предмет не профільний.
Дмитро:
– Я, як староста групи, займаюся збиранням грошей на сесію. Коли приходить пора іспиту, викладач викликає мене до себе і говорить, що група в нас дуже слабка і на іспиті буде складно вийти на позитивні оцінки. Тому, якщо ми почуваємося невпевнено і не зможемо підготувати близько ста екзаменаційних питань, то краще і не ганьбитися. Тут вже все стало зрозуміло. Багато хто навіть на заняття до таких викладачів не ходить. А навіщо, якщо сказано, що здолати предмет майже неможливо, а допомагати ніхто не збирається.
Після цього викладачі використовують різні схеми одержання грошей. Деякі пропонують купити методички за надзвичайними цінами, за що і ставлять залік. Інші рекомендують записатися до себе ж на додаткові заняття, що закінчуються в перший же день після одержання всієї суми. Є і такі, які свідомо, ще з початку семестру провокують низьку успішність, даючи нездійсненні завдання в дуже стислі терміни. У таких випадках нам самим доводиться просити у викладача взяти гроші. При цьому ми не раз повторювали почуте раніше про те, що група в нас слабка тощо.
Олексій:
– Хабарі в нас дають починаючи з підготовчих курсів. Справа в тому, що за підсумками тестування на курсах зараховують до вузу. Тому багато хто готовий на все заради гарної оцінки.
Піймати хабарників у вузах важко ще і тому, що вони намагаються не брати гроші від "чужих". Для цього існують посередники: методисти, лаборанти, секретарі деканату. При складанні сесії посередниками можуть стати навіть студенти з числа наближених.
Я майже півроку шукав вихід на одного з викладачів – знайшов, заплатив 700 гривень. Одержав четвірку. На наступну сесію розслабився: адже канал є. На лекції не ходив, нічого не вчив. А він відмовився брати. Хлопці сказали: у нього до мене ворожість виникла. Довелося предмет вчити ледве не напам'ять. Здав, вже не пам'ятаю, з якої спроби, але безкоштовно.
До чого йде країна, у якій предметом торгівлі стає інтелектуальний потенціал, причому в найгіршому розумінні слова «торгівля»?
Що буде через кілька років, якщо тенденція одержить розвиток, уявити нескладно. А поки що деякі високі посадові особи, поважно і з гідністю дивлячись у телекамери, заявляють про чистоту і прозорість навчального процесу, знання залишаються предметом вільної торгівлі.
А що з цього приводу думаєте ви, шановні батьки, студенти та викладачі? Є корупція у вузах?
