Є у президента Одеської національної юридичної академії, депутата Верховної Ради України, голови комітету з питань правосуддя Сергія Васильовича Ківалова ще одна "посада", до якої він із властивою йому сумлінністю ставиться – голова піклувальної ради одеського дитячого притулку № 2.
У своїх підопічних він буває досить часто, незважаючи на постійну завантаженість важливими справами. Ось і минулої неділі, 3 лютого, вишукав можливість вибратися до них. Власне, заходив з "візитом-відповіддю", оскільки попередня зустріч проходила в нього – у приміщенні ОНЮА. Тоді, у Тетянин день, до його кабінету без "запису на прийом" ввалилась ціла юрба дітей – нещодавніх вуличних бродяжок та жебраків. Сергій Васильович запросив їх усіх, але вирішив порадувати кожного окремо, попросивши написати, про який подарунок мріють. І ось усі мрії "втілилися" в подарункові пакети, у яких – і ковзани-"ролики" за твоїм розміром, і справжні футбольні м'ячі, і конструктори, розкішні ляльки, кумедні м'які іграшки...
Старші хлопчики несуть в дім усе це багатство, а дорослі заносять важкі ящики, із загальним подарунком для усіх – домашнім кінотеатром. Як тільки-но Сергій Васильович переступив поріг, одразу відчулося, що йому тут радіють, як близькій людині, і хочуть прийняти у своєму затишному будинку.
Тут кожна маленька біографія – окрема дитяча трагедія. Важко зараз уявити, що, наприклад, цих гарненьких малят – сестричок Лілю та Ніну, минулої осені знайшли в очеретах за Куяльником. Люди пішли туди на голосний дитячий плач і знайшли маленьких дівчаток, залишених "батьками".
А ось малесенький зовсім, дуже худенький Костик, але він весело стрибає – важко повірити, що йому вже п'ять років, а не півтора-два. Напевно, заморили б його п'яниці-батьки, якби не забрала й не привела сюди старша сестричка, яка мешкає в інтернаті.
Багато дітей, які тут мешкають, особливо старші, поневірялися по вулицях, ночували в підвалах, у люках і були привезені сюди під час спеціальних рейдів. З тими, хто затримався довше, хто через якісь виниклі складнощі став "старожилом", відбуваються дивні перевтілення. Дитина, яка не вміла навіть ложку в руці тримати, не знала, як своє ім'я написати, зненацька розкриває талант до тонкого рукоділля, до малювання. Як таке диво відбувається, знають лише вихователі та завідувачка Ольга Галинська. Але гість, оглядаючи виставку дитячих робіт, хвалить винятково авторів.
– Які ж ви молодці, діти! – говорить Сергій Васильович, а задоволені вмільці дарують йому свій новий виріб – вив'язану гачком картинку із зображенням білого янгола-охоронця. А ще вони дарують йому свій маленький концерт – зібравшись у залі, співають та читають вірші. Потім, звичайно ж, пригощання – торт, фрукти, соки. Одним словом, весело...
А після відбулася вже серйозна розмова – з працівниками притулку, журналістами. Зокрема, Сергій Васильович говорив про те, що добре б (і можливо, напевно) перевести такі притулки у статус спеціальних дитячих містечок, де вихованці могли б жити, як у сім’ї, доти, доки не виростуть і якось не визначаться у житті. А не лише відбуваючи тут свої належні 90 днів. Треба б законодавчим шляхом закріпити за ними й земельну територію. А вихованцям свого підшефного 2-го притулку Сергій Ківалов гарантує вступ до навчальних закладів, які перебувають у структурі ОНЮА – до училищ морехідного та швейного, до коледжу або юридичного училища. Із проживанням у гуртожитках, із перспективою одержання подальшої освіти. А це найважливіше – дати дітям не просто один день свята, а шанс на подальше нормальне життя.
