В історичних музеях м. Ашкелона та Тель-Авіва зберігаються документи, які свідчать про відвагу георгіївського кавалера, одесита Лейзера Голованєвського на фронтах Першої світової війни, передані сином героя.
Деякі документи передано і до музею історії єврейства Одещини, розташованого по вул. Ніжинській, 66, м. Одеси.
Крім цінних реліквій у сім’ї зберігаються спогади про яскраві події життя славетного предка, які передаються з покоління у покоління.
Наше унікальне місто, зі своєю дуже багатою історією, добре відоме в усіх куточках планети. Разом з тим, невідомі сторінки історії доводиться відновлювати по зернинках пам’яті і рештках документів, що збереглися.
Легендарна Молдаванка, відома за творами Ісаака Бабеля, цілком справедливо може пишатися георгіївськими кавалерами – героями Першої світової війни (1914-1918 рр.).
Про участь євреїв у Першій світовій війні свідчень, практично, немає. Разом з тим, на фронтах Першої світової війни їх було майже 400 тис., а до 1917р. – понад півмільйона.
У той час у російській, німецькій та румунській арміях старших офіцерських чинів-іудеїв не було. За винятком хрещених. Солдати-іудеї і нижчі офіцерські чини воювали хоробро. Про це свідчить той факт, що Георгіївськими хрестами, у той час – найвищою нагородою уряду, з них було нагороджено майже 3000 чоловік. З 1913 р. Георгіївський хрест мав 4 ступені. Кавалери, які мали чотири Георгія, називалися кавалерами “повного банта”.
В Одесі, на Молдаванці жила багатодітна єврейська сім’я вихідця з Бессарабії Хаїма Голованєвського. У сім’ї було 5 синів і 2 дочки. Грянула Перша світова війна, і був мобілізований старший син – Лейзер, якому довелося воювати на південному фронті. Воював Лейзер гідно. Дослужився до чина унтер-офіцера, за відвагу у боях з австрійцями був нагороджений трьома Георгіївськими хрестами і чотирма медалями.
Одного разу увагу імператора Миколи Другого, який об’їжджав фронт, привернув унтер-офіцер величезного зросту, з Георгіївськими хрестами на грудях, що стояв на правому фланзі строю.
Імператору доповіли, що георгіївський кавалер, який його зацікавив – іудей. Микола Другий підійшов до нього і запитав, чи він справді іудей. Лейзер чітко, по-військовому, підтвердив, і навіть назвав імена батьків. Імператор подякував йому за відвагу і подарував золотий червонець, на обзаведення після закінчення війни.
Невідомо, як вплинув на подальшу долю георгіївського кавалера подарований імператором золотий червонець, але після закінчення війни Лейзер став купцем другої гільдії.
Закінчилася Перша світова війна. Поверталися додому солдати. Повертався і Лейзер Голованєвський. Але... не доїхав. Полонила серце хороброго унтер-офіцера красуня Сура (Софія), уродженка міста Тульчина. Лейзер одружився, і залишився жити у цьому місті, потроху налагоджувати свою купецьку справу. З’явилися діти. Здавалося, мирне життя повертається у своє русло. Але спалахнула громадянська війна.
Півднем України гуляли банди численних отаманів, грабуючи міста і села, влаштовуючи криваві єврейські погроми.
Одного разу у Тульчині стало відомо, що до міста прямує банда батька Махна. Для переговорів вирішено було послати найшанованіших і авторитетних жителів: православного священика, рабина, старосту і георгіївського кавалера Лейзера Голованєвського.
Махновці, для яких нічого святого не існувало, на священика і рабина уваги не звернули, старосту – серйозно не сприйняли. Але перед георгіївським кавалером спішилися. Були серед махновців такі, що теж пройшли фронтами Першої світової, і знали, за які заслуги нагороджували Георгіївськими хрестами.
Переговори пройшли мирно. Зажадавши фуражу і продовольства, обумовивши місце і час їх передачі, махновці поїхали. У місто не увійшли. Погромів не зробили.
Так, завдяки георгіївському кавалеру, були врятовані життя багатьох мешканців Тульчина.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни сім’я героя повернулася до Одеси, на Молдаванку, а на початку 60-х років переїхала до Кишинева. Георгіївський кавалер Лейзер Хаїмович Голованєвський помер у 1977 р. і похований на єврейському кладовищі Кишинева разом з дружиною Сурою Гершівною.
