Ризик захворіти на депресію протягом життя є в 8 –12% чоловіків та у 20 – 26% жінок. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я зараз розповсюдженість депресивних станів така, що вони вже виходять на друге місце з причин та тривалості непрацездатності після серцево-судинних захворювань.
Закінчилися новорічні свята, життя потроху входить у звичну колію. Хтось просто повернувся до справ, а для когось розпочалися "сірі будні": робота-дім-робота, штовханина у маршрутках. Вихідні на дивані, з пивом – чоловічий варіант, на кухні з каструлями – жіночий. Діти вередують, не вчаться. Усе радісне очікування "Новорічного дива" випарувалося без сліду, залишивши легке, майже неусвідомлюване, розчарування.
Настрій поганий, пригнічений, похмурий, сумний: ''ніщо не миле'', ''нудьга на душі'', ''бракує тяги до справи''. Погода теж не радує: небо каламутно-сіре, сльота, холодно.
І ось, ви починаєте відкладати виконання якихось планів, або довго налаштовуєте себе на їхнє виконання. Бракує бажання вникнути в суть ділової проблеми, зміст важливої розмови, й знаєте, що потрібно, але не робите. Важливі рішення, ділові знайомства також відкладаєте на ''завтра''. Бракує відчуття задоволення від життя – «Усе стало якось однаково». І починаєте забувати, коли чомусь раділи.
І ось уже втома накочується одразу, навіть після незначного фізичного навантаження, а робота віднімає усі сили. Здається, що ніколи й не відпочивали. Хочеться скинути із себе усі обов'язки по дому, роботі – набратися сил. Однак короткочасний відпочинок не поліпшує стану, а розваги швидко втрачають свою привабливість.
Знайоме? Впізнаєте себе або скарги когось із рідних, близьких, колег? Що ж відбувається? А те, що наші предки називали простим словом – нудьга, а ми тепер називаємо у побуті науково й гарно – депресія. Поганий настрій старий як світ – перші згадування щодо розладу настрою можна зустріти ще в Гіппократа (450 р. до н.е.). Він називав це меланхолією.
Що ж таке депресія? І чи завжди відчуття "сумного настрою, пригніченості, розпачу" слід називати саме так? Далеко не кожне зниження життєвої активності, настрою може йменуватися депресією у її медичному розумінні.
Насамперед необхідно відрізняти так звану ендогенну депресію – симптом ендогенного, тобто захворювання, яке має внутрішню природу.
Таку депресію добре вивчено у психіатрії й перебуває повністю в компетенції лікаря. Є три основні ознаки цієї депресії, так звана депресивна тріада: послаблення рухової активності, повна байдужість до всього й відсутність якихось стимулів до дії, апатія. Грубо кажучи – людина, уражена такою депресією, "просто лежить на ліжку й розглядає тріщинки у стелі". Жити не хочеться, але щось із собою робити – теж не хочеться... Як кажуть – давно б повісився, та мотузок намилювати сил немає.
Власне кажучи, наш знижений настрій, "нудьгу", правильніше було б називати субдепресією. Її відмінність від депресії у відсутності депресивної тріади. Людина може зовні "жити досить активно": ходити на роботу, виконувати подружні обов'язки, робити ще якісь "загальноприйняті дії" – але усе це без задоволення, без смаку до життя, без якогось внутрішнього стимулу. Є такий анекдот, як кажуть, в тему, який добре ілюструє цейстан: "– Здрастуйте, я у вас вчора повітряні кульки купував. Я до вас зі скаргою – вони браковані. – У чому справа – повітря не тримають? – Та ні, із цим усе гаразд. – Можливо, лопаються? – Ні, не лопаються... – Так у чому ж справа? – Не тішать вони мене..."
Субдепресія не має психіатричних "коренів". Більше того, вона виникає саме у людей психічно здорових, інтелектуальних, які мають досить високі життєві домагання й самокритичність, але, які зіткнулися із перешкодами у досягненні життєвої мети, причому з їхнього погляду ці перешкоди здаються непереборними. Ще однією причиною може стати втрата актуальності поставлених перед собою, раніше таких бажаних цілей, а інших поки що, з якоїсь причини, ще немає.
Така людина зовні може мати усі ознаки "загальноприйнятого щастя". На думку багатьох – якщо є гарна робота, родина, діти, квартира, машина – не можна бути нещасним. У такій ситуації їй буває дуже складно "виговоритися й поплакатися друзям-знайомим", тому що її проблем відверто не розуміють: "Ти що – так у тебе ж усе є! Ти щасливчик!"
Мало хто замислюється над тим, що родина може бути вже суто формальною, що у реальності чоловік і дружина – давно чужі люди, що погано розуміють одне одного. Успішна кар'єра – але на цій роботі він одержує більше негативних вражень, аніж задоволення та відчуття самореалізації.
І людина опиняється у психологічному тупику, настає апатія, зникає мета, починаються проблеми зі здоров'ям, так звана втеча у хворобу, як причина скаржитися на життя. Така людина "живе, що жуйку жує". Починається "копання у своєму минулому", ходіння по замкнутому колу. І якщо людина довгий час перебуває у такому стані, то перестає допитливо ставитися до життя, і тому не може побачити виходу зі свого важкого становища.
Причини субдепресії можуть бути явними (зовнішніми) та прихованими (внутрішніми). Зовнішні причини у багатьох випадках здаються очевидними: це конфлікти на роботі, застій у кар'єрі, непорозуміння в сім’ї (інколи до постійних конфліктів), негаразди в інтимній сфері, складні соціально-побутові умови, фінансові проблеми...
Але знову ж, багато чого у реакціях на ці "явні причини" залежить від особливостей особистості, від самооцінки, від особливостей сприйняття труднощів. Когось проблеми підстьобнуть до того, щоб із них вилазити, рухатися вперед, а когось, навпаки, доведуть до відчаю. Тут дуже багато чого залежить від самої людини, її світосприймання, вміння адаптуватися у соціумі, вибудовувати психологічно близькі стосунки зі значимими людьми, здатність ставити перед собою реальні та адекватні життєві цілі.
Отже, субдепресія – це не стільки окремий стан, настрій, скільки ознака того, що у вашому житті щось необхідно змінювати!
Зазвичай, людина, яка страждає субдепресією, й сама відчуває це, але не намагається знайти причину, щось змінити у собі, а йде легшим шляхом: жінки частіше ковтають таблетки, адже добрих порадників у рекламних роликах – хоч відбавляй: вони і заспокоять, і розв‘яжуть усі проблеми. І людина "позбувається" своєї "депресії" не тому, що усунуто причину, яка її викликала, а як в одному з оповідань М. Жванецького про шкідливе виробництво "І що це за шкідливість така? У нас її ніхто не відчуває... ніхто не відчуває... ніхто не відчуває..." А окрім того, до подібних засобів швидко настає звикання. І якщо ви зберетеся припинити приймання седативних засобів (мовляв, тепер я й сам впораюся), до вас (дуже ймовірно) повернеться ваша "депресія", тому що ви припинили її "глушити". А згодом організму буде потрібна усе більша доза препарату. Чоловіки ж частіше вдаються до стародавнього, широкодоступного засобу – алкоголю. Це за своєю суттю такий же психотропний препарат, як таблетки, лише рідкий, і ви на якийсь час перестаєте відчувати власні проблеми. Але після протверезіння знову відчувається – у житті не все гладко. Що робити? Ще склянка, і так нескінченно. При цьому відбувається поступова деградація особистості, а вона квиток в один кінець. Вниз скотитися можна, а нагору дороги вже практично немає.
Насправді найрадикальніший спосіб рятування від субдепресії – виявити й усунути її причини, побачивши своє "психологічно хворе місце". Можливо, ви зможете це зробити за допомогою близьких людей, які допоможуть вам перебороти кризу, а можливо, буде потрібна допомога фахівця-психолога – вирішувати вам.
Головне – не сидіти склавши руки й жаліти себе, а пам'ятати, що із найважчого становища обов'язково є вихід, і ви спроможні його знайти!
І ще одне. Що робити, якщо близька вам людина страждає субдепресією?
Необхідно дати людині відчути, що вона не самотня і в неї є тил, є опора, є люди, яким вона не байдужа, і є можливість одержати допомогу за необхідністю. Але пам’ятайте, що допомагати треба завжди лише за її досить чітким запитом, і при цьому саме вона сама має право вирішувати, коли їй знадобиться конкретна допомога, і в якій кількості. Ви, доки вона розмірковує щодо сенсу свого життя, напевно дуже допоможете їй, якщо й самі не впадете в депресію, не розгубитеся від гаданої "неможливості надати допомогу..."
Якщо в неї перед очима постійно буде приклад того, що хтось із близьких активний, діяльний, і, загалом, радіє життю – то вона зрозуміє: "отже, у цьому житті є щось гарне" – й це враження багато в чому допоможе їй самій вийти зі своєї "депресії"!
Владислава СОСИЦЬКА, психолог центру практичної психології Одеського юридичного інституту Харківського національного університету МВС
