Відкриття восени минулого року в Кодимі районного історико-краєзнавчого музею стало визначною подією в культурному житті не лише району, але й усього південно-західного Поділля, всього отого історичного «Кодимського порубіжжя», яке визначилося ще в ті часи, коли річка Кодима впродовж кількох століть залишалася кордоном між Польським королівством (а в певні періоди й Гетьманською Україною) – і Туреччиною, з васальною їй Едисанською ордою.
Археологічні розкопки засвідчують, що обабіч теплої і щедрої Кодими племінні поселення формувалися ще в найдавніші часи, полишаючи нам свідчення Трипільської та інших культур; ці краї активно обживали праукраїнські племена часів Київської Русі, тут, у межиріччі Кодими та Савранки, зароджувалися – водночас із Великим Дніпровським Лугом – перші козацькі громади.
Але ще в день відкриття в старовинному графському особняку експозицій, присвячених цим періодам буття краю: від первісних стоянок до часів проголошення незалежності України, ми з директором музею Зінаїдою Севастьяновою говорили про те, що розташований у такому чудовому старовинному особняку музей не повинен замикатися в своїх суто музейних функціональних межах, а має перетворюватися на справжній центр культурного життя району – із зібраннями літературного об’єднання, з вечорами місцевої інтелігенції, зустрічами з гостями міста, концертами класичної музики і романсами біля каміна. Для цього в музеї є все: так звана графська зала, старовинний, але діючий, рояль, старовинне умеблювання; та й керівник музею – людина творчо мисляча, залюблена в історію і мистецтво та межево комунікабельна. Уже сам акт відкриття музею було перетворено на справжнє театралізоване свято: з урочистостями, фольклорними виступами місцевих самодіяльників біля кожної з експозицій та з екскурсійним оглядом історії краю.
Й ось нещодавно в музеї відбулося зібрання творчої інтелігенції, яке я запропонував назвати “Аркадійським мистецьким балом”. Ініціатором цього зібрання стала керівник Кодимської організації Аркадійського літературного клубу поетеса Наталія Палашевська, яка водночас очолює і районне літоб’єднання ім. П. Надутика, а безпосередніми організаторами – директор музею Зінаїда Севастьянова та начальник відділу культури райдержадміністрації Людмила Басько. А сам вечір став святом єднання творчої інтелігенції. Поезії Наталії Палашевської, Жанни Савицької і Тетяни Тримарук перемежовувалися з сучасними піснями та романсами у виконанні Галини Пасічник, Жанни Буйденко, Лілії Бойченко та Вікторії Барон. Рояль змінювала гітара, авторську пісню – полемічна розмова з приводу відповідальності літератора і журналіста за своє слово, за те, як це слово відгукнеться в душах читачів, у свідомості народу.
Так, з одного боку, це добре, що кожен літератор має зараз змогу видати свої твори окремою книжкою і навіть “повним зібранням” свого “безсмертя”, а з іншого, чи готові наші видавництва, наші районні типографії, які в більшості своїй володіють тепер ліцензіями на видавничу справу, до того, щоб повноцінно працювати з авторами, щоб займатися відбором, редагуванням та коректорською роботою з рукописами.
Нещодавно я мав розмову з головою Національної спілки письменників України Володимиром Яворівським, в якій якраз і торкнувся цієї проблеми. І з’ясувалося, що керівництво спілки, його правління теж стурбовані такою ситуацією у видавничій справі, оскільки вона безпосередньо впливає на мистецький рівень нашого літературного процесу.
Так от, можливо, я й обмежився б лише інформацією про те, що такий “Аркадійський мистецький бал” у Кодимі відбувся. Якби ж то не усвідомлення всіх його учасників того, що подібними заходами відроджуються традиції зібрань місцевої інтелігенції. Тільки вже не на казенно-офіційних засадах, як це робилося раніше, а на засадах творчих, душевних і духовних. Річ у тому, що чимало людей з вищою освітою, потрапляючи в наші містечка і села, одразу ж “розчиняються” в побутових проблемах, суворому і як-то мовиться, “безпросвітному” буденні. І, замість того, щоб створювати навколо себе ауру високої культури та інтелігентності, швидше намагаються ставати “як усі”. Й одна з причин цього – відсутність інтелігентського середовища, яке б прилучало до себе молодих спеціалістів; щоб учорашній випускник вузу чи коледжу не почувався в містечку чи в селі, наче посеред культурно-духовної пустелі.
Передбачаю, що комусь із наших читачів проблема, яку я порушую, може здатися не такою вже й актуальною, адже є нагальніші: житло, дороги, газифікація, безробіття... Але той, хто так мислить, не звертає уваги на проблему значно ширшого, національного масштабу: ми втрачаємо ціле покоління сільської та містечкової, або, як ми кажемо, “провінційної” інтелігенції. Згадаймо, як у дореволюційні часи, коли не існувало ні доріг, ні телефонів, ні більшості сучасних засобів масової інформації, інтелігенція знаходила можливість створювати мистецькі салони, влаштовувати дворянські зібрання, в яких брали участь не лише дворяни, організовувати бали.
Тобто, робилося все можливе, аби формувати оте інтелігентське середовище, без якого інтелігентна людина просто задихається.
Отож вважатимемо, що перший Аркадійський мистецький бал, влаштований в Аркадійському залі музею, – це і є зародження традицій отих “дворянських зібрань по-кодимськи”: при свічках, біля каміна, з келихом шампанського та під звуки рояля...
