Після останньої брюссельської зустрічі прем’єра Юлії Тимошенко з генсеком НАТО Яаппом де Хооп Схеффером багато хто заговорив про «раптово застопорений» хід до Північноатлантичного альянсу. Зокрема, під час Другої міжнародної конференції «Нова Україна в новій Європі» глава парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони Анатолій Гриценко обмежив імовірність приєднання України до ПДЧ (плану дій щодо набуття членства в НАТО) 20 відсотками. Притім що раніше, відразу після нашумілого «листа трьох» (коли відповідне прохання до Брюсселя спрямували Президент В. Ющенко, спікер Верховної Ради А. Яценюк і Прем’єр Ю. Тимошенко), ступінь імовірності дорівнював 70 відсоткам.
– Я стаю все більшим песимістом, – поскаржився Анатолій Степанович. – Це моя особиста позиція, насамперед через те, що немає серйозної урядової кампанії, і саме через те, що ми відчуваємо різноголосицю...
Чи справді на перспективах швидкого приєднання України до ПДЧ настав час ставити великий хрест?
От що думає із приводу заяви екс-міністра оборони України директор Центра політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко:
– Голова комітету Верховної Ради – досить авторитетний, на мій погляд, експерт у питаннях НАТО – як ніхто інший (за винятком, мабуть, міністра закордонних справ і міністра оборони) знає нинішній стан проблеми. Щодо того, що Україні не варто тішити себе ілюзіями з приводу приєднання до ПДЧ уже на найближчому саміті Альянсу в Бухаресті, говорили багато експертів і офіційні особи, зокрема, міністр закордонних справ Польщі в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» (тижневик, що редагується, між іншим, Юлією Мостовою – дружиною Анатолія Гриценко – авт.). Тому особисто я не бачу в цьому ніякої сенсації.
Другий важливий момент полягає в тім, що у штаб-квартирі НАТО побачили конфліктну ситуацію, що виникла в Україні після «листа трьох» про приєднання до ПДЧ, – і вирішили не форсувати ситуацію, не створювати зайвої політичної напруги, відповідно, не погіршувати інформаційну ситуацію навколо теми НАТО в Україні.
Процес іде (в напрямі наступного членства України в Північноатлантичному блоці – авт.), просто він розвиватиметься дещо повільнішими темпами…
– Юлія Тимошенко нині вимушено повторює тезу про необхідність всенародного референдуму щодо питання НАТО, – чи це всього лише наслідок раніше озвучених нею передвиборних гасел? Вона навмисне не поспішає розгорнути «урядову” проНАТОвську пропаганду, – чи насправді її зовсім не саботує?
– Юлія Володимирівна й на виборах, і зараз підкреслює: рішення буде прийнято тільки після референдуму. До речі, після зустрічі зі Схеффером у Брюсселі вона заявила, мовляв, спробувала щойно донести до відома генсека НАТО складність і неоднозначність ситуації навколо теми вступу України до НАТО всередині України. У цьому випадку я не бачу жодних відступів і протиріч. Тимошенко діє в рамках єдиної загальнодержавної політики, спрямованої на зближення України з НАТО. Тут вона, зокрема через небажання загострювати відносини із Президентом Ющенком, свідомо не «заступає» за рамки загальнодержавної політики. Специфіку ж своєї політичної позиції вона зберігає й періодично її підкреслює. Зокрема в Брюсселі.
